ІВАН МІРОШНІЧЕНКО. ГОЛОВА РАДИ ГО «Бізнес-Варта»
СІЯТИ ЧИ НЕ СІЯТИ. ДУМКИ ПРО АГРАРНИЙ СЕЗОН 2023/2024

Звісно, коли ми говоримо про голод, то це не про голод в Україні (в Україні можна тільки створити штучний голод та голодомор і ми це вже проходили), а це нестача базової експортної продукції для інших країн, які вже не зможуть заплатити високі ціни і на ринку буде відчуватись реальна нестача пшениці, в меншій мірі кукурудзи і так далі. Тобто, на період війни з рф та «неефективно-ручному керуванні» зерновими коридорами, нас чекає перерозподіл експортних ринків, який вже певною мірою відбувається, бідним країнам доступ та ціна сільськогосподарської продукції стануть великим бар’єром для покриття їх базових потреб в продуктах харчування, а їх залежність від основних світових гравців значно посилиться.

Цивілізований світ має бути «розумним» в цих «новітніх» обставинах і діяти швидко та скоординовано, щоб забезпечити сотням мільйонів людей, з економічно слабких країн, одне із базових прав - право на життя та потреби в їжі, для багатьох сотень мільйонів людей в світі, це буде означати одне і те саме.

Але це коротко про Світ. А що ж у нас? Що відбувається в Україні, коли майже весь Світ зрозумів та визнав не тільки героїзм Українців на полі бою, силу у національній єдності та важливість нашої Перемоги для цивілізованого Світу, а і відчув велике значення України, як міжнародного економічного гравця на різних сировинних ринках, як на ринках металу та руди, так і на аграрних ринках.

Трохи про агро, та що відбувається в секторі

Коротко і толерантно кажучи, то не дуже позитивно. Якщо дивитися на речі реально, то галузь падає швидкими темпами, бо існуючі виклики максимально можливі. Всі теоретичні ризики існують в реальному вимірі - від фінансових та військових до погодних та логістичних.

Вся палітра. «Сипати» цифрами не буду, однак кілька для прикладу.

Мінус 25-27% - недосів площ озимих культур восени 2022, головним чином пшениці.

Ще мінус 20-25% скорочення площ весною 2023. Основне зменшення буде по кукурудзі та іншим капіталомістким з точки зору технологій культур

Пшениця. Виробник отримує зараз за 1 тонну продовольчої пшениці 175-185 доларів на елеваторі (ще 3 місяці назад це було 150-160 доларів), при світовій ціні майже на 100 доларів дорожче на кожній тонні, тобто мав би отримувати 265-275 доларів на своєму елеваторі. Де дівається різниця?

Звісно, війна та блокування експорту через українські порти, внесло ключові зміни в торгівельні та виробничі баланси, повністю змінило ціноутворення, в основі якого лежить принцип кожного учасника - «максимального покриття всіх пов’язаних ризиків» експорту з України. З урахуванням військового обмеження експорту з України, неефективно організованої дії «зернового коридору» та структурно-надлишковому перевищені виробленої продукції на ринку для експорту, всі ризики учасників ринку закладаються в ціну послуг та кінцеву ціну товару для аграрія. Але чомусь за весь цей «банкет» платить український аграрій. Тому ми і маємо наступну картину: при світовій ціні на продовольчу пшеницю на рівні 320-330 доларів/тонна, FOB у Європі за звичних умов мало б забезпечити еквівалентну ціну на елеваторі українського виробника на рівні 260-270 доларів/тонна.

Різниця розходиться по кишенях інших учасників: власнику судна іде премія за фрахт та страхування ризиків в 20-25 доларів за тонну. Нині премія ще збільшується до 30-35 доларів за тонну (бо великі простої суден: 2-3 тижні очікувань). На 15-20 доларів/тонна збільшили вартість перевалки в українських портах порівняно з минулим роком, причому всі ризики демереджів кораблів та простої логістичного транспорту залишаються за експортером. Збільшені в 2-2,5 рази тарифи на залізниці. Маржа трейдерів + 25-30 доларів на кожній тонні в порівнянні з «середньо-традиційною» маржинальністю заміщення. Кукурудза. Та сама історія. Аграрію залишається 170 доларів при світовій ціні в 280-290 доларів на базисі FOB завантажено на корабель в портах ЄС чи Бразилії. Так от, при врожайності кукурудзи в 100 центнерів з 1 га, що є дуже гарним результатом, це дає мінімальну рентабельність на рівні 7-10%, а середня в Україні врожайність кукурудзи в 2022 році становить аж 60-65 центнерів з 1 га. Давайте ще згадаємо про 40% кукурудзи, яка стояла в полі ще в листопаді та втрачала якість і кількість, то які колосальні збитки у аграріїв?!

Така ж картинка по іншим зернових та олійних культурах. Тобто всі зернові, при середньостатистичній врожайності, в момент продажу прямо можна записувати в графу «збитки», олійні - збиток або невеликий прибуток, також в залежності від врожайності. При цьому немає ліквідності на ринку, бо об’єктивно «зерновий коридор» був підписаний на 3 місяці і міг зупинитись в будь-який момент. Пролонгація коридору на 120 днів, без зміни системи ефективності контролю суден (читай значні простої залишаються) та без додавання портів Миколаєва та Херсону, значно картину не поліпшать. Знову буде продовжуватись ринок «покупця» та сервісних операторів експорту.

Звідси і виникає питання – сіяти чи не сіяти. Яка мотивація виходити в поле? Немає мотивації. Залишається «генний» обов’язок господаря дбати про людей та землю, його внутрішня звичка сіяти та працювати. Залишається надія на краще, що знову виведе нас всіх – аграріїв - у поля.

Я, звісно, розумію логіку збільшення маржі та цін послуг по окремих статтях. Наприклад, простої вагонів, довгострокове зберігання та демереджі кораблів на інспекції в Босфорі, які можуть «з’їсти» 70-80-100% маржі трейдера, бо процеси проходять неконтрольовано, кораблі можуть чекати тижнями. Поки розумію премії за ризик щодо фрахту суден, але це поки. З пролонгацією «зернового коридору» , наявного досвіду, покращення ефективності інспекцій, безпекової частини на морі, то премії за фрахт мають зменшитися та збільшиться відповідно рівень ціни для виробників.

В той же час мені важко зрозуміти власників експортних терміналів, які підняли вартість послуг в рази при майже тих самих операційних витратах. Одиниці цього не зробили. Так, я знаю, 6 місяців не працювали, не заробляли. Так, є попит на експортні потужності, то що тепер термінали можуть «диктувати умови»? Так, сприятлива кон’юнктура. Можна вдвічі підвищити ставки на послуги, але ж не в 3-3,5 рази. Наприклад, вартість буксирів в портах зросла в 3-4 рази. (Дуже вже нагадує історію з дорогою орендою квартир в перші місяці весни. Як там кажуть у народі: «Здирники, наживаються!»)

Про залізницю окрема розмова. «Укрзалізниця» має невелику частку в агроперевезеннях. Значно більшими є приватний парк вагонів та авто, але УЗ є фіксатором самих високих цін, транспортуючи 20-25% об’єму, встановлює високі рівні цін на решту 75-80% вантажоперевезень, що економічно відображається на всіх десятках мільйонів тонн для подальшого експорту. Іншими словами, за малим виграшем стоять значно більші втрати аграріїв.

Отож, всі учасники ринку закривають свої ризики за рахунок ціни для аграрія, що частково є об’єктивним процесом, а дехто просто ЗАРОБЛЯЄ.

Наголошую ще раз! Все лягло на плечі товаровиробника, який має фінансуватися зараз під + 20% річних у гривні, тримати виробничий цикл протягом 7-8 місяців, і закривати всі ризики всіх інших учасників за рахунок вартості своєї продукції.

Збитки аграріїв за рахунок цінових втрат, низької середньої врожайності культур, високої вартості кредитів, втрат якості продукції будуть становити 5-6 млрд доларів в 2022-2023.

Додатково до цього є прямі втрати від війни, втрачене майно та активи, втрачена продукція. Тобто, це ще 1,5-2,0 млрд доларів. Додайте сюди заміновані поля, плюс поля, які потребують відновлення та рекультивації. Ми говоримо про 10 + мільярдів доларів збитків за один рік! Тобто зростання та розвиток - це важкий та поступовий процес, а падіння виробництва та збитковість - це швидке «цунамі».

Тому восени не досіяли. Тому не досіють аграрії весною. Тому Світу тепер реально треба хвилюватись та турбуватись, а краще «розумно» та швидко діяти!

Стосовно діяти. Всі розуміють важкість ситуації в Україні, нестача коштів, падіння ВВП та виробництва, дефіцит бюджету, існуючі об’єктивні пріоритети війни, але вважаю треба зробити все можливе, щоб допомогти насамперед і хоча б тим виробникам, котрі втратили все, втратили техніку, інші активи, не мають чим та за що посіяти. Цим аграріям держава має надати ресурс відновлення. Від коштів на посівний матеріал, пальне, базові добрива до першого внеску на лізинг втраченої техніки.

Максимально включити в програму власних виробників для локалізація програм та підтримки інших українських виробництв. Всім ресурсів не вистачить. Однак тим виробникам, у кого зруйнували все, або майже все, треба швидко допомогти, бо як бачимо, вже пора, поле кличе.

А держава нічого не робить. За аграріїв ніхто не заступається.
Не хочу порівнянь та алегорій з полями бою та полями пшениці. Ми розуміємо, де наш головний бій, де вирішується наша доля і на всіх напрямках долучаємося, наближаючи Перемогу та Мир.