І волаюче низьких цін
Чи не найболючішою темою для села були і є закупівельні ціни на молоко. Ні законодавчо встановлені мінімуми, ні дотаційні механізми не підвищують ціни й не поліпшують настрою селян. Почуття несправедливості й розпачу охопили тисячі сіл з різних регіонів України. Терпіти й мовчати вже несила: хтось демонстративно виливає молоко, хтось лише погрожує, хтось пише заяви в АМКУ, а хтось на знак протесту по тижню не здає молоко заготівельникам, але, не знаходячи іншого виходу, мусить знову віддавати за безцінь, бо, мовляв, гривня — теж гроші. Сезон дешевого молока чомусь нікого не тішить, адже в магазинах та супермаркетах молочні продукти не втрачають своїх цінових позицій. Доки це триватиме? Питання поки без відповіді…
До голосу волаючих селян, ображених на низькі закупівельні ціни, мало хто хоче дослухатися. І як тут не ображатися, коли на сусідньому сільгосппідприємстві забирають молоко по 3 грн, а за літр молока з селянського двору навіть півтори гривні не хочуть давати. Здавалося б, для того ж заводу. Здавалося б, корови, які нічим не відрізняються від фермерських, їдять також не менше. Здавалося б, те ж сіно, ті ж люди за ними доглядають, то чому ж така цінова різниця?
Погано вимиті руки, недостатньо випрана марля, через яку проціджують білий продукт зі своїх Ласунок та Зірок, а ще ж особи з нечистою совістю, які додають до молока воду, вапно, інші домішки, які хоча б зовнішньо нагадують жирне молоко, — чим тільки не пояснюють низькі закупівельні ціни для селян. Не забувають і про глобальніші проблеми — обмеження експорту, зростання логістичних витрат, зокрема вартості бензину, газу. Та й заробітну плату переробникам потрібно підвищувати. Проте про зарплату селян, які півжиття проводять біля корів, ніхто, звісно, не думає.
А ще ж багатообіцяючі закони й постанови, на яких мало хто зважає і виконує лише з власною вигодою. От, скажімо, наприкінці минулого року Кабінет Міністрів затвердив мінімальні ціни на молоко, згідно з якими за літр молока «екстра» чи то вищого сорту мають платити не менше 2,6 грн, першого сорту — 2,5 грн, другого — 2,12.
Коли кажеш селянам про затверджені мінімуми, то, як правило, ніхто про них не чув і навіть у зимовий період не бачив. Можливо, ці мінімуми встановлено не для простих селян, а для сільгосппідприємств. Але ж чому про особисті селянські господарства ніхто не дбає? Мінімальні ціни, затверджені урядом, вводилися для врегулювання галузі та визначення рівня держпідтримки, що було особливо актуально в період утвердження держбюджету і боротьби за фінансування між галузями. Іван Петренко, заступник голови асоціації «Тваринпром» ще тоді, в грудні 2009 року, зазначав, що розрахункові цифри фактично відповідають собівартості. «А нижче собівартості ніхто не продає, інакше — в чому сенс бізнесу? Так що ці ціни не будуть впливати на ринок і на виробника», — наголошував пан Петренко.
Затверджені мінімуми й справді особливого впливу на молочну галузь не зробили, проте вони не можуть не слугувати приводом для образи. Адже фактично селяни продають молоко зі своїх годувальниць удвічі нижче його собівартості. То про які прибутки, про який розвиток села може йти мова?
Багато молока та скарг
Сезон збільшення надоїв і, відповідно, дешевого молока набирає обертів. Так, заготівельники, незалежно від регіону й підприємства, активно знижують розцінки. Якщо взимку селянам давали 2,8–4 грн за літр незбираного молока, то в травні вище 1,8 грн за літр ніхто не отримував, а подекуди вже й по 1,3 грн платять.
«Заготівельник нам із сусідами сказав, що скоро літо, сировини багато. Тому ціна падає. Але ж в магазинах вона не впала. Як було молоко по 6 гривень пакет, так і лишилось», — скаржиться Віра Колісник з міста Умань Черкаської області.
Селяни скаржились на переробників і в Антимонопольний комітет. Тепер Черкаське відділення АМКУ розглядає колективну скаргу із села Шрамівка Драбівського району Черкаської області. Тамтешнє молоко заготовляють для Канівського маслосирзаводу, Яготинського маслозаводу та Пирятинського сирзаводу. З АМКУ прийшла відповідь: узгодженість дій молокопереробників не підтверджено.
«Розцінки дуже сильно знизили. Якщо не розберуться з цими закупівельниками, принципово не здаватимемо. Краще годувати молоком поросят. Або виливатимемо», — сказав житель Шрамівки.
У Братському районі Миколаївської області поки збирають по 1,6 грн/літр. І це ще не межа для цінового падіння, бо вже натякають на 1,5 грн, а то й нижче.
Подейкують, що тільки поблизу Баштанки, де працює потужний сирзавод, у селян закупляють молоко по 3 грн. А в селах, які далі, закупівельні ціни «з’їдає» логістика.
У селах Братського та сусіднього Єланецького району в основному збирають молоко для Новоодеського маслозаводу через посередників, які те молоко збирають у людей. Де правда і хто які ціни виставляє, складно сказати, проте невдоволення людей не мають меж. Бо навіть тої півтори гривні за літр не бачать: за жирність, меншу 3,4, платять, відповідно, менше.
З цього приводу відбуваються постійні суперечки, оскільки більшість селян переконана, що жирність молока з їхніх годувальниць є значно вищою за ту, що визначають збирачі молока. Проте самому перевірити й довести свою правоту надто складно, оскільки спеціальних лабораторій, де аналізують молоко на жирність, ні в райцентрі, ні в містах поблизу немає. Щоправда, були такі сміливці, які сотні кілометрів долали, аби дізнатися рівень жиру в молоці своїх корів, і таки досягали свого: насправді жирність була на кілька пунктів вищою від тої, яку писали збирачі молока і за якою, відповідно, нараховували гроші.
Однак результатів такі суперечки не дали: посварилися, чутка про цей інцидент пробігла довколишніми селами. І все. Ті ж люди продовжують закупляти молоко, а селяни мусять здавати їм, давлячи в собі образи на низьку жирність та все нижчі ціни. Вибирати ні з кого та ні з чого. А навіть 200–300 грн, які нині можна отримати за місячне здавання молока з однієї корови — то все одно гроші. А про те, скільки потрібно затрат на заготівлю корму, скільки часу і сил потребують годувальниці, ніхто не рахує.
А тим часом інші «наживаються» на занижених закупівельних цінах. Так, новокостянтинівці з образою розповідають, що збирачі молока вже джипа собі прикупили, євроремонт у будинку зробили — мовляв, розкошують на молоці їхніх годувальниць.
Місцева влада — не указ
За допомогою влади на місцях намагаються вирішити ситуацію із закупівельними цінами на Рівненщині. Так, нове керівництво Рівненської облдержадміністрації ініціювало спеціальну кампанію з цього приводу. Проте реалізувати проект виявилося непросто. Існувало припущення, що серед молокопереробників існує зговір щодо рівня закупівельних цін. Керівники молокопереробних підприємств обіцяли підвищити ціни закупівлі молока в селян. Проте окремі з них заявили, що згодні підняти закупівельні ціни на молокопродукцію від населення лише за умови, якщо буде забезпечено їх та їхні помешкання охороною. Можливо, вони бояться фізичної розправи — існують такі припущення.
Однак скільки вовка не годуй — все одно в ліс дивиться. Ця приказка нагадує ситуацію із закупівельними цінами на молоко на Рівненщині. Жорсткий контроль за граничним рівнем розцінок обласна влада запровадила в квітні. Втім, на початку травня уже було зафіксовано факти купівлі молока посередниками за заниженими цінами.
Влада закликає молокопереробні підприємства Рівненщини утримувати закупівельну ціну в розмірі 1,6–1,7 грн/літр. Проте, скажімо, в селі Хмелівка Березнівського району літр молока в селян скуповували 1,3 грн. У випадку організованого заниження цін, як попереджає керівник групи радників голови ОДА Олександр Чуприна, порушників чекають штрафи Антимонопольного комітету. Водночас він зазначив, що селяни мають бути уважнішими та не здавати молоко за заниженими цінами.
Рівненське відділення Антимонопольного комітету вже порушило чотири справи за фактами зловживання монопольним становищем молочників. «П’ять молокопереробних підприємств оштрафовано на суму 78 тисяч гривень, — зазначив голова відділення АМКУ В’ячеслав Бережнюк. — Нам вдалося з’ясувати, що вони встановили різні закупівельні ціни на молоко однакового ґатунку». Зокрема, ТОВ «Укрмолпродукт» і ВАТ «Дубномолоко» оштрафовано на 10 тисяч та 17 тисяч гривень відповідно. Ці підприємства без об’єктивних причин застосовували різні ціни до населення Демидівського та Дубенського районів. За інформацією прес-служби відділення АМКУ, «Укрмолпродукт» визнало порушення та сплатило штраф.
Всі на страйк
Інший варіант боротьби із закупівельним цінами обрали в Хмельницькій області. Масові акції протесту активістів окремих сіл відбувалися вже не раз. На сходинах мешканців Лисанівської сільської ради Старосинявського району, організованих з метою вирішення проблеми низьких закупівельних цін на молоко, було створено ініціативну групу селян на чолі з головою сільради, на яких громадою покладено обов’язки віднайти шляхи раціональної та взаємовигідної співпраці з молокозаводами для реалізації молока за прийнятними цінами. На сходинах Паньківської сільської ради цього ж району було прийнято рішення проігнорувати здачу молока всім закупівельникам на невизначений період до вирішення проблеми і встановлення адекватних цін на молоко.
Така цінова політика у молочній галузі не сприяє розвитку молочного скотарства. Селяни продовжують вирізувати корів, оскільки не бачать сенсу їх утримувати. Адже "молочники" поставили селян у ситуацію, коли їх молоко є дешевшим за воду.
«Закупівельники будуть змушені рахуватися з думкою селян і ціни будуть адекватними, бо теперішня ситуація — це відвертий злочин перед важкою працею селянина», — стверджують активісти.
Акції протесту селян Старосинявщини тривають донині. Крім того, направлено відповідні звернення в Антимонопольний комітет, Хмельницьку обласну державну адміністрацію. Є навіть наміри пікетувати сесію Хмельницької обласної ради, аби закупівельні ціни на молоко для селян було підвищено. "Очевидно, що тільки активний протест самих селян може призвести до того, що закупівельні ціни будуть адекватними і селяни будуть отримувати реальну винагороду за свою важку працю. Після зібрань в селах ми будемо пікетувати обласну раду та обласну державну адміністрацію і будемо вимагати негайного втручання органів влади, адже ситуація, коли молоко дешевше за воду, коли на ньому, за рахунок самих селян заробляються надбрибутки є неприпустимою", — наголошують старосинявські активісти.
В іншому селі — Ульянівці, але вже Миколаївської області люди домовилися і на знак протесту проти заниження цін припинили здавати молоко збирачам. Так тривало більше тижня і закупівельники мусили підняти ціни на 20%. Чи надовго — виникають сумніви, але подібні протести можуть стати гарним прикладом для жителів інших сіл, яким за здане молоко платять усе менше й менше, і водночас попередженням для заготівельників, нахабності яких інколи немає меж.
Кооперація як вихід
Останнім часом усе більше чуєш закликів до кооперації в селах. І з проблеми закупівельних цін це наразі чи не найоптимальніший вихід. Адже навіть за нинішньої цінової політики кооперативу заготівельники платять фактично вдвічі більше за літр зданого молока, ніж за те ж молоко з особистого селянського господарства. І роблять це охочіше, оскільки якість кооперативного молока таки вища.
Гарним прикладом може слугувати Вінницька область, де на сьогодні працює 40 молочних кооперативів, ще 17 готують документи. Вони напряму мають змогу домовлятися з молокозаводами про ціну на молоко. Практично в кожному кооперативі є холодильник і лабораторія. Молоко там кращої якості — люди бояться щось підливати чи сипати, бо знають, що це одразу виявлять.
Не обов’язково до кооперативу має входити все село. Наприклад Галина Яковенко з села Селище Літинського району розповідає, що торік із сусідами придбали доїльний апарат, створивши власний міні-кооператив і тепер щодня здає по 60 л молоко за вищою ціною, ніж інші односельці. «Здача молока — це наш єдиний постійний заробіток, — розповідає пані Галина. — Раніше возила його на базар у Вінницю, а потім порахувала, що їздити невигідно, бо багато трачу на дорогу. Домовилися з сусідами і купили доїльний апарат вскладчину».
За апарат Брацлавського заводу доїльного обладнання заплатили 5,5 тис. грн. Він доїть одразу дві корови. Жінка порахувала, що прилад окупився за рік. «У мене шість корів, у сусіда — чотири, от ми з ним і заснували фермерське господарство, тепер молоко нам рахують по іншій ціні. Спочатку доїть сусід, тоді приносить апарат мені чи навпаки. Ще ні разу за нього не сварилися, — сміється Галина. — Торік улітку були найнижчі ціни. У людей молоко купували по 90 копійок. У нас брали по півтори гривні. Найдешевшим молоко стає в червні-липні, коли воно швидко скисає».
Щомісяця на молоці Галина заробляє 3600 грн. Каже, що якість молока, видоєного апаратом, вища.
Найбільша конкуренція серед молокозаводів за молоко із великих ферм. За літр там готові платити понад 3 грн. Точної ціни на молокозаводах не називають, кажуть, це — комерційна таємниця. «Тут із ким як договоришся, буває тра на кілька копійок дати на ферму більше, зате ж велика партія, — каже заготівельник Тульчинського молокозаводу. — У нас немає великих ферм. Колись на колгоспі тримали по 300 корів, тепер в області жодної подібної немає».
Уже й великої череди ніде не зустрінеш. Так, якщо раніше, розповідають старожили, у Селищі влітку виганяли більше 100 корів на пашу, то тепер лише 50. «Безплатних кормів не стало, всьо треба купити. На зиму і жом, і силос, а в людей грошей нема. Того, що отримуєш за здачу молока при ціні по рубль 30, вистачає лише, щоб прогодувати корову. Вигідно тримати хоча б три корови», — стверджує Галина Яковенко.
Однак зменшення кількості поголів’я має негативний вплив навіть для кооперативів, які успішно працюють. Наприклад, молочний кооператив села Слобода Шаргородська Шаргородського району щодня здає 24 т молока. «Торік було більше, — говорить голова кооперативу Анатолій Ковалишин. — Навесні з району на м’ясо здали 73 корови, ще 18 стоять у черзі. Молочні кооперативи невигідні. Тільки того, що в нас ведеться строгий облік, хто скільки молока здав. Якби від держави давали дотацію, було б друге діло. Це ж до кожного літра молока додаткових 15–25 копійок. Торік дотацію скасували. Тепер молокозаводи платять голу ціну. Кажуть, що в ній уже врахована дотація».
Як би не хотіли кооперуватися й господарювати самостійно, селяни все одно залишаються залежними від заготівельників та їхніх цін, а також від держави, на милість якої все одно надіються. Сподіваються на її мудре втручання в молочну галузь, на суворий і справедливий контроль всього і всіх і, звісно ж, чекають підтримки. Фінансової насамперед. У вигляді чи то дотацій, чи то субсидій, бо для селянина додаткові п’ять чи десять копійок — це все одно гроші, за які щодня спину гнуть та потом вмиваються.
