Михайло ХАРЧЕНКО. АОПП «ВЕЛИКОСОРОЧИНСЬКЕ»
НІКОЛИ НЕ МОЖНА ЗУПИНЯТИСЯ В РОЗВИТКУ

Аграрне орендно-приватне підприємство «Великосорочинське», розташоване в оспіваних Миколою Гоголем легендарних Великих Сорочинцях, на сьогодні одне з найпотужніших підприємств Миргородщини. А для його директора Михайла Харченка фактично стало другим домом, адже 40 років свого життя він присвятив цьому господарству, власне, це його єдине місце роботи. Нині у «Великосорочинському» вже працюють обидва сини Михайла Івановича. Утім, дбає директор не тільки про зростання виробничих показників, а й про добробут і розвиток працівників підприємства, жителів села, а найбільше — юного покоління. Тим самим підтверджуючи думку, що саме на таких соціально відповідальних підприємствах, як «Великосорочинське», і тримається село.

Пане Михайле, як людина має біографію, так і кожне підприємство має свою історію. Яка вона у «Великосорочинського»?
Історія нашого підприємства подібна до багатьох інших господарств і водночас особлива. Якщо коротко, то колись це був колгосп ім. Гоголя, потім стало КСП ім. Гоголя, 1996 року було засновано аграрне орендно-приватне підприємство «Великосорочинське». Ми завжди були міцним господарством, самодостатнім, ніколи не мали боргів ні перед працівниками, ні перед державою. Мали в обробітку біля 6 тис. га землі, де вирощували зернові та технічні культури, в тому числі на 1,5 тис. га тримали сінокоси та пасовища, адже в колгоспі налічувалося близько 10 тис. голів ВРХ, із них 2 тис. корів, тож необхідно було мати велику кормову базу.
А особливим нашу історію робить, мабуть, те, що ми постійно, ще з колгоспних часів, впроваджували щось нове. Наприклад, госпрозрахунок, чекову систему оплати за роботи, тобто в нас були чекові книжки, коли на селі ще не знали, що це таке. Доводилося пояснювати на простих прикладах. І це працювало!

А як стали директором?
Я в цьому господарстві працюю вже 40 років, а сам родом із села, що за 20 км від Великих Сорочинців. 1981 року після закінчення Полтавського сільськогосподарського інституту прийшов за розподілом на роботу в колгосп ім. Гоголя економістом. Однак уже через три місці пішов в армію, через два роки повернувся, знову на посаду економіста. Потім майже 10 років очолював профспілки в колгоспі. Перший досвід керування підприємством отримав на посаді заступника директора, яку обійняв, коли попередній директор балотувався в депутати Верховної Ради, адже вирішувати фінансові питання господарства було вже для мене справою звичною. Коли ж 2002-го директор пішов на заслужений відпочинок, я став на його місце. І так працюю вже 19 років.
Сини обидва теж тут працюють: один — агрономом, другий — економістом. Колись я казав: «Не дай Боже, щоб діти жили в селі», — бо тоді життя було складним, оскільки треба ж було не тільки на роботі працювати, а й удома господарство доглядати.
Спершу справді, після закінчення вишів, обидва облаштувалися в Полтаві. Старший працював у дистриб’юторській компанії, молодший — в управлінні сільського господарства облдержадміністрації. А тепер обидва тут — тим більше, що підсобного господарства вже немає. (Сміється.) Вже внуки підростають, ходять до школи, а старша Оленка вчиться аж у Варшаві. Вона в нас відмінниця — я тільки за тиждень до випускного дізнався, що буде медалісткою, тож тепер совість не мучить, що люди казатимуть, мовляв, Харченко домовився, щоб онуці медаль дали. (Сміється.)

Це чудово, коли діти продовжують справу батьків, коли онуки підкорюють нові вершини. А як змінилося з часом ваше господарство?
Тут ситуація склалася по-різному. Якщо брати тваринництво, то обсяг виробництва значно зменшився порівняно із радянськими часами — нині залишилося близько 2 тис. ВРХ, із яких 500 дійних корів. На фермі працює до 100 осіб. Я не раз говорив, що тваринництво — це, швидше, соціальний проєкт, ніж бізнесовий. І це справді так. Колись мене голова райадміністрації запитав: «Михайле Івановичу, а ти рахував економіку молочної ферми?» — «Не рахував, — кажу, — хоча й економіст. Бо коли порахую, то ще менше любитиму це тваринництво». Якщо чесно, то ми ледве виходимо в нуль, але я розумію, що людям потрібна робота, необхідно створювати робочі місця, тому й підтримуємо ферму в робочому стані. Проблема в тому, що всі приміщення колишнього комплексу, а їх загалом було понад 50, розкидані навколо села і проводити їх реконструкцію важко. Навіть розвалити порожні будівлі коштує недешево. Щоб тваринництво було прибутковим, його треба виводити на сучасні рейки, а це великі затрати.
Тому пріоритетною галуззю для нас є рослинництво. Щоправда, частина земель відійшла до одноосібників, але я не бачу в цьому проблеми — це нормальний невідворотний процес. Нам цілком вистачає понад 4 тис. га ріллі — в рамках колишнього колгоспу ми й працюємо.
Ми залишили практично тогочасну колгоспну сівозміну. Вирощуємо соняшнику в межах 800 га — протягом 10 років сіємо виключно гібриди компанії «Сингента». При цьому жодній компанії не відмовляємо у закладанні своїх демоділянок — майже щороку маємо понад 100 демоділянок соняшнику та кукурудзи. За ці роки переконалися, що перевага за такими гібридами соняшнику від «Сингента», як НК Конді, СИ Експерто, СИ Арізона, НК Ферті та ін.
Кукурудзу також на 300–400 га засіваємо гібридами цієї компанії. Дуже вдалі в «Сингента» ранні гібриди, з малим ФАО. Минулого року опадів було мало, деякі поля два роки не отримували дощу, то навіть там кукурудза із меншим ФАО вродила. >br> Крім того, вирощуємо озиму пшеницю — цього року посіяли 700 га, жито (100 га), близько 100 га засіваємо озимого ячменю, ярий ячмінь будемо сіяти, проса — 100 га, сої — 500–700 га, кукурудзи на силос 500 га посіємо. Раніше сіяли горох, але тепер невигідно, бо ціна впала.

На відміну від багатьох господарств, у вас насичена сівозміна…
Це не тільки для того, щоб отримати прибуток і диверсифікувати ризики, сівозміна ж іще відіграє велику роль для забезпечення ґрунту вологою, а це для нас нині чи не найбільша проблема. У нас на Полтавщині фермери вже потроху переходять на No-till, і я бачу, що в них це добре виходить, що за цією технологією майбутнє, бо вона дає змогу найкраще зберегти вологу.
Ми також залишили одне поле необробленим, спробуємо там цього року кукурудзу по кукурудзі посіяти, а наступного року — соняшник. Наша просапна сівалка дозволяє це зробити. Повністю переходити на No-till поки не будемо, бо для цього потрібна спеціальна техніка. Тож наразі 25 % площ оремо, а саме під соняшник і під зернові, дискуємо. Також працюємо глибокорозпушувачем — глибоке рихлення теж дає можливість зберігати вологу.
Загалом рік на рік не схожий. От минулого року дуже довго не могли обробити поле на зяб — так було сухо, не можна було великі грудки землі розбити. Причому недалеко від нас дощі проходили, що важливо, в період наливу зерна кукурудзи. Як наслідок, у господарстві за 20–30 км від нас у вересні кукурудза стояла ще зелена, а в нас повністю суха.
Я скажу так: вологою треба займатися з осені. Як тільки комбайн зійшов з поля, ми намагаємося прикривати пожнивними рештками землю. Усі поля на зиму ми закультивували, заборонували, таким чином порозбивавши груди, а навесні, тільки-но трактор зможе зайти в поле, закриємо вологу.

Якими врожаями минулий рік вас порадував?
Більше засмутив. Минулого року на всіх культурах був недобір урожаю приблизно на 1 тонну. Наприклад, пшениця 2019-го вродила по 65 ц/га, минулого року — 47 ц/га, ячмінь був по 60 ц/га, минулого року — 53 ц/га, ячмінь ярий 51 ц/га і 42 ц/га відповідно. На житі менше розбіжностей: 35 ц/га проти 32 ц/га, як і на просі (27 ц/га проти 23 ц/га). Соняшник позаминулого року збирали по 37 ц/га, минулого — по 31 ц/га. Але найбільше просіла кукурудза: 2019-го мали середню врожайність 78 ц/га, а минулого року — 54 ц/га. Деякі поля показали врожайність 87 ц/га, бо там два дощики пройшли, а були поля й по 35 ц/га. Однак завдяки вищій ціні на зерно ми тримаємося.
Минулий рік був посушливий, це, звісно, позначилося на врожайності, але й помилок ми наробили. По кукурудзі найперша помилка — не вгадали з гібридами. Треба було більш ранні сіяти, з ФАО 220–240, а ми посіяли із ФАО за 350. Тому цього року виправимо дану помилку, ранніх гібридів посіємо 30–40%.
Із густотою також слід попрацювати. Цього року будемо кукурудзу на 10 тис. насінин/га сіяти менше, довівши густоту до 70 тис. насінин/га. Я помітив, де минулого року була рідша кукурудза, качан був кращий. По соняшнику в нас технологія відпрацьована: сіємо з густотою 62–63 тис. насінин/га, до збирання виходить 50 тис. рослин/га.
Не раз читав, що кукурудзу треба сіяти раніше за соняшник, він все одно встигає визріти. От минулого року 9 травня, якраз після дощу, довелося пересіяти 100 га соняшнику, і нітрохи не прогадали. Один ризик — приморозки, але, як то кажуть, весняний день рік годує — тому треба з-поміж ризиків обирати найменший.

Оцінюючи нинішню ситуацію в полі, чи можете спрогнозувати, яким буде прийдешній сезон? Чи готові до майбутніх викликів?
Нині в землі мало вологи — це головний виклик. От ми озимини в середньому сіємо 600–900 га, але бачимо, що треба додавати ярих колосових, бо вони встигають вхопити весняну вологу, а, наприклад, кукурудзі тієї вологи замало. Тепла зараз у нас достатньо, а вологи замало.
З цієї ж причини замислюємося над зміною в підходах до живлення. Бачимо, що, коли бракує вологи, рідкі добрива мають преваги над сипучими. Тому вже застосовуємо КАС — переробили культиватори і, як мотижимо кукурудзу, вносимо по 120 кг/га.

Вас із компанією «Сингента» пов’язує тривала співпраця, наскільки допомагає вам це в роботі?
Я б уже назвав це не співпрацею, а дружбою. 15 років тому за ініціативи теперішнього керівника територіального підрозділу насіння компанії «Сингента» Олександра Воропіна ми заклали першу демоділянку біля місця проведення Сорочинського Ярмарку. Тоді ми посіяли до 20 гібридів соняшнику. Місце вибрали невипадково, адже в ті часи ярмарок відвідували близько 1 млн осіб. Тож багато з них зупинялися та й тепер зупиняються оглянути демоділянки. До речі, відтоді чимало насіннєвих компаній підхопили нашу ініціативу і почали закладати свої демоділянки вздовж дороги.
Ці демоділянки для нас є своєрідною школою агронома. «Сингента» проводить свої дослідження, випробовуючи нові гібриди, технології, а ми за тим спостерігаємо, вчимося, бо навчання — це тільки на користь. Дослухаємося до рекомендацій фахівців цієї компанії, бо ми займаємося всім потрошку, а вони — конкретно своєю справою. Ми дуже відповідально підходимо до роботи на демоділянках, чітко виконуємо всі вказівки менеджерів «Сингента» щодо сівби, внесення ЗЗР чи добрив. Коли збираємо врожай, бачимо, що показує бункер, і робимо висновки. Відмічаємо, які гібриди вирізняються стабільністю незалежно від умов року, ті й впроваджуємо в товарні посіви. Обирати легко, адже все вирощене в одних умовах, із застосуванням однієї техніки і однакового догляду.
Нашу область вже умовно можна поділити на чотири кліматичні зони, залежно від вологозабезпечення. І кожна зона потребує різних гібридів соняшнику. Крім урожайності, щораз більш затребуваною стає посухостійкість гібрида та вміст олії в насінні. І якщо «Сингента» декларує вміст олії 50%, то це справді так. Деякі переробники навіть доплачують виробникам за сингетівське насіння, бо воно має підвищений уміст олії і, головне, правдивий.
Взагалі, я бачу, що жодної різниці між насінням, вирощеним в Україні й за кордоном, немає. Навпаки — вирощене в наших умовах більш придатне для вирощування тут, воно вже адаптоване до місцевих умов. Нині всі насіннєві заводи високотехнологічні, «Сингента» в Україні дуже відповідально підходить до виробництва свого насіння, контролює весь процес. То чому вітчизняне насіння має бути гіршим за імпортне?
Я ще таку річ скажу: у нас з компанією «Сингента», з її представниками в Полтавській області Олександром Воропіним і Владиславом Юхтою склалися такі відносини, коли ми віримо на слово, що такий-то гібрид варто вирощувати чи такі-то препарати застосовувати в посівах, навіть без випробувань на демоділянках. Тому, коли з’являється на ринку щось нове, ми за порадою спеціалістів від «Сингента» одразу висіваємо у виробничих посівах і цим самим економимо рік-два, які б пішли на випробування.
От і цього року будемо сіяти новий гібрид соняшнику СИ Арізона, але залишимо й НК Конді — це мій улюблений гібрид, який вирощуємо років 10 (саме стільки він на ринку в Україні). Щодо кукурудзи, то обов’язково посіємо СИ Феномен, СИ Чорінтос, які вже добре себе показали у виробничих посівах.
Система захисту посівів на 35-40% складається із продуктів компанії «Сингента». Протруйники, гербіциди Гезагард®, Примекстра®, Елюміс®, фунгіцид Амістар® Голд працюють відмінно — вніс і забув, бо знаєш, що препарат якісний, завжди добре спрацює.
Якщо говорити про співробітництво з «Сингента», слід згадати й про програми фінансових рішень, що для нас дуже вигідні. Минулого листопада в рамках програми «Підтримка XXL» продали компанії пшениці на понад 4 млн грн та уклали угоди з дистриб’юторами на поставку насіння соняшнику, кукурудзи і ЗЗР. Беремо участь у програмі «МетеоЗахист». Теж корисна річ: вимерзне озимина чи постраждають посіви від посухи, а «Сингента» нам відшкодовує збитки. Тобто, з нею ми можемо нівелювати й погодні, й економічні ризики.

У вашому кабінеті дуже багато різноманітних подяк, дипломів, грамот, спортивних кубків. За які заслуги ви їх отримали?
Це відзнаки і за роботу, і за благодійність, і за участь у соціальних проєктах. Для нас допомога селу, громаді — це така ж частина роботи, як і виробництво. Можливо, якби ми прийшли сюди тільки для того, щоб робити бізнес, то й менше приділяли б уваги соціальним питанням. Але я у Великих Сорочинцях живу вже 40 років, тут все мені рідне. Саме тому й дбаємо про школу, утримуємо будинок для людей похилого віку, лікарні допомагаємо, церкві, реконструювали стадіон у селі. А кубки — це нагороди місцевої футбольної команди «Колос», яку утримує наше господарство. Три роки вона відіграла у вищій лізі чемпіонату області з футболу. Перший рік посіла четверте місце, другий — третє, минулого року — знову четверте.
До речі, «Сингента» також бере участь у соціальних проєктах. От закупили діткам футбольну форму та м’ячі, виготовили чудові шарфики із логотипом «Колос». Так разом підтримуємо зацікавленість дітей до спортивних занять, дбаємо про їхнє фізичне здоров’я.

Як надалі плануєте розвивати виробництво? Є проєкти, які б ви хотіли втілити?
Великих інвестиційних проєктів поки не плануємо. Хочемо удосконалювати те, що маємо, на чому розуміємося, а саме рослинництво. В переробку не йдемо, бо цим теж треба професійно займатися, а якщо розпорошуватися між різними видами діяльності, то, вважаю, якість програватиме.
Підтримуємо матеріально-технічну базу, практично кожного року оновлюємо парк техніки. Проте діємо по ситуації. От два роки тому було три комбайни, а соя як вигналася та як задощило, то, бачу, що її не можна жодним із них змолотити. Домовився з компанією «Ерідон», щоб терміново пригнали комбайн. Ось так оновили парк. Купили зерновоз минулого року, ще один навантажувач, щоб буртувати кукурудзу — ми на елеватори зерно практично не возимо, сушимо у власній сушарці й складаємо на зберігання у свої склади. Тобто, техніку купуємо за потреби.
Основна проблема нині — кадри, робочі спеціальності. Фахівці виїжджають за кордон. Не розумію, чому, адже можна й тут заробити пристойні гроші. У нас механізатори на високопродуктивній техніці за рік отримують по 200 тис. грн зарплати — офіційно! Ми ніколи не виплачували зарплату в конвертах. Відповідно, й усі податки сплачуємо в бюджет. Це теж наша соціальна відповідальність.

Пане Михайле, ви у сільському господарстві 40 років, з них фактично половину на вищій керівній посаді. Чи задоволені своєю роботою, своїм вибором професії? Чи досягнули бажаного?
Звісно, не досягнув. Якщо я скажу, що всього досяг у житті, то навіщо далі жити і працювати? Хочу, щоб господарство розвивалося. Ми пройшли складний шлях — оте безгрошів’я, коли думали, чи один підшипник купувати чи два, оті мільйони купонів, бартери, коли не розумієш, кому за що винен. Тому я бачу своє господарство таким, що розвивається. Нині аграрна наука розвивається, технології, все це треба і можна впроваджувати у себе. Звісно, є більш розвинені підприємства і треба з них брати приклад. Головне, не проґавити момент, коли треба їх доганяти. Ніколи не можна зупинятися в розвитку.
Що стосується мене, то вважаю, що я сформувався професійно. Я більше половини свого часу проводжу на роботі. Мені тут комфортно працювати й іншого життя я б собі не бажав.

ДОСЬЄ

АОПП «Великосорочинське»
Адреса: Полтавська область, Миргородський район, село Великі Сорочинці
Керівник: Харченко Михайло
Земельний банк: 4600 га
Спеціалізація: вирощування зернових

Матеріал надано: ТОВ «Сингента», корпоративне видання «Майстерня Аграрія», №1, 2021