Минув ще один рік. Він був для всіх однаковим і різним. Якщо взяти аграрний сектор, то селяни отримали нового міністра. А ближче до кінця року — ще й віце-прем’єра. Аграрії почули дуже багато гарних слів на свою адресу, багато обіцянок, але від цього жити на селі не стало ні легше ні простіше.
Перефразовуючи відомі слова „Кому на Руси жить хорошо" і поставивши риторичне запитання „Кому на селі жити добре?", відразу можна дати відповідь: нікому. На селі жити непросто. У всякому разі так вважає влада, яка опікується селом, а самі селяни просто живуть, вирощують хліб і все сподіваються на кращу долю. Хоча від владних турбот селянину ніде сховатися.
Провладні турботи
Чиновники переконані, що ситуація в соціальній сфері села залишається складною. Найгострішими проблемами на селі є безробіття, бідність та трудова
міграція, занепад соціальної інфраструктури, поглиблення демографічної кризи та відмирання сіл. Аграрний сектор національної економіки не виведено з кризової ситуації. Низька ефективність сільськогосподарського виробництва не забезпечує навіть його простого відтворення. Споживання основних продуктів харчування на одну особу менше ніж раціональні науково обґрунтовані норми, зокрема, молока — на 40%, м’яса — на 52%, яєць — на 24%, плодів і винограду — на 62%. Причин поганого життя на селі, на думку влади, є кілька. В тому числі відсутність системного та комплексного підходу до вирішення завдань аграрної реформи в Україні. Поряд із реформуванням відносин власності на землю та майно, запровадженням нових організаційно-правових форм господарювання не створено відповідних фінансово-економічних механізмів. Ігнорування проблем розвитку сільських територій в процесі аграрних трансформацій, відсутність виваженої державної політики розвитку села та механізмів її реалізації. Відсутність послідовної державної політики щодо підтримки паритету цін, що зумовлює постійну нестачу фінансових ресурсів та обмежує діяльність і розвиток сільськогосподарських товаровиробників. Високий монопольний тиск постачальників матеріально-технічних ресурсів на сільськогосподарських товаровиробників та відсутність адекватного антимонопольного захисту. Повільне формування фінансових і кредитних відносин та створення установ і організацій для обслуговування аграрного сектору і сільського населення. Вкрай слабка інфраструктура аграрного ринку та відсутність виваженої державної політики підтримки у створенні і розвитку кооперативних та інших об’єднань сільськогосподарських товаровиробників. Недостатнє сприяння експорту сільськогосподарської продукції та продовольчих товарів.
Зважаючи на все вище перераховане, влада знову пішла по старій уторованій стежці і вирішила, що стан справ на селі вимагає невідкладного прийняття Комплексної програми підтримки розвитку українського села. Отож бо, скоро на селян чекає ще одна програма їхнього щасливого майбутнього.
Між програмами
Селяни живуть від програми до програми. То їм обіцяють підтримку на гектар озимини, то на гектар яровини, то гучно заявляють про програму щодо ріпаку чи сої. Раніше аграрії вірили і переймалися, намагалися відстежувати дії влади і, згідно з обіцянками згори, планували виробництво. Але коли після обіцянок не отримали нічого, крім нових обіцянок, вирішили жити і працювати, покладаючись на себе і власний досвід. Багато керівників успішних і великих сільськогосподарських підприємств, думаючи про завтра, вже активно співпрацюють зі студентами аграрних та економічних вузів і забезпечують виробництво молодими та амбіційними кадрами. Господарства навчилися планувати виробництво і цікавляться новинками технологій та досвідом інших країн. І поки міністри шукають по світу щастя для свої аграріїв, українці досить вдало адаптують отримані знання та інформацію до своїх потреб. Господарства і без допомоги влади налагоджують зв’язки та контакти, відвідують фінансово успішні господарства в інших країнах. Бо головне — це поставити мету і йти до неї.
Звичайно, рік, що минув, для кожного окремо взятого селянина, господарства, ферми чи для всіх загалом був непростим, а закінчення року — особливо складним. У Криму був зафіксований пташиний грип, а це означає багато ускладнень та проблем у новому році. Рік, що минув, для когось був вдалим, для когось — не дуже. Хтось став заможнішим, а хтось, навпаки, не вгадав і має збитки. У когось пшениця вродила, а в когось — навпаки.
Люди на селі говорять, що жити їм непросто, але таким чином вони не скаржаться, а просто діляться думками. І опалення в багатьох селах ще немає, воду, як і десятки років тому, дістають з криниці. Інколи вимикають електрику. Магазини — не найкращі, речі в магазинах — теж так собі, але щось тримає людей. У них навіть думки про те, аби полишити село, не виникає. Звичайно, залишити село і поїхати до міста можна, але хто ж тоді залишиться обробляти землю. Здебільшого так або приблизно так говорять люди, з якими спілкуєшся. Переважно це вже дідусі та бабусі, або люди, яким виповнилося 40–45 років. Що стосується молоді, то там думки та настрої трохи інші, але думка про землю та про те, що земля повинна завжди оброблятися, не полишає.
Непростим буде і 2006 рік, незважаючи на те, що влада оголосила цей рік Роком села.
(Більше детально про життя на селі читайте в АГРО ПЕРСПЕКТИВІ №1)
