МИКОЛА БОНДАР. СВК «ТОКАРІ»
УСПІШНИЙ КЕРІВНИК

Цікава штука – життя. Тільки швидкоплинна. Роки летять, наче трійка вороних на широкому шляху, обабіч якого залишаються лише події…

Привід поговорити підвернувся доречний – у день Благовіщення Миколі Бондару, керівникові СВК «Токарі», виповнилося 55 років.

Ми з ним розмовляємо у просторому кабінеті, стіни якого зберегли епоху 90-х років, коли тодішній колгосп імені Ілліча очолював справжній господар, непересічна Особистість Григорій Іванович Андрусенко. Саме завдяки йому Токарі набули тої упорядкованості в забудові, що збереглася і понині в центрі села. Меморіальна дошка Г. І. Андрусенку є на приміщенні контори СВК «Токарі». А сам Микола Бондар завжди з вдячністю згадує свого наставника. І, між іншим, не соромиться від того, що сидить за тим столом, за яким, свого часу, сидів і Григорій Іванович. «А навіщо щось змінювати, коли меблі такі всі добротні, прослужать ще сотню літ. Просто викинути гроші, бо так сьогодні модно – я не хочу. Хай краще вони послужать у наших спільних, господарських справах», - говорить господар кабінету.
Власне, і сама розмова з ювіляром теж точилася здебільшого про справи загальні, аніж його особисті. Розпочали, приміром, з господарських.

Як функціонує СВК «Токарі», яких пріоритетів дотримується у своїй діяльності?
Наше господарство у нинішньому статусі працює вже 21 рік. Як працювали раніше так і працюємо. Господарство багатопрофільне. Тому у виробництві задіяно до 90 працюючих. Середня заробітна плата на сьогодні – 11 тисяч гривень. Залежить вона від виораного і обробленого гектара, надоєного літра молока і т. д. Якщо по-простому – від виробітку.

Ваш сільськогосподарський кооператив вирізняється переробкою…
Ми цього принципу дотримуємося вже багато років. На даний час у господарстві виробляють олію, комбікорми і молочну продукцію під торговою маркою «Токарівська молочка».

Як би Ви оцінили ступінь господарності СВК «Токарі»?
Скажу так – зірок з неба не знімаємо, але й задніх не пасемо. За 21 рік, доки існує кооператив, ми жодного працівника не відправили на біржу у міжсезонний період, як практикують у багатьох господарствах. А чого ми цього не робимо? Бо в нас є тваринництво, а там догляд потрібний кожен день і цілий рік, не так, як у рослинництві.

Знайома картина – у квітні засіяв – у серпні зібрав. І навіщо перейматися тими коровами. А потім дивуємося, чому на прилавках магазинів у молочній продукції… немає молока. Ваше господарство, до речі, реалізовує молоко населенню?
Так. Ми практикуємо це не перший рік. Продаємо за таким графіком – у вівторок в Токарях, а у суботу – в Заводському. У Токарях літр молока коштує 13 гривень, у Заводському – 14. Тут виходимо з простої логістики. Молоко свіже, прямо з ферми, перевірене.
Зазначу, що у виробництві «Токарівської молочки» ми використовуємо лише необхідні по рецептурі закваски для виготовлення того чи іншого продукту. Обладнання у нас на виробництві теж майже все вітчизняне, за винятком фасовочних апаратів. Пригадую, коли ми почали виготовляти свою першу продукцію у 2016 році, то мені говорили, що ми ніколи не обійдемося без стабілізаторів, консервантів, барвників і т. д. Бо без цього ніяк не можна. Виявилося – можна! І «цього набору» у нашій продукції немає.
До того ж, ми не закупляємо молоко у населення чи інших господарств. Молоко у нас тільки зі своєї ферми. Окрім того, ми не женемося і за високими надоями. Бо добавивши у раціон корів хоч якісь біодобавки, то вже потім не отримаєш продукцію необхідної якості і смаку.

Які зараз середньодобові надої молока по кооперативу?
Трохи більше 10 кілограмів від корови.

А корів скільки утримуєте?
160.

Відносно не багато. Вистачає для переробки?
Влітку у нас, як правило, молока надлишок, а взимку – хотілося б і більше. Ніхто ще фізіологію худоби не відміняв.

А ви б могли наростити випуск продукції?
Могли б. Але де її реалізовувати? Якраз у сегменті реалізації ситуація доволі не проста.

Миколо Митрофановичу, а чому б «Токарівську молочку» не запропонувати учням шкіл?
Ми і пропонуємо. Але сьогодні всі процедури йдуть через тендерні закупівлі. Якщо до минулого року поріг був до 200 тисяч гривень, а вже потім – тендер. То нинішній уряд увів поріг з 50 тисяч.

Як на мене, дивно – все дорожчає, ціни щодня зростають, а поріг закупівель занижують у 4 рази.
Та й нам багато що дивно. Ми, наприклад, чесно виграли тендер на постачання молочної продукції у бюджетно-соціальні заклади Лохвицької ОТГ. Але антимонопольний комітет знайшов «причини» відхилити нашу пропозицію.

Чому?
Бо СВК, наче б, не дотримався дослівно вимог замовника.

І що ж ви не дотрималися?
У вимогах Лохвицької міської ради було написано, що молочну продукцію потрібно поставляти тричі на тиждень. А ми написали, що можемо її поставляти щодня, окрім вихідних. І що ми тут порушили?
А друге зауваження було взагалі абсурдним – доведіть, що машини, якими перевозять «Токарівську молочку», належать нашому кооперативу. Так ми ж у тендерній документації надали копії техпаспортів всіх автомобілів, які належать саме кооперативу. Що ще потрібно?Тому ми більше в подібні «ігри» не будемо грати.
Можу припустити, що за такими тендерами хтось стоїть. І там абсолютно байдуже, якої якості продукцію споживатимуть наші діти.Я вважаю, що у нас склалася катастрофічна ситуація з харчуванням у школах, дитсадках, лікарнях, будинках-інтернатах саме через оці «прозорі непрозорі» тендери. Та встановіть планку хоча б на рівні 300 тисяч гривень, дайте можливість бюджетним установам врешті вільно дихнути. Бо складається таке враження, що подібна ситуація комусь вигідна.

Хотілося б запитати Вас щодо забезпечення підприємства кадрами, бо, зважаючи на нинішні тенденції, коли спостерігаємо масовий від’їзд людей до великих міст чи за кордон, то чи не дошкуляють вони господарству?
Ні, у нас немає проблем із кадрами, їх вистачає. Люди працюють не лише з Токарів, а й сусідніх населених пунктів, як Заводське, Гамаліївка, Піски, Гиряві Ісківці…Бо середня заробітна плата у нас доволі висока, а трактористи в сезон отримують і більше, то люди до нас тягнуться.

Весь соціальний пакет сплачується?
Звичайно. У нас взагалі ніколи не було зарплати у конвертах. Ми як «білі ворони» у нинішніх реаліях, коли процвітають тіньові схеми і ухиляння від сплати податків.Нам кажуть, що підприємство не може розвиватися, коли все «по-білому». А ми ж 21 рік так працюємо і потихеньку розвиваємося.

Скільки кооператив сплачує податків?
Багато. Ми тільки податку із заробітної і орендної плат у рік сплачуємо до 6 мільйоні гривень. 

Не помилюсь, якщо скажу, що через таку правильну соціальну політику СВК «Токарі» і не має кадрових проблем.
У нас, до речі, є трудівники, які працювали і в Польщі, і в Чехії. Десь чоловік 15 набереться.Я колись одного механізатора запитую: «Скільки годин ти працював у Польщі?»
Каже: «З 6 ранку до 10 вечора.»
– А у нас ти трудишся з 8 до 17 чи 18 години. Працюй до 10 вечора і отримуй більшу зарплатню, – кажу йому.
– Так виходитиме, як у Польщі. А що тоді я вдома зроблю? – відповідає він мені.
– Хай тут я отримуватиму плату і меншу, – зате я вдома.

Сумна картина, коли наші люди шукають щастя на чужбині.
Так, люди зневірилася в багатьох речах, не бачать майбутнього. І так буде, доки держава не почне розвивати власну економіку. Не «купи-продай», а потрібно будувати, як в тій же Польщі, фабрики, заводи, створювати робочі місця. Тоді Україна років через 25, може, й підтягнеться до рівня середньо розвинених країн Європи. А так, навибираємо різної масті обіцяльників, і після кожних виборів країна відкочується на 10 років назад.

Добре, Миколо Митрофановичу. Давайте повернемося до такого узагальнюючого запитання, як зміни в державі, що безпосередньо торкнулися і Вашого життя. Що запам’яталося насамперед?
Дійсно, змін відбулося багато. Мабуть, найголовніша, що відбулася, – адміністративно-територіальна реформа. Щоправда, вона так і не доведена до кінця. І чи принесе вона користь людям, я не можу однозначно сьогодні відповісти.

Вас обирали депутатом Полтавської обласної ради як попереднього скликання, так і нинішнього. Окрім того, Ви були ще і головою бюджетної комісії, – однієї з найголовніших у раді…
Так. І не хизуючись скажу, що було зроблено багато добрих справ по всіх районах Полтавщини, в тім числі і Лохвицькому. З регіонального фонду за кожним депутатом обласної ради (в попередньому скликанні від Лохвиччини їх було 4, а в нинішньому – 2 прим. автора) закріплювалося по мільйону гривень, що витрачались на той чи інший проєкт. Тому й реалізовувалися задуми щодо побудови спортивних майданчиків, прокладення водомереж, підтримки культурно-спортивних заходів та багато чого іншого.
Сьогодні, між іншим, ми не знаємо скільки будуть виділяти обласним депутатам на такі представницькі функції. Все залежатиме від наповнення обласного бюджету.

Повернемося до децентралізації. Ви свого часу активно лобіювали утворення Токарівської громади. З погляду сьогодення, що можете сказати з цього приводу?
Я взагалі на адмінреформу тепер дивлюся так. Ті маленькі громади, що правдами і неправдами якось на початку децентралізації об’єдналися, зуміли використати значний фінансовий ресурс і підлатати, образно кажучи, в своїх селах значну частину соціальної сфери. Попросту – тоді розсудливі сільські голови використали той пряник, яким держава спокушала до утворення ОТГ.А сьогодні, вже зовсім все по-іншому.
Центральна влада все більше функцій, причому невластивих, перекладає на місцеве самоврядування. Йде вилучення коштів із бюджетів громад. То в такій ситуації маленькі громади, на жаль, приречені. Це така моя думка.

Погоджуюся з Вами. Бо коли, наприклад, була б одна Лохвицька ОТГ з бюджетом у півмільярда гривень, то це одна справа. А маленька ОТГ, яких приміром, у сусідньому Гадяцькому районі аж шість, з бюджетом у 30 мільйонів – то зовсім інше. А як Вам, до речі, оці химерні новоутворення нових районних рад?
На мій погляд, через те, що Верховна Рада не встигла прийняти відповідні закони щодо адмінустрою, то довелося іти на такий крок. На практиці, вийшло звичайне укрупнення районів, власне, як і сільських рад. А це не те, що задумувалося у питанні децентралізації.

Ви говорили, що невеликі, малоспроможні громади не мають перспектив у майбутньому. 
Я так висловлював і висловлюю свою позицію з цього приводу. От, коли б ішлося про об’єднання Токарів із Заводським у 90-ті роки, то ми б і не думали навіть. Звичайно б, об’єдналися. А зараз все по-іншому. Тому, коли Токарівська громада приєднувалася до Лохвицької, то я особисто найбільше вболівав за районну лікарню. Бо якщо ми її не утримаємо, матимемо дуже сумні наслідки для всієї округи. А ще, на мій погляд, у нас занадто «дорогі» менеджери громад. Бо коли порівняти їхні зарплати із середніми по регіону, то різниця сягає у 5–10 разів на їхню користь. Порівнювати з пенсіями взагалі не хочу – це прірва. Такого не повинно бути. Якщо виходити із їхніх зарплат, то у нас кожне село має бути квітучою оранжереєю. А що маємо насправді?

ЗА КАДРОМ

СЕЛЯНСЬКИЙ СИН

Сам з Чернігівщини, але у 1990 році переїхав на Полтавщину і з того часу проживає в селі Токарі (колись Лохвицький, а тепер Миргородський район).
Він сам про себе говорить так: «Я – селянський син. Від землі і сохи. Мій батько 49 років працював у колгоспі трактористом, а мати – все життя у ланці».
Микола Бондар каже, що, можливо, його мало знають поза межами рідного краю, але я керівник СВК «Токарі» – успішного господарства, що не перестає розвиватися, незважаючи на складну економічну ситуацію в країні.
«Нас кругом обсіли холдинги, а ми живемо, працюємо, розвиваємося, виплачуємо заробітну плату та паї.
Особисто я із тих людей, які спокійно ставляться до грошей. Живу за принципом: на життя вистачає і слава Богу. А всі інші кошти вкладаються у виробництво, що дає позитивний результат. Чи краще це для села? Однозначно краще! Ота радянська система, коли за кожним селом було закріплено 3-5 тисяч гектарів землі має право на життя. Обробляючи землю, люди забезпечені роботою, а отже, ідуть відрахування до місцевого бюджету.
Коли ще й керівник місцевий, то йому не байдужий розвиток інфраструктури села: він піклується про стан доріг, дитячі садочки, допомагає школам, ФАПам, амбулаторіям, закладам культури. Йому не байдуже, приміром, заходять люди в теплий чи холодний клуб. Він злагоджено працює з органами місцевого самоврядування на користь громади.
А в тих селах куди прийшли, так звані інвестори господарі сидять у Києві. Їх не цікавить, наприклад, розвиток тваринництва, тим більше соціальна сфера того чи іншого населеного пункту. Вони посіяли, змолотили, заплатили по соціальних угодах, а далі сім років трава не рости, що робиться в тому селі. Токарівській громаді сьогодні усі заздрять, бо тут тісна співпраця сільськогосподарського підприємства й сільської ради. Тому я переконаний, що наше майбутнє не за агрохолдингами! І мені пропонували продати господарство, та я категорично відмовився. Тоді мені сказали: «Як будете здаватись то приходьте до нас, інвесторів». Моя відповідь була не гіршою: «Якщо ви будете здаватись то приходьте до мене!». Та якщо чесно, у ті часи було нелегко, економити доводилося на всьому. Дуже важливим було те, що нам вдалося зберегти тваринництво. У критичні моменти це була жива копійка. Хоча тваринництво й ніколи не було високоприбутковим, але це постійна робота для значної кількості людей», - каже Микола Митрофанович.

У нас вся розмова якось промайнула навколо загальносуспільних і господарських тем. Але ж є речі і важливіші.
Так. Це сім’я, прості людські стосунки, дружба і, звичайно, праця на землі… Цим і живемо…

ДОСЬЄ

СВК «Токарі»
Адреса: Полтавська область, Миргородський район, с.Токарі
Керівник: БОНДАР Микола
Земельний банк: 2000 га
Спеціалізація: вирощування зернових, розведення ВРХ, виробництво м’яса, олії, тваринних жирів

Використано матеріали, автором яких є Олександр Москаленко, газета «Зоря», Лохвиця