Україна тривалий час була однією з провідних країн Європи з виробництва тваринницької продукції. В кінці XX століття до 40% поголів’я великої рогатої худоби в Центральній та Східній Європі припадало на Росію - 35,1 млн голів. Друге місце посідала Україна - 15,3 млн голів, третє належало Польщі - 7,3 млн голів, четверте займала республіка Білорусь - 4,9 млн голів.
При цьому скотарство в усіх природно-кліматичних зонах України завжди вважалося провідною галуззю і характеризувалося істотними територіальними відмінностями за виробничою спеціалізацією, яка істотно залежала від природно-економічних умов кожної зони.
У зоні Полісся й Лісостепу розвивалося молочно-м’ясне та м’ясо-молочне тваринництво, у Степу переважало м’ясне і м’ясо-молочне, а у приміських зонах, насамперед у великих селищах і передмістях, - молочно-м’ясне скотарство.
Аналіз виробництва молока і м’яса в господарствах різних форм власності в Україні свідчить, що рівень розвитку аграрного сектору країни (за вище наведеними показниками) значно відстає від його потреб для харчування населення, що пов’язано з організаційною формою господарювання та матеріально-технічним забезпеченням тваринницької галузі.
Динаміка поголів’я ВРХ в господарствах усіх категорій, за даними Держстату, млн голів
Роки |
ВРХ |
Корови |
1996 |
17,5 |
7,5 |
2001 |
9,4 |
4,9 |
2006 |
6,5 |
3,6 |
2011 |
4,5 |
2,6 |
2012 |
4,4 |
2,5 |
2013 |
4,6 |
2,6 |
2014 |
4,4 |
2,5 |
2015 |
3,9 |
2,3 |
2016 |
3,8 |
2,2 |
Згідно з даними Державної служби статистики України, розвиток сільського господарства України протягом 1991–2016 років супроводжувався низкою негативних процесів: істотною зміною співвідношення між тваринницькою і рослинницькою галузями сільського господарства на користь останньої і, як наслідок, занепадом тваринництва. Внаслідок цього відбувалося катастрофічне скорочення поголів’я ВРХ, а, відповідно, й зниження продуктивності та обсягів виробництва тваринницької продукції. За даними Державної служби статистики, чисельність поголів’я великої рогатої худоби у 1986 році становила 26,6 млн голів, у тому числі 8,9 млн корів. Починаючи з 1991 року, поголів’я ВРХ в Україні стало катастрофічно зменшуватися: ВРХ - 24,6 млн голів, корів - 8,4 млн голів.
Істотне зменшення поголів’я ВРХ в Україні, на наш погляд, пов’язане з ліквідацією, а у більшості випадків - і повним руйнуванням великотоварних тваринницьких ферм і комплексів, через що чисельність поголів’я ВРХ досягла середньорічного рівня 60-х років ХХ століття. Якщо у цілому в Україні 1990 року чисельність ВРХ досягала 24,6 млн голів, то у 2016 вона не перевищувала 3,8 млн голів, тобто стадо скоротилося на 20,8 млн голів, або на 84,5%, у тому числі корів, відповідно, - 8,4 та 2,2 млн голів, або на 73,8%.
Відмінною особливістю в організації виробництва сільськогосподарської продукції протягом останніх 25 років в Україні стало істотне зростання кількості й ролі приватних господарств і зменшення частки державних та колективних підприємств. Через суттєве зростання кількості фермерських і приватних господарств та зменшення великотоварних державних підприємств, у структурі виробництва молока за категоріями господарств протягом останніх років до 60,5% припадало на підсобні господарства населення і 39,1% - на господарства суспільного сектору, а частка фермерських господарств складала лише 0,4%.
За організаційно-правовими формами господарювання кількість діючих сільськогосподарських підприємств після розпаювання земельних ресурсів лише у Херсонській області 2015 року досягала 2648 господарств, у тому числі: господарських товариств - 300, приватних підприємств - 199, виробничих кооперативів - 18, фермерських господарств - 2041, державних підприємств - 56 і господарств населення - 34.
Останнє призвело до істотного скорочення поголів’я великої рогатої худоби і досягає на даний час рівня 1915–1916 рр. Особливо катастрофічна руйнація тваринницької галузі відбувалася протягом 2000–2016 років, про що свідчить спад поголів’я ВРХ у великотоварних підприємствах. Так, протягом 1991–2013 років поголів’я ВРХ у сільськогосподарських підприємствах зменшилося з 21,1 млн голів до 1,5 млн, або на 92,9%, відповідно, у господарствах населення з 3,5 млн до 3,1 млн голів, тобто лише на 11,4%. За вказані вище роки в сільськогосподарських підприємствах відбувалося і катастрофічне скорочення корів. Якщо загальна чисельність корів у сільськогосподарських підприємствах у 1991 році складала 6,2 млн голів, то у 2013 вона не перевищувала 0,6 млн голів, тобто скоротилася на 90,3%, а у господарствах населення зменшилася з 2,2 млн до 1,9 млн голів, або лише на 13,6%.
Наведені показники протягом вище вказаних років реформування аграрного сектору суттєво змінювалися. Зародження нових виробничих відносин на селі протягом останніх років призвело до істотної зміни форм власності на худобу. Відмінною особливістю ведення тваринницької галузі в різних категоріях господарств є те, що найбільше поголів’я ВРХ, у тому числі й корів, після розпаювання землі й тваринницьких ферм колишніх колгоспів і радгоспів спостерігається у господарствах населення та практично відсутнє у фермерських господарствах.
З огляду на аналіз структури посівної площі й динаміки виробництва сільськогосподарських культур, яка склалася протягом останніх років в Україні, можна зазначити, що основним напрямом господарської діяльності сільгосппідприємств і фермерських господарств стало вирощування лише зернових і технічних культур, які користуються попитом на світовому ринку. Тваринництво продовжує залишатися головним джерелом доходів лише у 9,5% сільгосппідприємств і у 7,3% фермерських господарств.
Унаслідок різкого зниження чисельності поголів’я ВРХ в Україні протягом останніх років відбувалося істотне зменшення обсягів виробництва продукції молочного і м’ясного скотарства та зростання імпорту м’яса до 500–600 тис. тонн на рік, що становить загрозу породовольчій безпеці країни.
Згідно з науково обґрунтованими нормами харчування і забезпечення продовольчої безпеки, в розрахунку на одного мешканця країни в середньому за рік необхідно споживати до 380 кг молока; 82 кг м’яса, в тому числі 31,3 кг яловичини й телятини; 270 штук яєць та 19,5 кг риби і рибопродуктів. У більшості країн Європейського Союзу споживання молока залишається стабільним: у Франції - 440 кг, Німеччині - 430, Данії - 380, Австрії - 370 кг.
В Україні на одну особу виробництво м’яса (у забійній вазі) протягом останніх років не перевищувало 35,7 кг, або 47,0% до медичних норм харчування, і 42,5% до виробництва у 1990 році, відповідно, молока - 81,6% і 60,5% та яєць - 88,9% і 76,4%. Катастрофічне скорочення поголів’я великої рогатої худоби протягом останніх двадцяти п’яти років у господарствах усіх категорій в Україні призвело до істотного зниження виробництва молока і м’яса, а, відповідно, й зростання дефіциту споживання тваринницької продукції до нормативів, які рекомендуються Міністерством охорони здоров’я України. Згідно з Національним проектом «Відроджене скотарство» Міністерства аграрної політики та продовольства й Національної академії аграрних наук України, дефіцит тваринницької продукції до норми споживання населенням країни у даний час складає 6231 тис. тонн (35,6%) з молока і 1012 тис. тонн (70,3%) - з виробництва яловичини.
Фактичне і необхідне виробництво тваринницької продукції в Україні, тис. тонн
Продукція |
Фактичне виробництво |
Потреба згідно з нормативами МОЗ |
Дефіцит
до норми споживання |
с/г
підприємства |
населення |
всього |
Молоко |
2217 |
9032 |
11249 |
17480 |
-6231 |
Яловичина |
105 |
323 |
428 |
1440 |
-1012 |
Останнє в цілому негативно вплинуло на розвиток приватного тваринництва і, як наслідок, призвело до різкого зниження його продуктивності та обсягів виробництва тваринницької продукції загалом.
Унаслідок спаду поголів’я ВРХ, у тому числі й корів, господарська діяльність, яка склалася в даний час в агропромисловому комплексі з виробництва продукції молока та яловичини, зважаючи на національну безпеку України, є надзвичайно критичною. Через істотне скорочення поголів’я великої рогатої худоби а, відповідно, й виробництва продуктів харчування, фактичний рівень споживання продуктів тваринного походження на одну особу в Україні, згідно з Національним проектом «Відроджене скотарство» Міністерства аграрної політики та продовольства України складав 54,3% до нормативу молока за рік і яловичини - лише 31,3%.
Фактичний і необхідний рівень споживання продуктів молочного й м’ясного скотарства населенням України
Показник |
Рівень споживання на 1 особу за рік, кг |
норматив МОЗ |
фактично |
до нормативу |
(+ - ) |
% |
Молоко |
380,0 |
206,4 |
- 173,6 |
54,3 |
Яловичина |
31,3 |
9,8 |
- 21,5 |
31,3 |
У зв’язку із зниженням виробництва продукції тваринницької галузі, енергетична цінність середньодобового харчового раціону на одну особу в Україні протягом останніх років зменшилась із 3597 до 2567 ккал, або на 28,6%.
Однією з основних причин низької продуктивності молочного й м’ясопромислового комплексу, на наш погляд, є вкрай недостатня забезпеченість існуючого приватного тваринництва кормами, насамперед, відсутність високопродуктивних пасовищ і сіножатей, недосконала система утримання тварин та незбалансованість кормів за перетравним протеїном.
Екстенсивні шляхи розвитку
Загрозливе становище у галузі кормовиробництва, передусім в господарствах населення, пов’язане з екстенсивними шляхами її розвитку. В структурі кормовиробництва в Україні спостерігається зменшення виробництва частки концентрованих і соковитих кормів. Якщо виробництво концентрованих кормів у середньому за 1986–1990 рр. становило 83,0% до їх потреби галуззю тваринництва, то протягом останніх років - лише 53,1%; виробництво сіна всіх видів - відповідно 80,9% і 60%; силосних культур - 74,1% і 59,3%. Натомість, значно зросло використання грубих кормів, які в структурі раціонів годівлі тварин за нормативу 17,4% зросли в останні роки до 26,4%, насамперед, за рахунок використання соломи.
Розподіл земельних ресурсів на паї призвів до створення великої кількості дрібнотоварних ферм із такою чисельністю худоби: корів - 10 голів, молодняку ВРХ - 30, свиней - 50, овець - 100 голів. За нашими розрахунками, для утримання вказаної кількості худоби на дрібнотоварних фермах, згідно з існуючими раціонами годівлі тварин, необхідно виробляти на рік до 257 тонн кормових одиниць і 25 тонн перетравного протеїну.
Загальна потреба кормів для тваринницьких ферм різної товарності в реформованих господарствах Південного Степу України
Товарність ферм |
Загальна потреба кормів, тонн |
Разом, тонн |
зелені |
сіно |
сінаж |
силос |
буряки |
зерно-фуражні |
корм.
од |
перетра -вного
протеїну |
Дрібнотоварна |
414 |
51 |
42 |
154 |
112 |
90 |
257 |
25 |
Середньотоварна |
4283 |
509 |
470 |
1768 |
1768 |
680 |
2379 |
240 |
Великотоварна |
39206 |
4953 |
4193 |
15398 |
7936 |
7346 |
22973 |
2292 |
Примітка: Дрібнотоварна ферма: корів - 10 голів, молодняку ВРХ - 30, свиней - 50, овець - 100 голів; середньотоварна: корів - 120 голів, молодняку ВРХ - 360, свиней - 100, овець - 900 голів; великотоварна ферма: корів - 1000 голів, молодняку ВРХ - 3000, свиней - 1000, овець - 10000 голів.
Посівна площа кормових культур на дрібнотоварних фермах в умовах природного зволоження (без зрошення) в південній частині зони Степу повинна складати 130 га, в тому числі 40 га необхідно засівати зернофуражними культурами. Відповідно, для середньотоварної ферми слід заготовляти 2379 тонн корм. од. і 240 тонн перетравного протеїну, а великотоварної ферми - 22973 тонн корм. од і 2292 тонн перетравного протеїну.
Основними джерелами надходження кормів у чинних системах кормовиробництва на дрібно- і середньотоварних тваринницьких фермах, у сучасних умовах господарювання, є однорічні кормові культури, продуктивність яких зумовлюється рівнем інтенсифікації, існуючими технологіями їх вирощування, заготівлею, зберіганням, підготовкою та доставкою їх до тваринницьких ферм. Невиконання вказаних вимог призводить до суттєвого спаду виробництва продукції як молочного, так і м’ясного скотарства, що пов’язано з поверненням до екстенсивних систем кормовиробництва. Останнє пов’язане з недостатнім виробництвом господарствами кормів для забезпечення потреби в них тваринницької галузі, оскільки в загальній структурі витрат на виробництво її продукції витрати на корми досягають 55–60%.
Структура витрат на виробництво молока на великотоварних тваринницьких фермах у Херсонській області (2015 рік)
Сучасний стан галузі кормовиробництва в реформованих господарствах південної частини зони Степу вкрай незадовільний, тому потреба існуючого тваринництва в кормах, як і якісна годівля тварин, повністю не забезпечується. У більшості випадків власники худоби як протягом вегетаційного періоду (квітень-вересень), так і в осінній та зимовий періоди, для годівлі тварин використовують незбалансовані за перетравним протеїном корми. Критичний стан галузі кормовиробництва в господарствах населення пов’язаний із екстенсивними способами її розвитку. В структурі кормовиробництва спостерігається зменшення виробництва частки зелених, концентрованих і соковитих кормів. Натомість, значно зросло використання грубих кормів, які в структурі раціонів годівлі тварин за нормативу 17,4–20,0% зросли в останні роки до 26,4–35,2%, головним чином за рахунок використання соломи.
Збалансування кормів за протеїном у групі зелених кормів, що вирощуються для годівлі приватного тваринництва, в сучасних умовах господарювання має місце лише у весняно-літньо-осінній період (травень-вересень). У зимовий же період у балансі грубих кормів переважають солома і сіно, з украй низьким умістом перетравного протеїну. Ліквідувати проблему дефіциту кормового білка дрібнотоварні ферми, як і середньотоварні та господарства населення, в даний час не можуть. Використовувати високопродуктивні кормозбиральні комбайни через високу їхню вартість вони також зможуть не скоро, як не можуть і тепер, у зв’язку з відсутністю оборотних коштів, купувати об’ємні та концентровані корми у великотоварних виробників та комбікормових заводів.
Основна причина відсутності у приватних господарствах населення високопродуктивних машин для заготівлі кормів пов’язана з високою їхньою вартістю, через що заготівлю кормів для тварин проводять у більшості випадків за допомогою знарядь, якими користувалися ще в період феодального ладу - ручних кіс, грабель і вил. Тому загальна кількість високоякісних кормів до їхньої потреби для тварин майже ніколи в них не виробляється.
Використання приватними одноосібними господарствами населення екстенсивної системи кормовиробництва та незбалансованість кормів за перетравним протеїном негативно вплинули на розвиток тваринницької галузі, що призвело до зниження її продуктивності, а, відповідно, й обсягів виробництва її продукції. Загрозливе становище галузі кормовиробництва існує, насамперед, у господарствах населення, що пов’язано з екстенсивними формами її розвитку.
Вирощування кормових культур у приватних господарствах населення проводиться переважно на неполивних землях. Тому основним джерелом годівлі тварин у них стало пасовищне утримання худоби, проте внаслідок відсутності високопродуктивних пасовищ випасання їх проводиться вздовж захисних зон автомобільних трас, зрошуваних магістральних каналів, міжгосподарських зрошувальних систем та вирубаних полезахисних лісосмуг.
Нераціональне використання ресурсного потенціалу тваринницької галузі, за непомірного диспаритету цін на сільськогосподарську продукцію і промислові товари, як у минулі роки, так і в даний час, не дозволяє створити високопродуктивну галузь кормовиробництва, яка б цілком забезпечила потребу сільськогосподарських тварин у високоякісних кормах, збалансованих за перетравним протеїном. У посушливі роки випас худоби відбувається на післяжнивних рештках зернових культур і соняшнику, де відростає лише малопродуктивне різнотрав’я, яке навіть не завжди з’їдається.
Через це на початку XXI століття в розрахунку на одну особу в Україні вироблялося лише 253,3 кг молока, 2,3 кг тваринного масла, 12,9 кг продукції з незбираного молока, 0,9 кг жирних сирів. Вказаний стан і подальше катастрофічне зниження розвитку тваринницької галузі країни спричинені, передусім, використанням сільськогосподарськими виробниками примітивної системи землеробства, яка склалася протягом останніх 25 років у південній частині зони Степу.
Недостатня підтримка державою галузі приватного тваринництва в минулі роки призвела до істотного зниження виробництва кормів, до їхньої потреби тваринницькою галуззю, яке проявляється в істотному скороченні кредитного фінансування приватних товаровиробників, що не сприяє подальшому росту обсягів виробництва тваринницької продукції.
Умови кредитування проектів з розвитку молочного скотарства в різних країнах світу
Країни |
Середні строки надання кредиту, років |
Кредитна ставка, % |
Державні виплати (премії) |
умови |
розмір, % |
США |
7–8 |
4–5 |
погашення витрат на будівництво сінажних башт, створення пасовищ |
до 50% |
Німеччина |
17–18 |
3–4 |
відшкодування вартості будівництва ферм і комплексів |
до 50% |
Україна |
1–3 |
18–20 |
відшкодування відсоткової ставки за кредитами |
у розмірі 2 облікових ставок |
Не менш важливою причиною катастрофічної руйнації тваринницької галузі в Україні, поряд із поверненням до примітивної системи землеробства та зміною структури посівних площ сільськогосподарських культур, є соціально-економічні умови на селі, що пов’язано з появою приватного власника на землю. Після розпаювання земельних ресурсів, ліквідації великотоварних сільськогосподарських підприємств і знищення тваринницької галузі в гонитві за прибутками рівень безробітних в Україні в сільській місцевості зріс до 4,0–4,5 млн осіб. Насамперед, ці люди є колишніми працівниками тваринницьких ферм і комплексів. Усі вони є похилого віку, раніше щомісячно отримували заробітну плату, їм подобалася обрана професія і вони передавали всі свої знання і практичні навички своїм нащадкам. Проте дуже раптово всього цього не стало. Виникла проблема: куди ж подітися сільській молоді? Це дуже складне питання, яке потребує додаткового глибокого вивчення, але коротко на нього можна відповісти так: люди розбігаються куди завгодно, хоч світ за очі, лише б не залишатися безробітними з юних років свого життя. Працюючи в своїх приватних господарствах і утримуючи 5–10 голів ВРХ, відповідно, свиней, овець та кіз, вони не сплачують страхові внески до Пенсійного фонду і тому не мають права на нарахування пенсій при досягненні пенсійного віку. Таких молодих людей за безцінь, як дешеву робочу силу, використовують, передусім, у країнах СНД, Європейського Союзу, Північної і Південної Америки. Тому, за такого ведення тваринницької галузі, через 15–20 років за різними прогнозами і багатьма опублікованими в національній пресі працями, поголів’я ВРХ в Україні зовсім зникне.
Аналіз структури посівної площі, яка впроваджувалася протягом останніх двадцяти п’яти років у південній частині зони Степу, як і в Україні в цілому, свідчить, що основним напрямом господарської діяльності новостворених підприємств було вирощування лише озимих і ярих зернових (пшениці озимої, ячменю ярого й кукурудзи) та технічних культур, насамперед, сої, ріпаку озимого та соняшнику, які користуються попитом на світовому ринку. Зменшення посівної площі кормових культур до 3,6 млн га (13,2%), як, відповідно, і зростання зернових до 9,0 (33,1%), кукурудзи на зерно - 5,2 (19,1%), соняшнику - 5,0 (18,4%), сої - 2,0 (7,4) і ріпаку озимого - 0,9 млн га (3,3%) свідчать про те, що галузь кормовиробництва в Україні істотно занепадає.
Структура посівних площ сільськогосподарських культур в Україні за екстенсивного використання земельних ресурсів (2015 р.)
Разом із тим, за вирощування ґрунтовиснажливих культур за недосконалої структури посівних площ та невідповідності розміщення посівів сільськогосподарських культур ґрунтово-кліматичним умовам, у підзоні південного Степу відбувається погіршення екологічного стану. Яскравим прикладом нераціонального використання земельних ресурсів у вказаному регіоні протягом останніх років може бути Запорізька область. Згідно зі статистичними даними Головного управління статистики області та наукових досліджень, протягом останніх років в умовах Запорізької області використовувалася малоефективна спеціалізація галузі рослинництва з одночасним істотним скороченням тваринницької галузі. За рахунок зменшення посівної площі кормових культур, насамперед, люцерни, яка сприяє істотному підвищенню родючості ґрунтів, збільшувалися площі основних експортно-орієнтованих культур (пшениці озимої, ячменю ярого, кукурудзи на зерно та соняшнику).
Посівна площа сільськогосподарських культур у Запорізькій області 1990 року становила 1734,0 тис. га, з них 567,3 тис. га (32,7%) займала пшениця озима, відповідно, кукурудза на зерно - 48,0 (2,8%), кормові культури - 635,0 (36,6%), соняшник - 192,3 (11,1%) та інші - 291,4 тис. га (16,8,%).
У 2012 році загальна площа сільськогосподарських культур, що вирощувалися в області, не перевищувала 1535,1 тис. га, з яких найбільшу частку займав соняшник - 609,0 тис. га (39,7%), що в 3,2 рази більше, ніж в 1990 році. Посівна площа пшениці озимої складала 417,5 тис. га (27,2%), відповідно, кукурудзи на зерно - 85,3 (5,5%), кормових культур - 64,2 тис. га (4,2%) та інших - 359,1 тис. га (23,4%). При цьому врожайність зернових культур і соняшнику за досліджуваний період не досягла показників 1990 року, оскільки отримана лише за рахунок скорочення посівних площ кормових культур, насамперед, бобових багаторічних трав, які є добрими попередниками для більшості сільськогосподарських культур і сприяють підвищенню родючості ґрунтів. Одним із факторів стримування зростання урожайності вирощуваних культур, за досліджуваний період, було також істотне зниження кількості застосування органічних і мінеральних добрив, загальне внесення яких, порівняно з 1990 роком, відповідно, зменшилось у 82 та 3 рази.
Використання земельних ресурсів за примітивної системи землеробства призвело до щорічного від’ємного балансу поживних речовин, який у середньому протягом 2006–2010 рр. по області, за всіма елементами мінерального живлення і гумусом, за всіма вирощуваними сільськогосподарськими культурами, був негативним. Вартість валової продукції в АПК області, отриманої в 2010 році, склала 4647,1 млн грн, а збиток, отриманий при використанні земельних ресурсів за примітивної системи землеробства, досягав 5431,7 млн грн.
Виникає дуже важливе питання: які ж чинники призвели до критичного стану рослинницької й тваринницької галузей в Україні, зниження родючості ґрунтів та масштабного поширення ґрунтових деградаційних процесів?
Повернення до примітивної системи землеробства і, як наслідок, до екстенсивної системи кормовиробництва призвело до зміни структури посівної площі кормових культур і зменшення в кормовій групі посівної площі найменш енергоємних багаторічних бобових трав (люцерни й еспарцету) та збільшення до 41,1–44,4% найбільш енергоємних однорічних кормових культур.
Досвід ДПДГ «Асканійське»
Вирощування кормових культур у державних підприємствах, у яких поряд з інтенсивним розвитком галузі рослинництва утримують і високопродуктивне тваринництво, сприяє ефективному веденню обох галузей сільськогосподарського виробництва. Прикладом оптимізованої структури посівної площі на зрошуваних землях може бути багатогалузеве ДПДГ «Асканійське» Каховського району Херсонської області. Загальна площа орних земель в ДПДГ «Асканійське» складає 8367,2 га, з них зрошуваних - 4438,0 га. Зернові культури в структурі посівної площі займають 29,4–32,8% до загальної площі орної землі, що визначається, насамперед, наявністю атмосферних опадів у період сівби озимих зернових культур, технічні складають 30,7–33,1%. Кормові культури в структурі посівної площі займають 24,3–27,3% (2117,9–2286,4 га), у тому числі багаторічні бобові трави минулих років, насамперед, люцерна - 11,6–13,8% (970,5–1156,0) і пари - 1,8–2,0% (168,5 га).
Структура посівних площ сільськогосподарських культур на зрошуваних землях у ДПДГ «Асканійське» Асканійської ДСДС Інституту зрошуваного землеробства НААН (2016 р.)
Сучасне молочне стадо в Державному підприємстві "Дослідному господарстві «Асканійське» представлене тваринами, які отримані від схрещування корів червоної степової породи з бугаями-виробниками голштинської породи чорно-рябої масті. На 01.01.2016 р. в Дослідному господарстві нараховувалося 1840 голів великої рогатої худоби, у тому числі 550 корів. Продуктивність молочного стада в 2016 році складала 8057 кг молока на корову, вихід телят на 100 корів - 92%.
У господарстві щорічно вводиться в основне стадо до 23% першотелиць, перевірених за продуктивними показниками і пристосованістю до механічного доїння. Відповідно, на кожні 100 корів стада щорічно народжується не менше 33 нетелів. Для цього в господарстві вирощується до 40% від основного стада необхідне поголів’я телиць. Основні показники розвитку і продуктивності для тварин наведеного типу наступні: вага телиць у 6 місяців - 185–200 кг, у 12 - 315–325 і у 18 місяців - 380–400 кг. Запліднення телиць проводиться у 18–19 місяців при досягненні живої ваги 380–400 кг.
Заготівля кормів у ДПДГ «Асканійське» як для державного, так і приватного скотарства, досягається максимальним завантаженням технологічних комплексів із заготівлі кормів, кількість яких визначається загальною потребою тваринництва в кормах. Вказана технологія дозволяє заготовляти корми високої якості навіть за несприятливих погодних умов і забезпечує заготівлю кормів високої якості з мінімальними втратами при збиранні, зберіганні та згодовуванні худобі.
Тому проблеми скорочення поголів’я ВРХ, у тому числі й корів, у вказаному господарстві не існує, оскільки виробництво зелених кормів, збалансованих за перетравним протеїном, протягом весняно-літньо-осіннього періоду, а також заготівля грубих, соковитих і концентрованих кормів для годівлі тварин у зимовий період, згідно із зоотехнічними нормами годівлі тварин, проводиться в повному обсязі як для тваринницької галузі ДПДГ «Асканійське», так і приватного сектору населення с. Тавричанка.
Для виходу з кризового становища, в якому опинилася тваринницька галузь України на сучасному етапі її розвитку, є створення державою необхідних соціально-економічних умов для розвитку тваринницької галузі, що сприятиме дотуванню вітчизняних, а не закордонних, виробників молока і м’яса. Реалізація вказаного напрямку дозволить визначити шляхи і механізми нарощування поголів’я ВРХ, підвищити її продуктивність та обсяги виробництва продукції скотарства з відповідним організаційно-економічним, технологічним, технічним та нормативно-правовим забезпеченням. Для ліквідації дефіциту перетравного протеїну в кормах на велико- та середньотоварних фермах і тваринницьких комплексах необхідно розширити вирощування кормових культур на зрошуваних землях, передусім, багаторічних бобових трав і бобово-злакових травосумішок.
Розвиток галузі тваринництва в господарствах населення доцільно проводити шляхом створення кооперативних формувань за участі молочнопромислового комплексу і м’ясопереробних підприємств, що забезпечить можливість залучити господарства населення за більш ефективними схемами виробництва тваринницької продукції з метою ліквідації загострення соціально-економічних питань на селі.
С Голобородько, доктор с-г наук, професор, Інститут зрошуваного землеробства НААН, Н Гальченко, кандидат с-г наук, директор «Асканійська» Інституту зрошуваного землеробства НААН, спеціально для «АГРО ПЕРСПЕКТИВА»
