НЕОРАНА НИВА РОДИТИ НЕ БУДЕ

А чим її виорати? Ніхто вже про це не дбає, — чимало хто скаже. Мовляв, тільки лінивий дотепер не має в господарці міні-тракторця чи коника. Однак, ні, не тільки лінивий. Ще й ті, кому не пощастило з розпаюванням майна (таких населених пунктів чимало на мапі України) і селяни не отримали навіть тих не дуже продуктивних тракторів та комбайнів, що залишилися після розвалу колгоспів. А також жителі віддалених сіл, до чиїх домівок від міст-мегаполісів їхати і їхати — полями та перелогами… Бо визначними для одноосібника є ринки збуту вирощеного на присадибній ділянці чи паї, то й селяни, котрі проживають віддалік трас, мають менше шансів успішно спродати свій товар оптом чи особисто доставити до покупця, а, відтак, і заробити на оновлення техніки… Словом, нема прибутку — нема розвитку. І ось цифри. За даними Держкомстату України, менше 15% сільських домогосподарств (орієнтовно 653 тисячі з понад 4 мільйонів 450 тисяч), виробляють більше молока, м’яса, меду, зерна, овочів та фруктів, ніж потрібно для харчування власної родини, і мають із того зиск. Ця незначна частка одноосібників забезпечує майже половину валової продукції сільського господарства України (43%) і 75% молока, 80% фруктів та ягід, 98% картоплі та 86% овочів. Відповідно до прогнозів ООН щорічно у світі додається 80 млн людей, і їх треба годувати. Отже, Україна як експортер має нових споживачів. Уявімо на мить, що бодай половина українських одноосібників вироблятиме товарні партії продукції… Які перспективи відкриваються перед ними та державою… І спробуймо зрозуміти, чому цього досі не трапилося.

ДЕ ВІДНАЙТИ ДЖЕРЕЛА ЗАМОЖНОСТІ?

У першому півріччі 2018 року тільки 17% сімейного бюджету сільських родин, за даними Держстату України, становили доходи від особистого підсобного господарства. Тобто, із понад 4 мільйонів особистих селянських господарств тільки кожне п’яте, умовно кажучи, виробляє товарну продукцію. Можливо, тому, що, як підтверджує статистика, має у приватній власності сільськогосподарську техніку? А як же інші понад три мільйони триста тисяч домогосподарств? Без засобів виробництва — констатує статистика. Але реальність свідчить і на користь того, що одним із важливих факторів заможності сільських родин є вміння орієнтуватися в суспільних процесах, аби органічно влитися в них, віднайти джерела інвестиційної підтримки й ефективно користуватися ними. Тут один у полі не воїн.
«Такі шанси одноосібникам надає тільки кооперація, — наголошує професор Житомирського НАЕУ Віталій Зіновчук. — Це реальна можливість залучити до цивілізованих ринкових відносин усіх сільськогосподарських товаровиробників-власників незалежно від їх організаційно-правового статусу, фізичного розміру господарства, спеціалізації та ефективності господарювання і т.д. Це демократична основа побудови громадянського суспільства на селі, його збереження і зміцнення як основи державного ладу. Зверніть увагу: в усіх розвинутих країнах світу сформовано потужний кооперативний рух у сільському господарстві. Сільські кооператори належать до середнього класу суспільства, який ми так прагнемо створити».
Саме завдяки кооперації виробництво сільськогосподарської продукції у світі є джерелом доходів для 86% сільського населення планети та забезпечує роботою більше ніж 1,5 млрд селян. Тож найпершим на порядку денному для українських господарів постає питання обробітку землі. І тут, для України, здавалося б, нема нічого нового: так звані хліборобські артілі діяли в Україні з позаминулого століття (1890-і роки), а товариства спільного обробітку землі (Тсоз) були основою організованого сільгоспвиробництва в українських селах ще на початку минулого століття (1920–1930). Однак, не прижилися, витіснені радянськими сільгоспартілями. Тепер вітчизняні селяни намагаються вдруге ввійти в ту ж річку.
«Давні традиції розвитку кооперації в Україні сьогодні, на жаль, не підтверджуються фактичним станом. Із загальної кількості понад тисячі зареєстрованих сільськогосподарських обслуговуючих кооперативів реально здійснюють господарську діяльність лише 589, якими об’єднано менше 25 тисяч осіб. Очевидно, що існуюча модель сільськогосподарської кооперації потребує удосконалення, і в тому числі законодавчого поля», — констатувала більш як рік тому заступник міністра аграрної політики та продовольства України Олена Ковальова.
Дані, наведені у цитаті, досі актуальні. Більше того, кажуть фахівці, тільки лічені кооперативи в Україні стали успішними.
На початок 2017 року кооперативів, що надавали послуги з обробітку ґрунту та збирання врожаю, статисти налічили аж… 152. Зважаючи на те, що земельними паями в Україні володіють близько 7 мільйонів громадян, а присадибні ділянки є чи не в кожному домоволодінні, це мізерна цифра.
«Передусім, кооперативи цього напрямку, — каже керівник Фонду Агрохолдингу «МРІЯ» Василь Мартюк, — потребують забезпечення сучасною якісною багатофункціональною технікою, яка зможе ефективно працювати на земельних ділянках кооперативів. Розмір ділянок — невеликий, отже, техніка має бути малогабаритною, компактною, ефективною, з великим спектром навісного обладнання: щоб могла і зорати, і дискувати, і підгортати, і культивувати, — тобто, здійснити всі технологічні процеси. Словом, люди, які працюють на землі: чи то вирощують картоплю, чи овочеві культури, чи ін., повинні мати змогу отримати весь спектр послуг, котрий необхідний їм для ефективного вирощування цих культур».
Ідея спільного обробітку землі, вважає Віталій Зіновчук, є дуже актуальною та перспективною: «Кооперативи можуть надавати послуги своїм членам в обробці їх земельних ділянок, а також пропонувати інші технічні послуги (транспортні, вантажні, меліоративні, складські тощо). Кооперативних моделей спільного використання техніки у світі є багато, найкраще це організовано у Франції, Німеччині та Канаді. В Україні в деяких селах держава сприяла придбанню техніки для використання кооперативами при сільських громадах. Цей процес гальмується через системну стагнацію кооперативного руху — на те є кілька причин. В Україні головним чином кооперативне використання техніки має місце лише там, де працюють проекти іноземної допомоги».
Але, власне, з чогось же треба починати.

«КУПИНЧАНКА–2015» ПОЧИНАЛА З ТРАКТОРА

Купин — село на Хмельниччині. Проживає в ньому понад сімсот людей. «Село трішки занедбане, і люди не мають робочих місць і основним завданням було — підвищити рівень життя населення. Люди можуть заробляти на власних земельних ділянках. Для того ми створили сільськогосподарський обслуговуючий кооператив «Купинчанка-–2015», — розповідає староста села Євгенія Липовецька. — У нашому селі немає сільськогосподарської техніки, хіба що мотоблоки, то вирішили, що потрібен МТЗ-82, плуг, причіп, культиватор, борони, грунтофреза та інше навісне та причіпне обладнання до нього, аби обробляти землю членам кооперативу».

«Зараз «Купинчанка–2015» — це 31 член кооперативу. А на початку, у 2015-му, тільки 11 односельців підтримали цю ідею і готові були вкласти свої кошти, — доповнює член кооперативу Лідія Бондар. — Пайові внески у нас великі — хтось 10 тисяч гривень вклав, хтось — 6, хтось — 2,5. Зрозуміло, що власних фінансів на придбання техніки нам не вистачило, тому взяли участь у конкурсі, й отримали можливість закупити трактор і реманент, залучивши кошти Євросоюзу».
«Це проект ЄС/ПРООН «Місцевий розвиток, орієнтований на громаду», — уточнює Євгенія Липовецька. — Таким чином кооператив залучив 35 тис. USD підтримки Євросоюзу — то становило 80% від загального кошторису проекту, решту 20% — можна було поділити на дві рівні частини: кошти від населення і спонсорська допомога. Тому ми звернулися за допомогою до Агрохолдингу «МРІЯ», котрому здали в оренду свої паї. Підприємство відгукнулося, і загалом «МРІЯ» виділила «Купинчанці–2015» 130 тис. гривень на придбання обладнання, а також надала приміщення з цілодобовою охороною для зберігання техніки — яким, до речі, ми й досі користуємося».
То ж кооператори результатом задоволені.
«Якщо, приміром, навесні в нашій окрузі оранка обходилася у 30 гривень за сотку, то члени кооперативу мали змогу зорати свої наділи по собівартості, а це наполовину дешевше», — розповідає Лідія Бондар.
Однак, кооперації навколо обробітку землі для пайовиків «Купинчанки–2015» виявилося недостатньо: присадибні ділянки невеличкі — від 10 до 60 соток, їх обробіток не займає багато часу, а вільної землі, яку б вони могли об’єднати у великий масив, у Купині немає. Відповідно, чимало часу техніка простоює.
«Здешевлення обробітку ґрунту, звісно, важлива справа — це додає конкурентності нашій продукції, яку ще треба виростити і вигідно продати. Звичні для нас культури — картопля, кукурудза, овочі. Зернові, як правило, не сіємо, тому що нема комбайна, який би їх збирав. Але якщо кожен буде садити на свій глузд, то яка вигода від кооперативу? Все одно не буде товарної партії. Тому шукаємо шляхи, як розширити наш кооператив, додавши й спільне виробництво», — каже Лідія Бондар.
Інвестори, котрі обробляють землю, додає пані Бондар, час від часу організовували для своїх орендодавців різні навчання, долучалися до проектів, запропонованих сільськими активістами.

«Агрохолдинг також долучився до складання бізнес-плану й розширення спектру культур, які кооператори вирощують, — розповідає керівник Фонду Агрохолдингу «МРІЯ» Василь Мартюк. — Зацікавлені учасники брали участь у семінарах із культивування ягідної продукції (малини, полуниці), які були організовані «МРІЄЮ». Також Агрохолдинг допоміг придбати саджанці, а торік залучив експерта з Канади, який проводив навчання з ґрунтознавства».
«Планували формувати оптові партії однорідної продукції, — зітхає Лідія Бондар. — Це непросто на розрізнених земельних ділянках. Не скажу, що нам це дуже гарно вдалося. Спершу, наприклад, спробували вирощувати малину: висадили 7 тисяч саджанців, придбаних у ягідного кооперативу в селі Лосятин. Так міркували: коли людина шукає покупця на 10 кілограмів малини, її важко продати, але, коли 30 членів кооперативу пропонують спільний урожай, то інша справа — можемо шукати оптового покупця».
Легко слово мовиться, та непросто справа робиться. А коли робиться, то керуватися потрібно принципом: сім разів, а то й більше, відміряй, і раз відріж, зрозуміли кооператори. Накупили саджанців, виростили малину, а про збут і не подбали…
«Можливо, з реалізації продукції й потрібно було починати, — зауважує віце-президент Національної асоціації сільськогосподарських дорадчих служб України Тетяна Бривко. — Є така цікава українська часникова компанія «Агро Патріот» в Одеській області, яка зараз на ринку дуже успішно конкурує у вирощуванні часнику. Має угоди щодо його експорту і готова працювати з невеличкими об’єднаннями, щоб забезпечувати більші партії, тоді людям вигідно не просто обробляти землю, а вже мати контракт — така компанія надає насіннєвий матеріал, допомагає з технологіями і, фактично, потім забирає готову продукцію — це буде трошки більше, ніж просто обробіток. Треба не тільки мати конкретну продукцію, а й продумувати все з початку до кінця і, можливо, навіть починати з отого кінця. Саме це дає успіх, а не те, що ми спочатку зібралися, щось виростили, а потім шукаємо, кому його продати».
Цей урок члени «Купинчанки–2015» врахували вже цього року, вирощуючи огірки для Сатанівського консервного заводу. Щоправда, огірки вже вирощували тільки восьмеро пайовиків, але вони не шкодують, кажуть: вигода була, і в майбутньому планують долучити до справи більше односельців. Посіяти зерно сумніву поміж селян дуже просто — складніше повернути довіру не тільки до ідеї кооперації, а й загалом до перспективності сільського виробництва.
«Насправді кооперація дає дуже багато: вихід на ринок без спекулятивних посередників, доступ до справедливих цін, обслуговування за собівартістю, залучення професійних управлінців і консультантів, можливість приєднатися до великомасштабного бізнесу, брати участь в іноземних проектах технічної допомоги, нагоду регулярно спілкуватися з колегами і постійно підвищувати кваліфікацію, зміцнення хліборобської солідарності», — переконаний професор Житомирського НАЕУ Віталій Зіновчук.
На жаль, не всі, хто створює кооператив, готові ефективно скористатися цими можливостями. Не вистачає багато чого: системних знань, часу на їх отримання, доступності до аналітичних даних…

«Чому люди мають такі проблеми? Бо налаштовані на те, що їм хтось має зробити, допомогти, — розмірковує Римма Олексенко. З такими випадками у «Центрі сприяння розвитку громад», який вона очолює, неодноразово стикалися. — Справді, проектів з дорадництва в Україні є чимало, і вони можуть надати комплексні послуги, але, найперше, має бути ідея знизу — задля того, щоб реалізувати свої плани, покращити виробництво, своє життя, добробут. Є маса можливостей навчатися — і з відривом від виробництва, і он-лайн, багато проводиться на аграрну тематику безкоштовних вебінарів, семінарів, є он-лайн консультування, але їх потрібно шукати, і така освіта значно полегшить процес становлення кооперативу.
Ініціатори кооперації в Купині теж розуміють, що успіх приходить не відразу, і продовжують шукати вигідну для односельців нішу кооперації.
«Якщо з’явиться молочна гілка в нашому кооперативі — це буде дуже добре, — не втрачає надії на успіх справи Лідія Бондар. — Не тільки для членів кооперативу, а й для всіх жителів. Думаю, люди підтягнуться, бо кожен має корову, має смисл, щоб здавати молоко, яке буде оцінюватися не так, як оцінюється зараз вартість молока, що є в селі».
«На 100% вірю в людей і хочу як можна більше зробити для того, щоб мої односельці жили заможніше, — каже староста села Євгенія Липовецька. — Тему розвитку молочарства в нашому кооперативі ми детально вивчили. Маємо перспективу. Наше село ще не таке дуже занедбане, люди ще трохи тримають ВРХ, і коли я почала говорити про молочний кооператив (щоб на базі нашого кооперативу ще й відкрити додатковий КВЕД), люди це добре сприйняли. Приміщення, яке дуже підходить для розміщення відповідного устаткування, відремонтували громадою — зорганізувавшись, взяли пилки, коси, мотокоси й окультурили його. Одночасно написали проект — цього разу консультувалися з економічним департаментом громади, і нам дуже допомогли, тож сподіваємося виграти грант.
- А практично? Адже вирощування малини не «пішло» саме через брак практичних знань…
- У Красилівському районі нашої Хмельницької області вже працює такий кооператив. Поїхали в те село — Радісне називається, кооператив «Радодар», подивилися, що можна працювати, але там люди виграють на переробці — частково молоко відправляють на маслосирбазу, а частково варять сири. І за рахунок того мають по 12–13 гривень за літр молока, але якісного, а не так, як дехто звик лити перегін, воду... Набагато цікавіше в Михайлівцях Чернівецької області. Ми були шоковані — там селяни зробили сироварню — щодня переробляють по 300 літрів молока, і люди теж мають гарну плату за молоко — воно, звичайно, йде через аналізатор молока, де визначається жирність, вміст води, кислотність. Ми нічим не гірші — зробимо молочне спрямування і в себе. По старостинському округу маємо більше 200 корів, але я впевнена, як тільки запрацює механізм, молочко піде з усього району.
- Теж на сир орієнтуватися будете?
- Ні, тут маємо іншу нагальну місцеву потребу. У проекті звертали увагу на пастеризацію, на фасування молока — коли аналізували ситуацію з молокопродуктами в нашому Городоцькому районі, то зрозуміли, що в садочках та школах споживають молоко з інших районів та областей. Хочемо зайняти цю нішу і мати обіг коштів у громаді.
Ох, і завзяті ж ті кооператори — жартують купинчанки. І запрошують за рік-два до села приїхати, аби скуштувати натурального місцевого молочка та переконатися, що їх ініціативність таки виллється в ефективну спільну працю на користь людей та громади.

СВІТ ТАК ЖИВЕ, і українські одноосібники та дрібні фермери зможуть

Безмежно багато про розвиток кооперації у світі може розповідати професор Житомирського НАЕУ Віталій Зіновчук. Тема ця — справа його життя.
«За оцінками FAO, 1 мільярд осіб є членами кооперативів по всьому світу, що дозволяє утримувати понад 100 мільйонів робочих місць. У країнах з розвинутою ринковою системою сільськогосподарські кооперативи перетворилися на потужні структури сучасного агробізнесу. Розвиток сільськогосподарської кооперації в Україні не може розглядатися поза контекстом глибоких перетворень, що відбуваються в аграрному секторі», — зауважує Віталій Зіновчук.
«Коли ми говоримо про кооперацію, можна окреслити три основні ідеї, які напряму впливають на успішність просування цієї ідеї: законодавче, ментальне і матеріально-технічне забезпечення, — додає Тетяна Бривко. — Найперше, маємо в Україні відповідні закони — і про кооперацію, і про сільськогосподарську кооперацію, вони не є досконалі, але все ж таки дають селянам і малим сільгоспвиробникам можливість кооперуватися. Однак, у нас є серйозні побоювання, які стосуються проекту Закону України про кооперацію — це №6527д — при прийнятті цього закону може взагалі спотворитися природа кооперації».
Якщо професіонали сумніваються, то що вже казати про самих кооператорів… Можливо, якби тих, хто започаткував кооперативне об’єднання, розпитати про теорію кооперації, іспит не буде складено на відмінно, але обмін практичним досвідом, спілкування із професіоналами напрямку додають неоціненних знань сміливцям, які започатковують нову для себе справу, або тим, хто ще вагається — впрягатися в того воза, чи ні.
«Часом, товаровиробники створюють своє кооперативне підприємство, навіть не маючи чітко обґрунтованих ідей, елементарного плану дій, необхідних ресурсів і практичних навиків управління таким бізнесом, — непокоїться Віталій Зіновчук. — Вони інтуїтивно відчувають, що їх кооперація — це благо, але яким чином реалізувати свою ініціативу вони чітко не уявляють. Крах утриманської психології, орієнтованої на міфічну донорську допомогу або безоплатну фінансову допомогу держави, зазвичай, призводить до стримування, а згодом — до помітного охолодження первинних поривів засновників кооперативу. Цим можна пояснити, чому така величезна кількість кооперативів в Україні залишаються всього лише зареєстрованими, інші ледь животіють, а треті працюють зі значним порушенням фундаментальних принципів кооперації, або навіть пристосувавшись до тіньового бізнесу».
Аби легалізувати цей процес, полегшити входження одноосібних господарів у ринкові відносини, зі свого боку, держава цього року проголосила безпрецедентні програми підтримки кооперації, однак, чи так легко було ними скористатися? Знову ж таки, нестача знань, невміння працювати в бізнес-секторі далися взнаки.
«Деякі кооперативи не відповідали виписаному порядку, багатьох відлякувала сама схема отримання — вона виглядала досить складною, — розмірковує Тетяна Бривко. — Це такий перший млинець, якщо ми говоримо про поновлення програм підтримки сільгоспвиробників. Ті три (зверніть увагу на цю кількість) кооперативи, які подалися, отримають допомогу, але сподіваюся, що надалі буде вироблено більш прозорий і більш зрозумілий для кооператорів механізм, і в майбутньому вони із задоволенням скористаються державною підтримкою».
Власних коштів на селі дуже мало, а саме одноосібників та невеликі фермерські господарства здебільшого об’єднуються навколо цієї ідеї. Конкурувати з великотоварними виробниками, котрі мають доступ до державної підтримки, із зарубіжними виробниками, теж підтриманими вагомими дотаціями, їм непросто. То ж кооператорам вкрай потрібне залучення інвестицій, адже вони створюють нове підприємство, котрому просто необхідне фінансування. Тоді з’являється перспектива.
«Будівництво овочесховищ, створення цехів із переробки — це найкращий стимул для кооперування в сучасних умовах, — вважає керівник Фонду Агрохолдингу «МРІЯ» Василь Мартюк. — Це дозволить створити додану вартість, «притримати» свою продукцію та продати в несезон за більш вигідними цінами. Загалом «МРІЯ» готова розглядати різні пропозиції в створенні кооперативів, але важливо, щоби ця ініціатива була обдуманою і люди дійсно цього хотіли. Створення такого об’єднання не повинно бути ініціативою однієї особи, а колективним рішенням наших пайовиків. Важливо, щоб громада хотіла брати участь у функціонуванні кооперативу, щоб його створення не було нав’язано одноосібним рішенням сільського голови чи голови адміністрації. Є певна кооперативна ідеологія і добре, коли люди розуміють її. Усе потрібно починати з активної просвітницької діяльності — роз’яснення 7 міжнародних кооперативних принципів та цінностей, а також економічної доцільності. Це два крила ефективного кооперативу».
«Кооперація — один із пріоритетних напрямів роботи дорадників, це допомога малому та середньому бізнесу на селі, допомога виробникам, які не мають можливостей найняти в якості консультантів фахівців різних напрямів, — переконана віце-президент Національної асоціації сільськогосподарських дорадчих служб України Тетяна Бривко. — І тому дорадник може надавати власникам малого й середнього бізнесу, їх об'єднанням допомогу (і за рахунок у тому числі і якихось державних програм підтримки). Як би там не було, досвід усього світу, історичний досвід, свідчать про те, що тільки об’єднавшись, тільки створивши якісь спільні переробні, заготівельні потужності, малі та середні виробники можуть відігравати більш важливу роль на ринку, можуть відстоювати свої інтереси, практично, можуть більш активно розвиватися, ніж без кооперації».
Деякі українські села, без документального оформлення кооперативу й без сторонньої допомоги вже роки поспіль вирощують немалі партії однорідної продукції — зрозуміли, що оптом вигідніше збувати, ніж кожному окремо. Домовилися всім селом, і покупці вже знають, де можна придбати оптом полуницю, огірки, помідори, картоплю, часник чи цибулю. Головне у цій справі — домовитися, або, як кажуть сільські філософи, знайти консенсус.
«Дуже актуально такі об’єднання створювати в селах, які займаються вже давніше овочами й більш професійно — наприклад, південь Тернопільської області: там активно вирощують помідори, огірки, перець. Проте вчитися ніколи не пізно, тому звісно можна й потрібно створювати кооперативи і в населених пунктах, де такої історії ще немає. У кооперативі важливо визначити чітко напрямок своєї діяльності та працювати над створенням якісних товарних партій певного сорту. Гадаю, що поширення кооперативів у галузі овочівництва є перспективним напрямком. Основне, щоб у людей було бажання працювати…» — зауважує керівник Фонду Агрохолдингу «МРІЯ» Василь Мартюк.
Люди нині розуміють, що самостійно вийти з сірої зони їм дуже непросто. Дуже багато селян скаржаться, що нема ціни на молоко, на іншу сільгосппродукцію. Однак, чи готові вони постачати на ринок якісний продукт? Чи готові відповідати за якість продукту, розуміючи, що в разі нечесності одного члена кооперативу під загрозою можуть опинитися всі?
«Не треба забувати, що міжнародним принципом кооперації є освіта — безперервна, багаторівнева, комплексна, — розвиває тему глибинного розуміння основ кооперації Віталій Зіновчук. — У розвинутих країнах освіта майбутніх кооператорів починається змалечку, навіть у дошкільних закладах, де дітей вчать цивілізованим правилам взаємодопомоги та співробітництва. Кооперативна освіта має бути доступною, це означає безкоштовною та сприйнятливою для всіх потенційних кооператорів. Вони є головними бенефіціарами освітнього процесу. У нашій країні такої освіти просто ще не існує, хоча століття назад вона була». «Потрібно, найперше, показувати кращі практики, щоб люди побачили переваги кооперації та зрозуміли, що, змінивши свою свідомість, тільки завдяки підвищенню довіри та відповідальності вони можуть жити краще, — пропонує Римма Олексенко. — На сьогодні, якщо говорити про об’єднання селян щодо ідей і вирішення проблем, то це зовсім точкове явище, більш поширене на території Західної України, гарні практики є на Полтавщині, у північних районах такі приклади — велика рідкість».
Можна також пов’язати ці факти з досить потужною роботою дорадчих служб: де вони працюють активно, там ситуація з розвитком малих сільгосппідприємств виглядає краще. У Львівській області, наприклад, досить серйозно, за оцінками фахівців, працює дорадництво, у Дніпропетровській, Полтавській, Кіровоградській.
«І там, відповідно, є приклади надзвичайно ефективного об’єднання дрібних виробників. Візьмімо, Дніпро — в області працює єдиний в Україні кооператив, який має елеватор. Кооператив створили фермери, які обробляють від кількасот і більше гектарів, а сам елеватор збудований за підтримки Канадського кооперативного зернового проекту з дольовою участю членів кооперативу, і найцікавіше те, що люди не розбіглися — працюють, — зауважує Тетяна Бривко. — На Львівщині допомагаємо ставати на ноги сімейним фермам — це вже дрібніші проекти, але на них є великий попит серед сільського населення, яке готове брати відповідальність за якість власного життя на себе».
«Якщо говорити про розвиток громад через кооперацію, то факти свідчать, що він на дуже низькому рівні, але це була б досить серйозна перспектива для зайнятості населення в громадах», — висловлює припущення Римма Олексенко.
А Віталій Зіновчук додає: «ОТГ — демократичні структури, тому кооперативна ідеологія їм дуже близька. Але не варто їх ототожнювати з кооперативами, адже кооперативи — це бізнес. І доки бізнес не стане успішним, соціуму не варто очікувати від нього істотного впливу на рівень соціального розвитку. Але й кооперативи без підтримки і розуміння з боку ОТГ не зможуть бути успішними. В багатьох країнах цей соціальний симбіоз дуже вдало себе зарекомендував і повністю виправдав. Одні з кращих прикладів — Скандинавія, провінція Квебек у Канаді, Японія, Південна Корея. З’явився навіть такий термін “community based cooperative”, що можна перекласти, як кооператив на основі сільської громади. Головне — з самого початку не протиставляти інтереси ОТГ і кооперативів, а навпаки шукати підґрунтя для їх взаємодії». Йдеться не тільки про сільгоспкооперативи, а взагалі про широке залучення кооперативної ідеї до завдань зрівноваженого розвитку села. До речі, підтримка громади також визнано міжнародним принципом кооперації.

НЕ СТІЛЬКИ ТОГО СВІТУ, ЩО У ВІКНІ «Ефект масштабу” в аграрному секторі Європи досягається не за рахунок збільшення земельних площ в обробітку та надмірної концентрації капіталу для здійснення сільськогосподарського виробництва, а переважно завдяки широкому залученню дрібних товаровиробників до кооперативної взаємодії в ринковій діяльності, — підсумовує Віталій Зіновчук. — Відомо, що аграрними товаровиробниками об’єднаної Європи створено понад 38 тисяч сільськогосподарських кооперативів. Як правило, для участі фермерів у поствиробничій стадії руху продукції по так званих агропродовольчих ланцюгах, для матеріально-технічного забезпечення та іншого сервісного супроводу сільськогосподарської діяльності, — Віталій Зіновчук наводить приклад найближчих до України держав. — Найбільшим у ЄС вважається фермерський кооператив «Friesland Campina» з Нідерландів, який об’єднує понад 15 тис. виробників молока, забезпечує їм участь у переробці та збуті молока та молокопродуктів з річним товарооборотом такого бізнесу в 9,5 млрд EUR і чисельністю найманого персоналу понад 20 тис. осіб. Другим за обсягом бізнесу є німецький багатофункціональний кооператив «BayWa», що має товарооборот 8,8 млрд EUR, у якому 46% належить матеріально-технічному постачанню сільськогосподарських товаровиробників, 28% — енергетиці, 20% — будівельним матеріалам, 6% — наданню інших послуг. Кооперативна система «BayWa» використовує 15,5 тис. осіб найманого персоналу. На третьому місці голландський м’ясний кооператив «VION» з товарооборотом 8,8 млрд EUR, який об’єднує переважну більшість виробників м’яса в країні і використовує у кооперативному бізнесі 35,6 тис. осіб найманого персоналу. Наведені дані свідчать про масштаби і значення кооперативного сектору в сільському господарстві країн ЄС».
«Не хочу порівнювати, бо, якщо розглядати закордонні кооперативні об’єднання, які контролюють значні обсяги виробництва, то нам, знаєте, далеко до них, — міркує Тетяна Бривко. — Але мені подобається, що, попри поки що незначний розвиток кооперативного руху в українській агрогалузі, у нас розвиваються кооперативні об’єднання: на Львівщині, наприклад, чи на Дніпропетровщині. Господарі об’єднуються, відстоюючи свої інтереси».
Технології виробництва продуктів харчування змінюються дуже динамічно, серед них є чимало таких, які можна застосовувати на невеличких земельних ділянках, є люди, готові їх впроваджувати, шукати інформацію та фінанси. Треба лише трошки їх підтримати — перспективи тут глобальні. Як і потреба в продуктах.