Поточний сезон на ринку олійних в Україні вирізняє ряд факторів, що можуть суттєво вплинути на подальший розвиток галузі.
На фоні зменшення виробництва соняшнику відбулося зростання переробних потужностей заводів, що призвело до порівняно високого рівня цін на соняшник. При цьому відбулося загальне збільшення попиту на олію на внутрішньому ринку. Помітним є диспаритет між експортними та внутрішніми цінами на олію, а також низький попит з боку імпортерів (в основному нетрадиційних) олій.
Сезон 2004/05 р. для української олійно-жирової промисловості виявився нелегким, зважаючи на порівняно невисокий рівень виробництва соняшнику — 3,3 млн. т, а за даними Держкомстату — 3,05 млн. т, що на 1,2 млн. т менше, ніж попереднього року. З погляду реалізації, соняшник в Україні є ліквідним товаром, який користується стабільним попитом, що стимулює аграріїв виділяти під цю культуру значну частину своїх посівних площ. Серед олійних культур у структурі посівних площ соняшник займає понад 90%. У минулому сезоні площі були розширені частково за рахунок пересівання загиблих озимих культур. Проте таке екстенсивне використання угідь щорічно вичерпує ресурси ґрунтів, і, таким чином, можливість підвищення продуктивності культури обмежується. Тому перспективи виробництва соняшнику багато в чому залежать від «прихильності» погоди. У цьому сезоні площі під соняшником скоротилися, а погода не була такою поблажливою.
Співвідношення попиту та пропозиції формує ціни на соняшник, при цьому провідну роль відіграє конкуренція між переробниками й експортерами. Якщо у попередні сезони відбувалася боротьба за товар на ринку, то тепер через високі внутрішні ціни експорт соняшнику став практично неможливий. Слід зазначити проведення імпортних операцій за давальницькою схемою наприкінці 2004 р. Тепер на ринку основними гравцями стали посередники та маслозаводи, які водночас і є єдиними споживачами насіння.
Крім того, ціни на соняшник характеризуються сезонністю. Як правило, на початку сезону, коли на ринок масово надходить соняшник, продавці більш активно продають товар за найнижчими цінами за сезон. Але і покупці, особливо переробники, намагаються запастися якомога більшими обсягами соняшнику, тому ціни досить швидко починають зростати. На кінець осені — зиму вони звичайно досягають досить високого рівня й утримуються на ньому до кінця сезону. Значною мірою рівень внутрішніх цін залежить від наступних факторів:
розмір врожаю і, відповідно, пропозиція на ринку; попит з боку експортерів і переробників; внутрішні й експортні ціни і попит на готову продукцію — соняшникова олія і шрот.
Після введення мита і заборони на вивіз соняшнику за давальницькими схемами, переробники одержали цінові переваги, оскільки зараз вони можуть запропонувати вищі ціни, ніж експортери. Зростання за останні роки переробних потужностей в країні призвело до того, що більшість переробників в розпал сезону купують насіння за максимальними цінами. Зробивши великі запаси, вони звичайно знижують закупівельні ціни і починають проводити більш стриману політику закупівель. Зі зменшенням запасів на заводі, за умови привабливих цін на олію та шрот закупівельний попит знову зростає, а також і ціни.
У цьому сезоні, незважаючи на зростання попиту на внутрішньому ринку на соняшникову олію, низький рівень експортних цін суттєво зменшив рентабельність галузі. У найвигіднішому становищі опинилися компанії, в яких дуже добре налагоджені канали збуту на внутрішньому ринку, та ті, що мають доступ до дешевих кредитних ресурсів. Практично вийшли з ринку давальці.
Що стосується зовнішньоекономічного регулювання ринку соняшнику, то тут значних змін немає, а законодавчо закріплена система працює нормально. Коли ми отримали в кінці 90-х років кризу на ринку України, було вивезено велику кількість соняшнику, і ми були змушені імпортувати олію, це питання стало обговорюватися. У результаті було прийнято закон, яким встановлювалося експортне мито 23 % на насіння соняшнику. До цього часу є сумніви, наскільки ця цифра була економічно обґрунтована. Але разом з тим закон запрацював, однак мито фактично ніхто не сплачував. Усі експортери переорієнтувалися на експорт соняшнику з України за давальницькими схемами. Усім було зрозуміло, що давальницькі операції не є такими, це було, по суті, прикриття для вивозу насіння соняшнику. У наступному сезоні, коли більшість експортерів почала вивозити сировину саме таким чином, з країни було вивезено понад 1 млн. т. Тобто перші результати були ніякими, це не обмежувало експорт жодним чином, і експортне мито не сплачувалося. Пізніше було прийнято новий закон, що врегулював це питання. Було скасовано давальницькі операції на насіння соняшнику, вийшов наказ Мінекономіки щодо реєстрації контрактів на реекспорт, на ці питання звернула увагу митниця і податкова служба. І фактично припинився вивіз соняшнику за договорами з країнами без сплати експортного мита. Після того, як ці усі питання було врегульовано, з’явилися певні правила гри на ринку, зникли шпарки, через які могло б вивозитися насіння соняшнику. Усі прийшли до розуміння, що потрібно сплачувати експортне мито. Після цього експорт соняшнику різко скоротився.
Настав період значних інвестицій в олійно-жирову галузь. З’явилися нові потужності. Якщо на середину 90-х років потужність наших заводів складала близько 2,5 млн. т, то сьогодні ми говоримо про 4,2 млн. т плюс невеликі олійниці. Маємо збільшення потужності в Україні майже на 2 млн. т. У цей період збільшився і експорт олії. Коли встановлювалося мито, експорт складав не більше 200 тис. т олії. Обґрунтовували, що не можна вводити мито, бо Україна заллється власним товаром. За цей період експорт олії з України збільшився у 5 разів. Інфраструктура дозволяє це робити.
У цьому сезоні на експортній торгівлі соняшником, ймовірно, доведеться поставити крапку. На даний період про експорт соняшнику можна говорити, маючи на увазі минулі сезони. Як правило, експорт характеризувався сезонністю, тобто основні відвантаження товару припадали на кінець осені — початок весни. Однак у 2003/04 р. спостерігалася зовсім інша ситуація. Це пов’язано з тим, що на початку сезону переробники активно запасалися сировиною, тоді як експортери не могли конкурувати з ними. Крім того, експортери були зайняті вивозом зерна. Потім велика пропозиція соняшнику на внутрішньому ринку дозволила акумулювати значні обсяги насіння експортерам, більше того, деякі переробники здійснили експортні продажі (в основному своїм же заводам у Західній і Східній Європі). Також дефіцит зерна, що почався з весни, підштовхнув частину зернових трейдерів до зовнішньоекономічних операцій із соняшником. У цьому сезоні з приводу експорту насіння можна і не говорити.
Довідково
Експортне мито на насіння соняшнику в розмірі 23 % було введено в дію Законом України «Про ставки вивізного (експортного) мита на насіння деяких видів олійних культур» № 1033-XIV від 10 вересня 1999 р. Це привело до істотного зниження експортних відвантажень у 1999/00 р. (0,4 млн. т). Але вже наприкінці зазначеного сезону багато трейдерів адаптувалися до нових умов і виробили механізм вивозу насіння за давальницькими схемами, а в сезоні 2000/01 р. цей механізм було відпрацьовано, що дозволило вивезти понад 1 млн. т насіння. Приблизно 90 % соняшнику у зазначеному сезоні експортувалося саме за давальницькими угодами, в основному, в країни ЄС (79 %) і Туреччину (9 %).
Така діяльність експортерів не залишилася непоміченою, і вже в червні 2001 р. вийшов черговий Закон України «Про внесення змін у деякі закони України» № 2555-III від 21.06.01 р., що заборонив давальницькі схеми в зовнішньоекономічних операціях із соняшником при одночасному зниженні експортного мита до 17 %. Установлення нових правил, по суті, поставило заслін для експортерів, що поряд з низьким врожаєм насіння у 2001 р. і конкуренцією з боку переробників скоротило експорт до 82 тис. т у 2001/02 р.
