ФАО оголосило 2015 рік — роком грунтів.
Генеральний директор ФАО Жозе Граціану да Сілва каже, що та різноманітність ролей, яку відіграють грунти в нашому житті, часто залишається непоміченою.
Грунти не вміють говорити, мало хто виступає на їх захист. ГРунти — наш мовчазний союзний у виробництві продовольства.
Отож, говоримо про грунти.
Статтею 14 Конституції України визначено, що земля є основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави.
І саме цими положеннями основного Закону держави землекористувачі та землевласники повинні керуватися у своїй професійній діяльності.
Україна володіє потужним потенціалом земельних ресурсів. Лише ріллі у нас налічується 32,4 млн. гектарів.
У законодавстві України ґрунт визначений як основне багатство нашої держави і повинен перебувати під її особливою охороною. Він виконує життєво важливі біосферні функції та є основним джерелом отримання продуктів харчування.
Однією з таких функцій ґрунту є його родючість — здатність задовольняти потреби рослин в елементах живлення, воді, повітрі і теплі в достатніх кількостях для їх нормального розвитку. Як відомо, ця функція є змінною і сьогодні залежить від антропогенного впливу. За останні роки антропогенне навантаження на ґрунти дуже зросло, що призвело до появи та прогресування цілого ряду негативних процесів, внаслідок яких родючість стала різко погіршуватись. Саме тому, з метою її збереження, ґрунт потребує охорони, зокрема, шляхом контролю його якісного стану.
Однією із найголовніших умов сталого розвитку сільського господарства України є збереження та ефективне використання ґрунтів як основного засобу сільськогосподарського виробництва.
Питання раціонального використання саме цих ресурсів надзвичайно багатогранне і потребує комплексного підходу до вирішення невідкладних проблем що мають місце, особливо в сучасних умовах господарювання.
Адже від науково обґрунтованого використання земельних ресурсів нашої держави, їх економічної ефективності, здійснення природоохоронних заходів буде залежати не тільки сьогодення але й майбутнє сільського господарства. Стан грунтів держави викликає все більше занепокоєння у зв’язку з прискореним падінням родючості ґрунтів:
- вміст гумусу за останні 10 років зменшився з 3,28 до 3,15%;
- щорічно зростають площі кислих, засолених, солонцюватих ґрунтів;
- з урожаєм у середньому виноситься понад 180 кг поживних речовин з 1 гектара.
До 1990 року інтенсивність агрохімічної деградації значною мірою послаблювалася за рахунок збільшення обсягів використання органічних і мінеральних добрив, вапнування кислих та гіпсування солонцевих ґрунтів, інших заходів з підвищення родючості ґрунтів.
Проте, за останні 10 років рівень застосування агрохімікатів досить низький, і хоча з кожним роком обсяги їх внесення зростають, проте цієї кількості недостатньо для отримання стабільних врожаїв із високими якісними показниками.
Якщо у 1990 році на гектар посівної площі вносилося 141 кг мінеральних добрив, то, наприклад, у 2000 році було внесено лише 13 кг, а у 2013 — 72 кг на гектар.
Погіршується стан виробництва та внесення органічних добрив. У 2008 — 2013 роках внесення органічних добрив досягло критичної межі — вноситься менше 1 тонни на гектар посівної площі, і з кожним роком ці обсяги зменшуються.
Баланс поживних речовин у землеробстві країни у 2013 році був від’ємний і склав — мінус 41 кг/га.на 1 га посівної площі).
Слід наголосити, що майже 63% від загальної площі України займають ґрунти чорноземного типу.
Необізнаність з дійсною характеристикою цих ґрунтів, обмеженість технічних ресурсів сприяли формуванню хибної свідомості, особливо у нових землевласників, що чорноземи можуть нормально продукувати і без додаткових вкладень, головне якомога більше залучити їх до активного обробітку.
Невипадково, що Україна має найвищу в світі розораність сільськогосподарських угідь. На сьогодні вона становить майже 78 відсотків в цілому по державі, а в окремих районах цей показник значно вищий. В окремих областях вона сягає 80–90 % .
Тобто екстенсивний шлях розвитку став для нас, нажаль, нормою.
Згубність такої практики вочевидь засвідчили природні катаклізми, що спостерігаються останнім часом (пилові бурі, посуха, градобій). Довготривала інтенсифікація і надмірна розораність призвели до інтенсивного розвитку, як водної так і вітрової ерозії. В Україні її згубному впливу щорічно піддається понад 11,9 млн. га сільськогосподарських угідь.
Найбільш еродовані грунти в Донецькій (70,6% ), Луганській (61,6% ) та Одеській ( 55,8% )областях.
Різні земельні ділянки із складною структурою ґрунтового покриву потребують обов’язкової диференціації стосовно агротехнічних, меліоративних та інших прийомів відтворення родючості.
Відомості про структуру ґрунтового покриву та його якість необхідно враховувати для здійснення ефективного землекористування, екологічно безпечного землеустрою. Все це необхідно враховувати і повинно стати обов’язковою складовою державного земельного кадастру та статистичної звітності.
Сьогодні приходиться констатувати, що практично повсюдно порушено науково обґрунтовані сівозміни, посіви перенасичені енерговитратними культурами, які виснажують ґрунти, що в свою чергу призводить до втрати продуктивності полів.
Інтенсивність руйнування і деградації ґрунтів досягла рівня небезпечного для майбутнього розвитку держави, економічної стабільності.
На сьогодні чітко окреслені головні проблемні питання, що безпосередньо можуть впливати на продовольчу безпеку держави, а саме:
- в останні роки поглибилися процеси неефективного використання земель сільськогосподарського призначення;
- фактично припинено роботи з охорони земель;
- зафіксована стійка тенденція зниження потенційної родючості ґрунтів, навіть при низьких урожаях сільськогосподарських культур спостерігається від’ємний баланс елементів живлення;
- надзвичайно високі щорічні втрати родючої частини ґрунту внаслідок активного розвитку ерозійних процесів;
- неухильно зростають площі кислих, засолених ґрунтів, оскільки обсяги проведення хімічної меліорації зведено до мінімуму;
- спостерігається тенденція до збільшення накопичення токсичних елементів та важких металів;
- основне завдання реформування земельних відносин — істотне підвищення ефективності використання і охорони земельного фонду не реалізовано;
- значні площі не використовуються, заростають бур’янами, втрачають свою цінність як основний засіб сільськогосподарського виробництва;
- конституційна вимога щодо необхідності особливої охорони державою основного національного багатства — землі залишаються нереалізованою;
- кошти земельного податку, призначені для охорони земельного фонду, використовуються на інші цілі.
Якщо в найближчий час не вжити радикальних заходів, процеси деградації головного національного багатства держави — ґрунтів, можуть стати незворотними.
Зважаючи на вищезазначену критичну ситуацію із землями сільськогосподарського призначення, найбільш дійовим і ефективним заходом виправлення становища, що склалося — є державна підтримка.
Не викликає сумніву необхідність вилучення з активного обробітку малопродуктивних та деградованих орних земель. Використання їх економічно невиправдано та екологічно небезпечно. Проте всупереч здоровому глузду ці земельні масиви були включені до земель, що підлягали розпаюванню.
Сьогодні коли ці землі розпайовані, переведення їх в інші угіддя або під консервацію дуже проблематично, насамперед через те, що необхідні значні кошти на компенсацію землевласникам.
Разом з тим, проблему цю потрібно вирішувати і можна вирішувати, адже для цього є реальні підстави. Так згідно статистичної звітності з наявних 32,4 млн. га під посівами щорічно буває зайнято біля 28 млн. га, тобто понад 6,4 млн. га залишаються не залученими до сільськогосподарського виробництва.
Аналіз ситуації в сфері землекористування невідкладно вимагає посилення дієвого контролю за використанням земель, в першу чергу, шляхом удосконалення законодавчої бази, що регламентує відповідальність власників землі та землекористувачів за порушення чинного законодавства.
Через високу ступінь насиченості сільськогосподарських угідь просапними, енергоємними культурами, недотриманні сівозмін, невиконанні заходів щодо підвищення родючості ґрунтів та інших причин в землеробстві небувалого розміру досягли процеси деградації земель сільськогосподарського призначення. Такий стан викликає необхідність розробки принципово нових напрямів розв’язання проблеми відтворення родючості ґрунтів і надійного захисту їх від руйнування.
