— Яким видався сезон 2004/2005 р. для компаній, що працюють на вітчизняному ринку зерна, зважаючи на заявлений на офіційному рівні досить значний урожай?
- Не можна однозначно коментувати те, що відбувається на зерновому ринку, бо надто багато недостовірної інформації, починаючи з цифр врожаю. Учасників ринку, наприклад, здивувало те, що в грудні Мінагрополітики збільшило виробництво пшениці в поточному сезоні, це майже через півроку після того, як врожай був зібраний. Для Росії це нормально, там в деяких областях ще збирають зерно, а в деяких вже сніг іде. В Україні в жовтні усе вже було зрозуміло, принаймні, стосовно урожаю ранніх зернових. Моя думка в даному випадку збігається з думкою ваших експертів, що вісімнадцять мільйонів пшениці не було й близько. Якщо розібратися зі структурою того врожаю, то на приватні господарства припадає 7–8 млн. т, що викликає сумніви. Підтверджує їх і те, що українська продовольча пшениця не експортується, сьогодні йдеться тільки про внутрішнє споживання, і ціни поступово зростають. За 4-й клас платять 600–620 грн./т на елеваторі, за 3-й клас — 800–900 грн./т.
- Чи можливий в такому разі імпорт продовольчого зерна?
- Що стосується перспектив імпорту продовольчої пшениці, то думаю, він буде незначним, оскільки ДАК «Хліб України» і Держрезерв дійсно купили істотні обсяги зернових, хоча знову-таки говорити про точність не буду, бо навіть самі державні агенти періодично «плутаються в показаннях». Думаю, що в двох компаній разом є близько 1,2–1,3 млн. т продовольчої пшениці. Правда, тут слід пам’ятати, що покупки ДАК „Хліб України" — це заставні закупівлі і, відповідно, не можна говорити про те, що дане зерно знаходиться цілком у розпорядженні держави. Проте дане зерно знаходиться під контролем держави. Мені здається, що Держрезерв буде традиційно продавати борошно, так що про кризу на ринку зерна говорити не варто. Хоча можна прогнозувати підвищення цін на продовольчу і фуражну пшеницю, і вже зараз ми спостерігаємо ситуацію, коли ряд компаній тримають судна з пшеницею під Іллічевськом, і ціна на фуражну пшеницю стрімко росте, але знову-таки завдяки внутрішньому ринку. Що стосується експорту, збільшення цін на фуражну пшеницю у світі не спостерігається, оскільки була спекуляція свого часу, коли в червні припускали, що в нас буде дуже багато фуражу, і провідні світові торгові доми почали її продавати.
Необхідність фуражної пшениці визначається і наявністю 3–4-го класу, бо її використовують для підмішування в помольні партії. А тут знову повертаємося до питання про врожай. Ціна на фураж збільшиться, але несуттєво. Можна прогнозувати епізодичні угоди за високою ціною, про які одразу всі будуть знати, і продавці сподіватимуться, що решта товару піде за такою ж високою ціною. При цьому за високими цінами зараз відбувається закриття раніше укладених контрактів і не більше.
- Як Ви оцінюєте ситуацію на ринку ячменю, за офіційними даними, урожай цієї культури в 2004 р. теж видався значним?
- Що стосується ячменю, то врожай у 2004 р. був дійсно великим. Ми помітили це навіть по своїй компанії, тому що закупили стільки, скільки ніколи раніше не купували, навіть у досить ударні сезони. Чи було 12 млн. т ячменю — мені важко сказати, але те, що його було більше звичайного — це напевно.
Зараз ціни на дану культуру досить стабільні, вони знаходяться на рівні 680–700 грн./т CPT порт і 620 грн./т — на франко-елеваторі. Стабільність підтримує попит на світовому ринку. Цього року не дуже вдалий врожай ячменю в Австралії, Канаді, хоча Канада, як правило, поставляє пивоварний ячмінь, але це корелюється із загальним попитом-пропозицією на світовому ринку. Більш прогнозована ситуація на ринку ячменю і продовольчої пшениці буде в середині — наприкінці лютого, у цей час Європейська Комісія звичайно проводить так звану інвентаризацію запасів і визначає режим торгівлі: що вони будуть субсидіювати при посіві на наступний рік. Відповідно, якщо, на думку ЄК, у них надлишок пшениці, то вони можуть говорити про її дотування, і тоді ціни на дану культуру можуть ще й знизитися. У цьому світлі характерна одна нещодавня угода: компанія „Топфер" продала по 154,5 USD/т CIF Туніс 175 тис. т продовольчої пшениці аналог 4-й класу (11 % протеїн). Якщо екстраполювати цю ціну на FOB, то ми маємо 115–118 USD/т, на CPT Іллічівськ — вже 105–108 USD/т, якщо порахувати, то це вже менше, ніж та ціна, що в нас сьогодні на елеваторі. Думаю, що вони, роблячи такий продаж, припускали, що буде дотація.
- На внутрішньому ринку кукурудзи також достатня пропозиція. Які перспективи експорту у зв’язку з цим?
- Дійсно, найцікавіша інтрига розгортається цього року на ринку кукурудзи. Урожай справді великий, хоча зерно надто вологе. Мені здається, що цифра 8 млн. т навряд чи є реальною, швидше за все урожай склав 6 млн. т. Але ще в січні, завдяки не по-зимовому теплій погоді, дозбирували цю культуру, до нас на елеватори ще продовжують везти кукурудзу.
Багато хто пам’ятає минулий рік, коли в березні за кукурудзу на елеваторі давали 650 грн./т але була проблема з іншим фуражем, було дуже мало ячменю, ще менше фуражної пшениці. Тоді попит на фураж був більший за звичайний, і, відповідно, це було стимулом для утримання цін на високому рівні. Зараз ситуація нормалізувалася. У 2004 р. був гарний врожай ячменю, достатня кількість пшениці і зайва кількість кукурудзи. Більше того, великі виробники переспекулювали. Тоді, коли ми платили 450–480 грн./т на внутрішньому елеваторі за кукурудзу , вони вважали, що ринок буде ще збільшуватися. Експортерам уже тоді було зрозуміло, що ціна не повинна збільшуватися, оскільки цього року рекордний врожай кукурудзи як у США, так і в Аргентині. Україна зі своїм 1 млн. т кукурудзи не зможе вплинути на світовий ринок. Це утопія. Так що сталося те, що і повинно було — ціни впали. Зараз спостерігається своєрідний ступор. Виробники кукурудзи не вірять, що ціни такі, як пропонують покупці. Попиту немає ні з боку Росії, ні з боку світового ринку. Дуже характерний нещодавній продаж до Ізраїлю: на березневу позицію була продана аргентинська кукурудза за ціною 124 USD/т CIF. Фрахт в Аргентину, якщо поставляти судном 25 тис. т, буде близько 55 USD, якщо поставляти 50 на 50 із соєю загальним тоннажем 50 тис. т, тоді дешевше — 45 USD. Але треба ще враховувати, що аргентинська кукурудза навіть виглядає краще за нашу, не говорячи вже про те, що її репутація стабільна, і це товар, якість якого зрозуміла для покупця. Тоді як з української постійно виникають якісь проблеми. Ми орієнтуємося на те, що ціна на українську кукурудзу повинна складати 124 USD/т мінус фрахт до Ізраїлю (на велике судно 25 USD), але це ще в тому випадку, якщо аргентинці і далі не будуть знижувати ціни на свою кукурудзу, тому що наразі йдуть тільки спекуляції (фізично врожай починає з’являтися тільки в лютому). Відповідно, як тільки він почне надходити на ринок, українські експортери кукурудзи опиняться ще більш в невигідному становищіі.
- А як же наміри Міністерства агрополітики збільшити урожай кукурудзи?
- Я б радив: вирощуючи кукурудзу, хеджувати, купуючи контракти, опціони на продаж у Чикаго — це не дуже складно, і ми такі послуги надаємо, але жоден великий виробник сам до нас не звернувся за цим, хоча ми пропонували. Зараз цим займатися уже пізно, і проблема в тому, що з плином часу менше кукурудзи на світовому ринку не стане, а навпаки.
- Компанія „Рамбурс" відома як найбільший український експортер кукурудзи вже п’ять років поспіль, чи плануєте стати першим з експорту даної культури і в цьому сезоні?
- Вже експортували 100 тис. т. Зараз вичікуємо, коли продавці зрозуміють, що настав час знижувати ціни, бо різниця між попитом і пропозицією дуже велика. Просто купувати задля першого рядка в рейтингу я не хочу, тому що ціна на зовнішньому ринку може ще суттєво знизитися.
На світовому ринку наша кукурудза продається ще й з дисконтом 2–5 USD/т Це і через якість, і через нерозуміння походження. Нашій компанії трохи легше, є все-таки ім’я, це спрацьовує. Покупці знають, що ми завжди можемо відповісти грішми за поставлений товар,і якщо буде доведено, що він не якісний, то ми заплатимо. Прецеденти, на жаль, з українською кукурудзою були, тому ми купуємо її далеко не скрізь, не на всіх елеваторах. Маємо своє технологічне устаткування для того, щоб перевіряти якість зерна. Ми перевіряємо постійно фітосанітарні умови, наявність токсинів, биті, ушкоджені зерна та інше. Кукурудза при удаваній легкості специфікації дуже важка культура. Її не можна перевалювати через портовий елеватор, вона б’ється. Ми вже міркуємо над тим, щоб об’єднатися з якоюсь профільною асоціацією з метою PR-у української кукурудзи. Найближчим часом цим займемося.
- Скільки, на Вашу думку, буде ще експортовано зерна до кінця сезону загалом з України, та як працює в цьому напрямі ЗАТ „Рамбурс"?
- Загалом можливий експорт ще 2–3 млн. т різних культур. Стосовно експорту кукурудзи, то ще невідомо, чи будуть її купувати на зовнішньому ринку. Що ж до нашої компанії, то на 31 грудня ми поставили на зовнішні ринки 495 тис. т, це трохи менше того, на що розраховували. Цього року ми лише наблизимося до нашої традиційної цифри в 1 млн. т. Але це дані щодо експорту без урахування поставок з Росії.
- Компанія „Рам бурс" також відома тим, що відкриває для українського експорту нові країни. Чи поповнився якимось новим напрямом список в цьому сезоні?
- У цьому сезоні ні. Не такі великі прибутки, що б заради інтересу поставляти зерно, якщо немає економічного змісту. На жаль, нас далеко не можна пускати з нашим товаром. Це раз. І два — ми об’єктивно програємо іноземцям, ми більш молоді, й у нас немає такої вузької, як у них, спеціалізації. Так, у наших іноземних конкурентів є людина, що відповідає за Марокко і займається тільки цією країною, хоча поставляє туди практично усе від шротів до зерна.
Не сприяє популяризації українського зерна і прецедент, який був у Єгипті. Там не купують українську продовольчу пшеницю, тому що була з нею «гарна» історія. Отут, власне, потрібна підтримка експорту й експортерів урядом. Це планомірна, нудна робота, розповідати, що українська пшениця така ж, як і інша, що вона не хвора і т.д., але цим потрібно займатися. Є торгово-економічні місії, і вони разом з асоціаціями експортерів, виробників повинні цим займатися. У нас такого ще немає.
- Ви б хотіли бачити популяризацію українського зерна в світі як один з елементів нової аграрної політики, а що ще, на Вашу думку, необхідно буде змінити в своїй роботі новому уряду та Мінагрополітики?
- Аграрна політика — це елемент української політики загалом, і тому їй притаманні всі ті негативні явища, що є в цілому в країні. Я сподіваюся, що з новим урядом у нас буде більше застосовний принцип прозорості. Перше — необхідна коректна статистика, ми всі нею оперуємо, і важливо себе не обдурити цими цифрами. Друге — повинен бути максимально прозорим процес купівлі зерна державними агентствами, як Держрезерв або ДАК „Хліб України". І, звичайно ж, виникає традиційне питання про біржі, але якою б це не було усім вже обридлою темою, але біржі таки треба розвивати, бо це індикатор ціни, і ми нікуди від них не дінемося. Поштовхом для їхнього розвитку повинен стати не експортер (тому що ми і так купуємо), а, в першу чергу, державні агенти, що, як виявилося, купують значні обсяги зерна — 2–3 млн. т, але при цьому мені — найбільшому учаснику ринку — не зрозуміло, як купує Держрезерв або ДАК „Хліб України". Я б теж, наприклад, міг поставляти їм зерно, але чомусь в мене вони не купують. Якби вони закуповували зерно на біржах, то це давало б принаймні людям зрозумілу індикацію цін.
Якщо ми упорядкуємо внутрішній ринок, а це та сфера діяльності, де уряд має найширші повноваження, якщо це вдасться зробити, то експорт посяде своє місце, як і раніше, і буде працювати. За природними показниками Україна повинна вирощувати стільки зерна, щоб можна було його експортувати.
- Що можна було б перейняти новому уряду від попередніх років роботи?
- Під час прем’єрства Віктора Ющенка була така практика, коли провідні галузеві організації і компанії запрошувалися на наради в Кабінет Міністрів. Леонід Козаченко продовжив цю практику, працюючи в уряді Анатолія Кінаха. На жаль, тоді це не дуже добре все закінчилося. У тому числі і мене викликали, коли була зернова криза, і питали: а що ви робили на нарадах в КМУ? Хочеться вірити, що цю практику (спільного обговорення ситуації, звичайно ж, а не походів в Генпрокуратуру), буде відновлено. Мені здається, це нормальний процес, коли влада слухає бізнес і навпаки. Ми знаходимося на одному полі і граємо одним м’ячем. Всі учасники ринку хочуть одного — передбачуваності.
Правда, тоді прийняті на спільних нарадах рішення, на жаль, далі віце-прем’єрів рідко йшли. Був відвертий саботаж домовленостей, і, оскільки це все носило більше декларативний, ніж юридичний характер (ми ж не в Америці, в нас подати позов на державу рівноцінно пострілу собі в голову), тому ніхто не займався втіленням в життя підписаних документів, рішень. Хочеться вірити, що тепер все буде інакше.
- Якщо сподівання не справдяться, чи готові ви перенести свій бізнес в іншу країну? До речі, ви стали активно працювати на ринку Росії, там умови ведення справ різняться від роботи в Україні?
- Я не хочу виводити свій бізнес з України в Росію або куди інде. „Рамбурс" працює тут вже десять років, я сам українець і відповідно думаю, що бізнес як явище завжди змушений пристосовуватися до влади. Нікуди від цього не дінешся. У даному випадку у бізнесу завдання одне — робити прибуток, платити податки і працевлаштовувати людей, це те, що приносить стабільність у суспільство в тому випадку, якщо є критична маса бізнесу, який генерує прибуток, і він справедливо розподіляється в суспільстві. Я нікуди не збираюся йти, думаю, точно так само будуть діяти наші колеги-конкуренти. Вкладено великі гроші, вони в нерухомості, вони в людях.
Що стосується ведення бізнесу в Росії, в нас це перший рік, коли ми купуємо там як компанія-резидент. Фактично ми сезон закінчуємо з прибутком, але він не такий великий, як хотілося б. Там все по-іншому. Ми, звичайно ж, оцінюємо ситуацію як компанія-експортер — зі своєї дзвіниці. Якщо в Україні на експорт йде близько 30 % усього врожаю зерна, то в Росії — це 10%. Відповідно, вплив експортерів і міжнародних ринків на формування ціни всередині країни трохи відрізняється. У Росії існує проблема з перевалочними комплексами. Він тільки один — це Новоросійськ, є прямий варіант та інше, але це складно і небезпечно робити, тому що можливі ще і високі штрафи на залізниці. У Росії постійно говорять, що побудують ще інший комплекс, але далі розмов справа не йде. Доступ перевалочного комплексу обмежений, хоча ми там теж працюємо. У Росії в південному регіоні працює багато експортерів, і в кожного більш-менш великого є свій перевалочний термінал. Як правило, вони не надають ці термінали для використання іншим компаніям, що не належать до їхньої групи. А якщо і надають такі послуги, то за високу плату. Тобто нам увесь час доводиться зменшувати свої прибутки, щоб забезпечити можливість перевалки. Тоді як в Одесі перевалка коштує 3–4 USD/т, то для нас в Росії вона обійдеться в 8–10 USD/т при тому, що ми тісно співпрацюємо з цими компаніями. Наш основний бізнес знаходиться в Україні, й основні наші ризики пов’язані з Україною. Що ж до зернового бізнесу в Росії, то ми і не розраховували, що прийдемо туди, як лицар на білому коні, ми передбачали, що все буде не так просто.
До речі, ще одна відмінність. У Росії немає жодної іноземної компанії, яка б домінувала в будь-якому секторі, там скрізь домінують національні російські компанії, і це дуже правильно. Тому що держава не повинна випускати якийсь сектор економіки з-під власного контролю. Наприклад, в АПК, якщо говорити про експорт, то він на 80 % контролюється іноземцями. І сьогодні лише справа часу, коли з ринку витіснять такі компанії, як наша. Це уже відбувається в масложировій галузі. Тут можна знову-таки про ПДВ згадати. Як правило, в міжнародних корпорацій більший обсяг капіталу в роботі, це історично так. Вони працюють по 80–100 років, а ми — 10. Їм легше отримувати кредити, але головне — для них нічого не значить невідшкодування ПДВ. У балансі ПДВ числиться як актив, потім під час чергової державної зустрічі президентів лідер однієї з країн скаже: ми вкладаємо у вас гроші, а ви не відшкодовуєте нашим компаніям ПДВ, і їм зараз все повернуть. У цьому сенсі не хотілося, щоб наша економіка була цілком підконтрольна іноземцям.
Ось приклад Об’єднаних Арабських Еміратів. Там іноземець не може бути вищим керівником будь-якого підприємства в країні. Так, це не демократично, але ж у банківському секторі і страховому в Україні чомусь обмежують іноземний капітал. Бо є розуміння, що жоден національний капітал не зможе конкурувати навіть із дрібним західним банком. Мені здається, таке правило може бути застосоване до будь-якої галузі промисловості. От свіжий приклад — ситуація навколо „Укртелекому". Підприємство приносить 2,7 млрд. грн. на рік — навіщо його продавати, ще й за ціною вартості п’яти річних прибутків. При цьому зрозуміло, що українська компанія не зможе його купити. А навіщо державі, що б іноземець контролював „Укртелеком" або всю олійно-жирову промисловість України, навіщо нам два іноземці, що контролюють весь елеваторний комплекс України. Хіба це добре? Річ у тім, що в разі проблеми в якомусь сегменті ринку, скажімо на ринку зерна, дефіцит і високі ціни, чиновник може звернутися до власника зерна з проханням на кілька тижнів не змінювати вартість. Але якщо власник є дочірньою компанією іноземного підприємства, то він, ймовірніше за все, відповість: дзвоніть в Нью-Йорк, Амстердам, Лондон і т.д. Там на такий дзвінок скажуть: може, ви в Брюссель подзвоните, і вони вам все розкажуть. Тобто практичного ефекту досягнуто не буде. Якщо ж мені як вітчизняному учасникові ринку подзвонять і скажуть притримати апетит на два тижні — я нікуди не дінуся.
Я не хочу, щоб іноземці контролювали в нас базові галузі, у них більше грошей, і вони можуть собі дозволити, те, чого не може дозволити снаціональна компанія. Для них капітал значно дешевше коштує, ніж для наших компаній, відповідно, вони більш економічно ефективні, ніж вітчизняні компанії.
- Ваші плани розвитку на найближчий час.
- Ми завжди знаходимося на зерновому ринку України. У нас є людина, що займається виключно внутрішнім ринком, людина, що продає усередині країни. До вирішення питання продажу земель сільгосппризначення ми будемо рухатися в напрямі збільшення кількості послуг, які ми можемо надавати сільгоспвиробникам на наших елеваторах. Ми зараз працюємо з одним банком для того, щоб надавати аграріям кредити під їхній товар на нашому елеваторі, під нашу гарантію. Епізодично надаємо заставні кредити нашим партнерам, але поки що це бізнесом назвати не можна, швидше рекламною акцією, але людям такий підхід сподобався, і вже можна говорити, що попит на такі послуги зростає.
