ОЛЕГ ТАРАСОВ. Народний депутат України.
Про державний резерв продовольства

На фоні COVID-19 та ажіотажного попиту на ряд продуктів харчування в роздрібній мережі все частіше лунають ініціативи про відновлення державного резерву продовольства. Чому, на Вашу думку, потрібно відновити практику створення запасів продовольства на рівні держави? Які саме товари потрібно накопичувати, в яких обсягах. Вкажіть джерела фінансування закупівлі продовольства в резерв. Чи потрібно відновити державні закупівлі продовольства як це було багато років тому (державне замовлення на зерно)?

Раніше у нашій державі існувало централізоване формування державного продовольчого резерву. Діяв навіть окремий Порядок щодо механізмів формування Аграрним фондом державного продовольчого резерву. Розроблялися окремі плани щодо заготівлі конкретних обсягів зерна, цукру та іншої продукції. Згодом, після ряду законодавчих змін у 2009-10 роках Аграрний фонд був наділений більшими ринковими повноваженнями, а згаданий Порядок формування державного продовольчого резерву було скасовано. При цьому більш помітною у закупівлях продовольства стала роль Державного агентства резерву України (Держрезерв).
Формування державного продовольчого резерву у свій час теж не було безпроблемним. Часто виникали скандали навколо зловживань керівництва, непоодинокими були і ситуації з недостачею та інші проблеми.
Тому концептуально я не вважаю, що сам факт існування окремого державного продовольчого резерву стане панацеєю у нинішній ситуації. Сьогодні із завданням поповнення держзапасів продовольства спокійно можуть справлятися Держрезерв та Аграрний фонд. У їх розпорядженні наявні всі необхідні законодавчі, організаційні та функціональні інструменти. Нам слід лише більше уваги приділити до окремих бар’єрів, які, на думку керівництва того ж Держрезерву, заважають їм ефективно працювати.
Перш за все, потрібно дочекатися документальних результатів повного неупередженого фінансового та технічного аудиту, вивчити усі контракти, що укладались за останні 10 років, хто, кому і за що платив. Нещодавно у ЗМІ вже з’явилась інформація про те, що майже 2700 вагонів зерна Держрезерву «з’їли миші». Отож слід повністю проконтролювати стан речей по всіх закупівлях та всіх товарних позиціях. Я гадаю, що «сюрпризи з мишами» нас очікують не тільки із зерном. Державі необхідно бачити що наразі є на балансі Держрезерву, чого не вистачає і чому. І тоді вже можна приймати конкретні рішення як управлінського, так і фінансового характеру – винних притягати до відповідальності, а нестачу товарів активно наповнювати відповідно до затвердженого плану.
На жаль, раніше ні громадськість, ні політикум особливо не переймалися такою структурою як Держрезерв. Всі десь чули про його існування, але не приділяли достатньо уваги його функціонуванню, не дослухалися до зауважень від його керівництва, сподіваючись, що той міфічний «чорний день» так і не настане. Аж ось наступила світова пандемія COVID-19 і всі почали прозрівати від масштабу проблем. Я впевнений, що посилена увага до цієї теми сьогодні – це вже перший необхідний крок до реанімації Держрезерву. За ним з’явиться і необхідне технічне, фінансове підгрунтя та, у разі потреби, будемо працювати над змінами до законів та підзаконних актів.
Я думаю, що скандал, який наразі все більше розгорається, продемонстрував суспільству критичну важливість Держрезерву для держави. Ця установа має ряд стратегічних функцій. Як показав карантин, з її запасів населення повинно було отримати маски та інші засоби захисту, з цих же запасів ми повинні забезпечувати достатній рівень продуктів харчування у разі непередбачуваних ситуацій з урожаєм. Наприклад, дана весна виявилася доволі посушливою, особливо у південних регіонах. В аграріїв з'явилася проблема з доступністю добрив, є питання до механізмів страхування та дотацій. Звичайно, я, як представник аграрного комітету парламенту, разом з колегами займаюсь подоланням усіх цих проблем ще в їх зародку. Але у нас завжди повинен бути план «Б». І цим планом є ніщо інше як Держрезерв.
Наприклад, наразі для поповнення Держрезерву продуктами першої необхідності та пальним існують ледь не найкращі умови. Після рекордного обвалу цін на нафту спостерігається і світове падіння цін на ряд аграрних товарних позицій. Закупівельні ціни на українську соняшникову олію через нафтовий фактор, а також на тлі зростання пропозиції олії з Аргентини, активно знижуються. Дешевшають закупівельні ціни й на курятину. За прогнозами молочників, очікується зниження ціни на молочну сировину в Україні до 9 грн/літр з ПДВ для господарств. Цими тенденціями державі неодмінно слід скористатись.
З іншого боку - посіви цукрового буряка в Україні скоротилися на 20%, що суттєво вплинуло на здорожчання собівартості виробництва цукру. Наступний сезон теж може бути невдалим. І у цій ситуації держава та виробники цукру можуть стати надійними та взаємовигідними партнерами. Держава може активно закуповувати цукор у різних вітчизняних виробників, чим водночас і поповнити запаси на випадок кризи, і підтримати українських аграріїв та зберегти їх виробництво.
До Держрезерву можна також закуповувати і нафту для виробництва з неї пального на НПЗ пального. При теперішній відносно невисокій вартості на світовому ринку нафти, потрібно сформувати в Україні державний нафтовий резерв. Це б допомогло наростити обсяги української нафтопереробки за рахунок дешевої сировини та сформувати запас нафтопродуктів, аби у пікові періоди коливання цін згладжувати їх.
Колишній керівник Держрезерву (Ярослав Погорілий) заявив, що для повного наповнення Держрезерву потрібна сума приблизно у 60 мільярдів гривень. Ми ще побачимо конкретні цифри за результатами аудиту, але вже зрозуміло одне – це доволі суттєва сума для нинішнього бюджету. Уряду з парламентом і так тяжко було знайти 66 мільярдів гривень на стабілізаційний фонд боротьби з COVID-19, зменшивши фінансування по багатьом важливим напрямкам. Але це було життєво важливе для країни рішення, оскільки ці кошти спрямовуються на виплати лікарям, закупівлю медичного обладнання та на виплати громадянам, які втратили роботу через карантин. Не потрібно забувати, що бюджет – це ще й пенсії, субсидії, фінансування освіти та охорони здоров’я, зарплати бюджетникам та ще купа всього. Цього року, вочевидь, ми не зможемо виділити десятки мільярдів гривень на фінансування Держрезерву, проте, ми можемо напрацювати стратегічний довгостроковий план закупівель, виокремити пріоритетні напрямки і порушити питання про направлення з держбюджету хоча б якоїсь частини коштів. Це повинно стати першочерговим рішенням, а вже у бюджеті на наступний рік ми зможемо предметно обговорювати виділення такої сума, яка буде потрібна задля покриття потреб закупівлі відповідно до стратегічного плану. Впевнений, що якщо серйозно взятися за цю сферу, викорінити звідти корупцію, реструктурувати всі організаційні процеси, то в найближчі роки з’являться і гроші, і наповнені державні засіки.
Джерелами формування можуть бути у тому числі кошти, які виділяються з бюджету на агропромисловий сектор. У нас в Бюджетному кодексі закріплено, що щорічний обсяг коштів Державного бюджету України, які спрямовуються на державну підтримку сільськогосподарських товаровиробників, становить не більше 1 відсотка випуску продукції у сільському господарстві. Дана сума вже цього року могла становити близько 10 млрд грн. Частину з них можна направити і на фінансування закупівлі продовольства в резерв. Адже це буде і підтримка для аграріїв за рахунок викупу у них зерна та іншої продукції для резерву.

Ваше ставлення до планування виробництва основних видів товарів харчової промисловості.

Це є скоріше метод адміністративно-керованої економіки. І якщо вказувати бізнесу скільки обов’язково потрібно виробити за рік, скажімо, борошна чи молока, то навряд це буде позитивно сприйнято аграрною спільнотою. Сільське господарство України і так повноцінно забезпечує нашу державу продовольством в необхідних обсягах. Залишки ідуть на експорт, чим приносять притік іноземної валюти в економіку і стримують різкі курсові коливання. Строге планування виробництва основних видів товарів харчової промисловості розбалансує ринок агропродукції та може зруйнувати окремі інвестиційні плани і проекти, які були орієнтовані на інший вектор виробництва. Я за вільні ринкові відносини з мінімальним втручанням держави. А у випадку виникнення певних «перекосів» із недовиробництвом окремих категорій продукції, держава зможе їх легко врегулювати за допомогою податкових чи дотаційних стимулів або митних обмежень. Слід лише уважно стежити за ринком та вчасно реагувати на подібні ситуації.

Чи потрібно владі розробляти програми продовольчої безпеки на перспективу?

Ось із цим цілковито погоджуюся. Будь-якій державі потрібна повноцінна довгострокова стратегія продовольчої безпеки. Такі програми повинні містити чіткі цілі і бачення механізмів забезпечення продбезпеки. Пандемія COVID-19 продемонструвала усьому світові наскільки масова паніка може впливати на ціноутворення та забезпечення суспільства окремими товарами. Тож у такій програмі мають бути прорахованими і всі потенційні ризики та запропоновані варіанти їх попередження і ефективного подолання.

Як Ви оцінюєте експортний агропродовольчий потенціал країни на поточний момент?

Усі розуміють, що наш агросектор тяжіє до експортно-орієнтовних галузей економіки. І не дарма. Сьогодні сільське господарство України – це 39% експорту і валютної виручки. Такі зовнішньоекономічні орієнтири забезпечують 13 % ВВП та 3 млн робочих місць в агросекторі.
У 2019 році ми вкотре стали першими у світі за обсягами експорту соняшникової олії і зайняли другі сходинки серед експортерів ячменю, ріпаку, свіжого гороху, проса, макухи та шроту. Також стабільно високі показники у нас по сої та кукурудзі. І я впевнений, що ми ще навіть на наблизились до свого піку. Щороку України б’є рекорди по врожайності рослинних культур, у нас активно розвиваються агротехнології, вдосконалюється селекція.
Тож ми матимемо ще вищі експортні показники, це лише питання часу. Маючи такі багаті земельні ресурси, працьовитих людей та сприятливий клімат – це наша місія у світі. Наш експортний агропродовольчий потенціал свідчить, що попереду нас чекають все нові успіхи, якими ми будемо пишатись. Завдання ж уряду і парламенту – вчасно реагувати на запити ринку та ефективно долати ті проблеми, які можуть виникати на цьому шляху.

Заважає галузі відсутність профільного міністерства, чи, навпаки, дозволяє приймати часом неординарні рішення?

На мій погляд, така велика та важлива галузь економіки України, як АПК, не може бути без профільного міністерства. Звісно, ми тісно та продуктивно працюємо і з Міністром економічного розвитку та його заступниками, відповідальними за агросектор. Останні півроку ми пліч-о-пліч займалися питаннями земельної реформи, державної підтримки, кооперації, доступності пального та добрив для аграріїв. І у нас все проходило у конструктивному руслі, проблем з комунікацією ніколи не виникало. Багато чого у законодавстві вже змінили, ряд ініціатив уже на фінішній прямій. Проте, мені здається що таке величезне міністерство не може з організаційної точки зору повноцінно охопити увесь спектр питань, який на нього покладено. Тому і є потреба в профільному Міністерстві аграрної політики із секторальними департаментами, з представниками яких можуть напряму комунікувати аграрії з усіх питань, що їх турбують. У фермерів постійно виникають питання по сортах рослин, по дотаціях, по експорту, по техніці, по логістиці. Окреме міністерство – це також і підкреслення важливості галузі для держави та пріоритетності у її розвитку. Чому енергетики та вугільна галузь мають своє міністерство, а аграрії ні? Я переконаний, що наші трудівники в полях заслуговують бути почутими та мати свого представника в уряді. Та й по робочих процесах ми, як парламентарі, зможемо більш щільніше та продуктивніше працювати з окремим профільним міністром, ніж постійно залучати Міністра економіки, у якого і без агросектору величезне коло відповідальності.

Земля. Тема, яка багатьом обридла, але тим не менш. Є закон про обіг земель сільськогосподарського призначення. Є ініціативи щодо визнання закону неконституційним. Ваше бачення розвитку подій у сегменті земельних відносин в 2020-2022 роках: в парламенті, в селах, в аграрних компаніях?

Закон прийнято і я вважаю, що це є величезним досягненням цього парламенту. Довгі роки спекуляцій та політичних загравань на темі землі скінчились і українці нарешті зможуть стати повноправними власниками своїх ділянок. Щодо визнання неконституційним, я не бачу для цього юридичних підстав. Прийнятий Верховною Радою закон не порушує Конституції, а навпаки забезпечує реалізацію окремих її норм. Тож вважаю, що Конституційний Суд стане на сторону здорового глузду та не буде завалювати земельну реформу.
Аграрні компанії в умовах ринку будуть генерувати більшу дохідність від своєї діяльності, підвищуватиметься інвестиційна привабливість українського агросектору. А сільська місцевість від цього виграватиме, адже агропідприємства будуть вкладатися в інфраструктуру, створюватимуть робочі місця та лишатимуть багато податків на місці.

Які виклики стоять перед парламентом в поточному році? На яких питаннях варто зосередитися депутатам у другій половині року?

У цьому році парламент очікує ще достатньо роботи над законодавством. Земельна реформа – це не один проект, і навіть не три. Уже зараз у нас в комітеті готуються до фінального розгляду проекти № 2194 щодо удосконалення системи управління та дерегуляції у сфері земельних відносин, № 2195 щодо продажу земельних ділянок державної та комунальної власності або прав на них (оренди, суперфіцію, емфітевзису) через електронні аукціони, № 2280 щодо планування використання земель. Вони теж містять тисячі поправок, є різні підходи до врегулювання тих чи інших моментів, тож дискусії не уникнути. Дані проекти доцільно було б потрібно прийняти до кінця року. Щоб перед запуском ринку землі суспільство бачило повну картину та мало перед собою сформульовані правила гри. Далі ми будемо працювати над забезпеченням державного фінансування під купівлю землі українськими власниками. Будемо обговорювати можливість надання доступних кредитів та бюджетної підтримки для аграріїв.