МИХАЙЛО РОМАЩЕНКО. Інститут водних проблем і меліорації НААН
ПРО ВОДУ ЯК ГОЛОВНУ СВІТОВУ ПРОБЛЕМУ
Серед трьох головних світових проблем – водна, продовольча, енергетична безпеки, водну б поставив на перше місце директор Інституту водних проблем і меліорації НААН України Михайло Ромащенко.
Вода є основою життя. Так сталося, що Україна, не дивлячись на поширену суспільну думку про начебто великі запаси водних ресурсів для гармонійного розвитку держави, насправді належить до числа країн Європи із найнижчим рівнем забезпечення водними ресурсами. За класифікацією ЮНЕСКО, країни, в яких на одного жителя припадає менше 1,7 тисяч куб метрів води на рік, є маловодозабезпеченими. В Україні в посушливі роки ця цифра становить менше однієї тисячі кубів, а в південних і південно-східних регіонах, включаючи АРК Крим, цей показник становить менше 0,4-0,5 тисяч метрів куб на одного жителя на рік.
Загалом, за обсягами запасів води на одного жителя, наша країна – на передостанньому місті у Європі.
Впродовж багатьох років ми намагалися сформувати у суспільстві і у керівництва держави розуміння того, що існуюча система водокористування в Україні є невідповідною тим запасам води, які вона має. Приємно констатувати, що сьогодні з’явилася надія, що ситуація зміниться. Указом Президента України Володимира Зеленського введено в дію рішення Ради національної безпеки і оборони України від 23 березня 2021 року «Про виклики і загрози національній безпеці України в екологічній сфері та першочергові заходи щодо їх нейтралізації», одним із завдань якого є – доручити Кабміну підготувати та затвердити у шестимісячний строк Водну стратегію України на період до 2050 року.
До цього рішення ми йшли не менше 10 років і воно свідчить про завершення певного етапу формування відношення держави до водних ресурсів.
Питання водної безпеки України ми ставимо на друге місце після військової. Нинішні кліматичні зміни дуже значимі і суттєво впливають на стан забезпечення водними ресурсами. Загалом водна проблематика у всьому світі виходить на одне з перших місць. Серед трьох головних світових проблем – водна, продовольча, енергетична безпеки, водну я б поставив на перше місце. Тому що інші види безпеки пов’язані з наявністю і кількістю водних ресурсів, які можуть бути використані для їх розв’язання.
Головним обмежувальним фактором розв’язання продовольчої проблеми є не недостатня кількість земельних ресурсів, а дефіцит води. Тому вирішення водної проблеми є пріоритетним завданням для людської цивілізації на сучасному етапі. Один із керівників Глобального Водного Партнерства зазначив, що альтернативи планеті, безпечній з точки зору води, не існує. Достатня кількість придатної до використання води дає можливість продовжувати життя на землі.
Формування відповідної водної політики, перехід на водозберігаючі технології та технічні засоби водокористування, які б відповідали запасам і можливостям використання води в Україні – одне із пріоритетних завдань, яке має вирішити Водна стратегія.
На виконання Указу Президента для її розроблення при Міністерстві захисту довкілля та природних ресурсів України сформована робоча група під керівництвом заступника міністра Михайла Хорєва, до якої увійшли представники громадських, наукових, експертних організацій, у тому числі міжнародних, світового банку, представники органів місцевого самоврядування. Відбулося засідання науково-технічної ради при Держводагентстві, одне із головних питань – продовження роботи над розробкою Водної стратегії України.
При підготовці цього важливого документу використовується Стратегія формування водної політики України, напрацьована Офісом реформ цього міністерства за участю Глобального Водного Партнерства, керівником якого є заступник директора Інституту водних проблем і меліорації НААН Яцюк Михайло Васильович. Проект цього документу вирішено використати як початковий варіант, основу для роботи над остаточним варіантом Водної стратегії України. До розроблення Водної стратегії також долучилась науково-технічна рада (НТР) держводагентства України. На засіданні НТР прийнято рішення, що ті члени ради, які вже є у складі робочої групи, продовжать роботу, окрім того НТР рекомендуватиме ще цілий ряд представників до складу робочої групи. Напрацювання науково-технічної ради впродовж півтора-двох місяців будуть подані в робочу групу при Міністерстві.
Головною метою Стратегії має стати досягнення прийнятного рівня водної безпеки України. Так питання ставиться вперше, виходячи з визначення, яке прийнято у світовій практиці. Водна безпека за визначенням Глобального водного партнерства – це створення умов, за яких кожна людина має вільний доступ до якісної питної води, це той рівень забезпечення водними ресурсами, за якого формуються прийнятні умови для забезпечення водою соціально-економічного розвитку людини і промисловості та екологічний стан навколишнього середовища, який є сприятливим для проживання людини і її діяльності.
З наукової точки зору водна безпека поділяється на національну та секторальну. На національному рівні стан водної безпеки характеризується рівнями законодавчого забезпечення, структурою управління водними ресурсами, відповідністю технологій і технічних засобів водокористування, вимогам екологічної безпеки, тощо.
На секторальному рівні водна безпека має оцінюватися за різними напрямками використання, наприклад, вода і сільське господарство, вода і продовольство, вода і промисловість, вода і екосистеми.
У складі цього документа можемо визначити всі необхідні підходи, інструменти, механізми формування водної безпеки і на національному і на секторальному рівнях, які забезпечать нам можливість не тільки ефективно, безпечно і раціонально використовувати наявні водні ресурси, а й зберігати, відтворювати і формувати умови для збільшення запасів води, доступних для використання.
Стратегія також має передбачати здійснення заходів, спрямованих на реалізацію різноманітних директив, які визначають використання і поводження з водними ресурсами. В рамках стратегії мають бути визначені індикатори, які повинні характеризувати відповідність водокористування у державі певним положенням кожної з директив і показники, величиною яких можна характеризувати стан водної безпеки як на національному, так і в у тому чи іншому секторі водокористування.
Інститут водних проблем і меліорації НААН був одним і з головних учасників розробки Стратегії зрошення і дренажу в Україні, тому дії уряду, які сьогодні активізовані у напрямку реалізації цієї стратегії, на наш погляд, відображають вимоги часу.
В України ця стратегія передбачає декілька варіантів підвищення власного водозабезпечення. Згідно плану заходів з її виконання вже у цьому році необхідно розпочати розробку техніко-економічного обґрунтування залучення водних ресурсів Дунаю для підвищення водозабезпечення південних регіонів. Такий проект розглядався ще в радянські часи, він був призупинений через допущені наукові і технічні помилки. Зокрема, накопичення дунайської води в озері Сасик стало фактором значного погіршення якості води, збагачення токсичними для солонцювання солями – Na, Mg. Полив такою водою на Дунай-дністровській зрошувальній системі спричинив осолонцювання земель на 19 тис. га. По цій причині проект заморожено вже впродовж 30-ти років. Але наразі ми розуміємо, що іншої можливості забезпечити південні регіони водними ресурсами немає. Якщо не використаємо водні ресурси Дунаю, ні в Одеській, ні в Миколаївській області не буде достатньої кількості води для розвитку зрошення. І тоді доведеться приймати політичне рішення, що в умовах змін клімату це потенційно депресивні регіони. За нашими оцінками, можемо використати в межах 10-15 кубокілометрів дунайської води, що буде достатньо для зрошення і водозабезпечення Одеської, Миколаївської і частково Херсонської областей, що дає можливість відновити зрошення на 1-1,5 млн.га і допоможе у вирішенні інших соціально-економічних проблем регіонів. За цей період з’явилися технології виробництва труб великого діаметру, які здатні витримувати тиск до 25 атмосфер. Розробники цих технологій готові за власний кошт побудувати такий завод в Україні, що дасть можливість реалізувати цей проект залучення водних ресурсів р. Дунай з іншим рівнем екологічної безпеки.
Відстоюємо на урядову, регіональних рівнях цей проект. Розраховую, що найближчим часом розробка його почнеться.
В одному із наших дослідних господарств пропонуємо виділити ділянку для будівництва такого заводу, за цього НААН стане не лише науковим, а й практичним учасником реалізації проекту.
Завжди вважалося, що Полісся є акумулятором водних ресурсів. Звідти формувався стік наших річок, який поповнював запаси дніпровських водосховищ, що давало можливість накопичувати воду і використовувати її за рахунок перерозподілу. Але сьогодні водоакумулююча і водорегулююча роль Полісся змінилася в сторону погіршення. Побудовані тут дренажні системи були зорієнтовані тільки на виконання функції відведення води, і сьогодні, в умовах змін клімату, вони відграють додаткову негативну роль, швидко відводячи надлишок води весною і не дають можливість затримати необхідну кількість води в період вегетації. В Стратегії зрошення передбачили реалізацію проекту відновлення водорегулюючої і водоакумулюючої здатності Полісся, що дасть можливість більш раціонально і ефективно впродовж року здійснювати заходи з накопичення і використання водних ресурсів. Не просто відводити і скидати її в акваторію морів, а впродовж року регульовано використовувати водні ресурси, які тут формуються.
Серед додаткових заходів з водозбереження в першу чергу розглядаємо необхідність зміни системи землекористування. Ми маємо зменшити розорюваність території. Ця ідея багато років відстоюється ННЦ «Інститут землеробства НААН» – площа ріллі в Україні може бути зменшена на 8-10 млн га, до 22-25 замість 32 млн га, за рахунок залуження, підвищення лісистості, і відповідно покращення водоакумулюючих і водотранспортуючих здатностей водозбірних територій річкових басейнів. Україна має поступово відмовлятися від оранки як основного способу обробітки ґрунту, тому що такий спосіб обробітку формує підвищену здатність викидів СО2 і сприяє прискореному нарощуванню температурного режиму, а це підвищення сумарного випаровування. Тому ми у одному із інститутських господарств в останні три роки (Великі Клини, Херсонська область, на межі єдиної в Європі пустелі - Олешківські піски) реалізуємо проект відродження родючості деградованих ґрунтів, де застосовуємо комплексний підхід підвищення ефективності використання наявних водних ресурсів в умовах змін клімату. Створили полігон з використанням нульового способу обробітку ґрунту, разом із підґрунтовим і традиційним краплинним зрошенням, посадили лісосмуги, як елемент регулювання температури приземного шару повітря.
Виконаною раніше в нашому інституті аспірантською роботою встановлено, що наявність в зоні степу співвідношення до 40% зрошуваних земель і лісосмуг лінійною протяжністю 1,5 – 2 км на 1 км2 території дає можливість не лише боротися з вітровою ерозією, а й регулювати температуру приземного шару повітря.
Попередні результати дають підстави стверджувати про економію до 30% вологи при вирощуванні сільськогосподарських культур за таких технологій.
Україна не є багатою на підземні води, тому неконтрольоване використання підземних вод може привести до виснаження їх запасів. Особливо реальна така загроза в умовах змін клімату.
Внаслідок прогресуючого зростання температури, а швидкість зростання середньорічної температури в Україні є найбільшою в Європі, маємо різке зростання випаровування – з водної, земної поверхні. Якщо взяти середню величину зростання сумарного випаровування на рівні 70-80мм/рік, то внаслідок цього з території України в останні роки відбирається на 25-50 куб кілометрів води більше, ніж це було у 1990-91 році. Зважаючи, що максимальне водоспоживання на всі цілі – економіка, сільське, комунальне господарство, було найвище у 1991 році і складало 31 кубокілометр. В останні роки ця цифра не перевищує 9-10 кубокілометрів. Але при цьому за рахунок кліматичних змін сумарне водоспоживання нині більше, ніж було у 1991 році. Зростання сумарного випаровування спричинило зменшення річкового стоку на півночі України – на 10-20%, на півдні – до 50%. Відповідно кількість поверхневих вод придатних для використання і накопичення також зменшилась. Зменшилось, а на багатьох територіях практично зникло інфільтраційне живлення підземних водоносних горизонтів.
Певні резерви підземних вод в Україні є, можемо нарощувати їх використання, але ці запаси не є достатніми, щоб компенсувати дефіцит поверхневих водних ресурсів, який формується внаслідок кліматичних змін.
Ще один напрямок водозбереження – перехід на так звані системи оборотного і замкненого водопостачання чи водоспоживання. Припинити скидати неочищені води після первинного використання і таким чином забруднювати свої джерела, а переходити на замкнені і водооборотні системи за одночасного запровадження принципів «забруднювач платить», «вода фінансує воду». Це дасть можливість багаторазово використовувати одні і ті ж об’єми води.
