АГРАРНЕ ЗАДЗЕРКАЛЛЯ

Іване Володимировичу, знову почалися розмови про продовження мораторію на купівлю-продаж земель сільськогосподарського призначення. Оця безкінечна пісня про відкриття ринку землі закінчиться наступного року?

Без варіантів — не закінчиться. Зверніть увагу на політиків. Тільки-но всі охочі поговорили про воєнний стан та його наслідки для країни.

Тепер підняли на-гора нову-стару тему — відкриття ринку земель сільськогосподарського призначення. Продовження мораторію на продаж сільськогосподарської землі як механізм захисту прав власників паїв — перевірений роками сценарій у роботі з виборцями.

Знаєте, земельна реформа й відкриття вільного ринку землі нагадують «студентські роки». Пам’ятаєте: «Від сесії до сесії живуть студенти весело». Приблизно так живе парламент: протягом 2018 року ніхто нічого не зробив для запуску вільного ринку землі. І так ось 17 років поспіль: протягом сесії всі критикують мораторій на купівлю-продаж землі, розказують, що сільське господарство потребує інвестицій, соціальні програми відсутні, люди покидають села. Це правда. Але настає грудень і починається нове коло.

Жоден із політиків нічого нового не пропонує, усі бігають по 10 разів на трибуну, кричать «продовжіть мораторій». Подивіться: за 24 години зареєстрували 5 законопроектів про продовження мораторію на купівлю-продаж земель сільськогосподарського призначення. Конкуренція тільки в термінах. На рік, чи на 5, чи на 8, чи до безкінечності?

Стовідсотково: відкриття вільного ринку землі знову відкладуть, дадуть доручення Кабміну внести проект закону про обіг ринку землі в тримісячний термін… Якесь дежавю.

Погоджуюся, проблема відкриття ринку земель сільськогосподарського призначення є непростою, але реалії — це вже якась антидійсність. Критикуємо, що без ринку землі аграрний сектор не здійснить прориву, однак із року в рік — мораторій.

Логіка відсутня, але продовжуємо.

Найбільша біда — за 17 років влада не спромоглася підготувати необхідні для відкриття ринку землі закони. Паралельно залякали людей страшилками: прийде хтось і скупить землю.

Фермер, який 10–15, а хто й 20 років, а хто і все життя на землі пропрацював, сахається ринку. Ти його питаєш: «Хочеш ринок землі?»

«Ні».

«А хочеш землю передати дітям?»

«Звісно, так».

«А як передати, коли нема ринку, немає власності на землю?» «Та так».

Власники паїв бояться, що виявляться фінансово неспроможними й програють інвестфондам. Ніхто фермеру не показав і не пояснив, де під свою ж землю взяти гроші. Чиє це завдання? Однозначно — уряду.

Аграрій має актив — землю. Чому уряд не пропонує українцям фінансування під заставу землі. Дайте фермерам під їхню ж землю гроші. Будуть з’являтися теплиці, фруктові сади, ягідні кооперативи, міні-ферми з випуску молока, сироварні. Кожен сам собі обере справу до душі…

Відповідне фінансування можна запровадити через державні банки. Видавати під заставу землі власникам паїв кредити на 15 років під 2%, або розробити відповідні іпотечні програми. Перший внесок — 20%, а 80% — покриття від державного банку.

Знаєте, статистика вельми сумна. Вже півтора мільйона власників паїв померло. Половина тих, хто є — люди пенсійного віку. Молодь поїхала на заробітки в Польщу чи ще куди. Далі що? Нехай ще півтора мільйони вимре? Один політик (не буду уточнювати прізвище) казав: «так всі помруть і земля стане знову державною». Ні. Це ще одна неправда. Тим більше, що ринок землі існує.

Опосередкований або прихований, але він є. Коли власник паю помирає, то земля часто не повертається у власність держави. Зараз більше 400 тисяч невитребуваних паїв. Землю просто викуповує той, хто має гроші. Причому, задешево. Існує декілька схем викупу або контролю земель сiльськогосподарського призначення.

Живемо в повному «задзеркаллі», самі себе обманюємо. Але пересічним громадянам подобається: з екранів телевізорів виступають захисники простих людей. Кого і що захищають? Незрозуміло.

В економіку гроші не заходять, селяни помирають, прав своїх не знають. Про сімейні ферми тільки говоримо, а економічного інструменту не даємо. Дайте конкурентний фінансовий ресурс і справедливу оцінку землі, і люди все зроблять: і сімейні ферми, і міні-сироварні.

А що робити з державними землями?

Знову ж таки, придумали історію: давайте продавати державні землі. А чому продавати? Моє бачення: продавати права оренди, наприклад, від 25 років і залишити землю у власності держави.

Є охочі — будь ласка, працюйте. На четверть віку земля ваша, лише сплатіть орендну плату в бюджет. Державні землі доцільно не передавати в оренду, а саме продавати права оренди. А ми передаємо комусь. Знову повна антилогіка, якесь аграрне задзеркалля.

Ще одна нерадісна історія, яка може перетворитися в безкінечну — рейдерство. Складається враження, що ситуація погіршується…

Відверто, про успіхи говорити завчасно. Якщо аналізувати статистику, то вона справді безрадісна. Кількість випадків збільшується, напрямки рейдерства розширюються. Навіть там, де почали публічно обговорювати історії, люди отримали захист, проте в жодному з випадків рейдери не здалися. Продовжуються справи, порушуючи далі закони. Це якщо дивитися виключно на мову цифр та статистики.

З іншого боку, чи означає це, що бізнес і, зокрема, організація «Бізнес Варта» опустили руки? Ні.

Нам вдалося кільком компаніям повернути власність. Ще 2–3 компаніям із нашою допомогою вдалося повернути частково власність. Це спільний результат «Бізнес Варти» як громадської організації та юристів, комісії при першому віце-прем’єр-міністрові Степану Кубіву, силовиків. Причому, хочу наголосити, що мова йде про рейдерство «з бородою». Випадки, яким по 1–2 роки, де все вельми заплутано.

Ще в портфелі справ, якими наразі займаються юристи «Бізнес Варта», є 3–4 підприємства, де ситуація перебуває в стані 50 на 50. Плюс у тому, що юристам вдалося припинити негативні процеси: банкрутство, ліквідацію фірм-посередників (фірми немає і «кінці в воду»).

Переконаний, що сотні випадків можливого рейдерства ми попередили. Винесення питання в публічну площину — дуже важливо. Хочу вірити, що багатьох ми зупинили. Але статистика, погоджуюся, насторожує: дуже рідко буває тиждень без поганої новини.

А знайти формулу й попереджати випадки рейдерства, тобто працювати на випередження, реально? Адже рейдерять не всіх по алфавіту…

Якщо можна висловитися так щодо рейдерів, то раніше вони діяли нестандартно, вибудовували хитросплетені сценарії. Насамперед, шукали правові колізії, не зовсім прозору приватизацію або викуп майна. А зараз рейдери діють нахабно. Знаходять слабого, але важливий штрих — «вгодованого» — контрагента. За бідними не полюють. Намагаються ламати цікавий, середній бізнес, і мова йде про мільйони доларів.

Рейдери вибирають незахищених, не мобільних, але цікавих із точки зору фінансів контрагентів. Часто-густо рейдери грошима, які вкрали, потім захищаються.

А практика поточного сезону, коли на поле заганяють комбайни, збирають, скільки встигають, і далі поїхали...

Так, з’явилася і така практика. Без будь-яких підстав, під прикриттям охорони чи силовиків, на 24 години заганяють техніку на поле, дають змогу зібрати рейдерам урожай. Один із останніх таких випадків — господарство в Миронівському районі. За попередніми оцінками, люди втратили мільйон доларів. Тобто, сіяли одні, а приїхали в масках інші, забрали збіжжя та поїхали.

Чи ще випадок — комбінат дитячого харчування в Хоролі (Полтавська область). Підприємство мало ринок в Україні, конкурувало з західними брендами. З’явилися незрозумілі люди, змінили власника, нагнали борги, зараз банкрутство проводять. І спробуйте повернути ситуацію в законне поле…

Хоча закони є, однак вони не виконуються.

Історія з блокуванням роботи терміналу RISOIL. «Бізнес Варта» змогла досягти результату. Що спрацювало?

Ситуація з RISOIL — вельми цікавий випадок. Осінні проблеми — вони ж не перші в компанії. На моїй пам’яті, це вже третій чи четвертий захід різних силовиків, різних груп на підприємство з певною метою.

Власники компанії й колектив зробили вибір на захист своїх інтересів і почали боротися, а не домовлятися.

Сценарій завжди схожий: вибивають вікна, ламають сейфи. Тактика така: прийти, налякати.

Останній випадок — узагалі якийсь нонсенс. Знову якесь «задзеркалля». Слідчі генеральної прокуратури просто заблокували роботу терміналу на декілька днів звичайним листом. Не рішенням суду, не постановою слідчого, а листом заблокували митницю, заблокували роботу порту.

Що спрацювало, що стало поворотним моментом? Бізнес об’єднався. Конкуренти, усі термінали стали поруч і заявили: «Ми станемо на захист. Якщо треба, зупинимо експорт».

Давайте з терміналів переключимося на поля і врожай. З терміналами, експортною інфраструктурою ситуація більш-менш стабільна, якщо не виникає форс-мажор, як із RISOIL. Цього року аграрії зібрали хороший врожай. Знову говоримо про цифру в 100 мільйонів тонн в найближчому майбутньому. Великий врожай — це добро чи зло для України?

Добро, однозначно — добро. Нам треба йти до цих 100 мільйонів тонн. Повірте, це нелегкий шлях. Я давно займаюся сільськогосподарським виробництвом, маю профільну освіту. Шлях від 38–40 млн тонн зерна, які мали в 2005, а останні кілька років 60+, був дуже важкий, але його було легше пройти, ніж відрізок від 60 млн тонн до 80 млн тонн. А ще важче буде від 80 до 100, а потім — до 120. Дехто озвучує цифру вже навіть у 150 млн тонн. З часом Україна матиме такі показники.

Шлях цей складний і не тільки з точки зору технологій та низьких цін на сільськогосподарську продукцію в світі. У нас велика частка імпорту в аграрному виробництві, починаючи від комбайна, трактора. Ми за 27 років не спромоглися організувати випуск техніки. Країна, якій щорічно потрібно 10–15 тисяч одиниць тільки комбайнів, про трактори мовчу, не має власного виробництва. Навіть СП немає. Ми відстали від американців, європейців на десятки років. Подивіться, навколо нас по периметру всі наші сусіди мають підприємства, де збираються машини John Deere, Case, CLAAS. А ми все дискутуємо та розказуємо, що самі зробимо, самі зможемо. Не зможемо, на жаль. Ми ще трохи і про українські літаки будемо згадувати як про минуле, якщо не буде якихось еволюційних дій.

Врожай 100 мільйонів тонн — це подарунок, це велика праця, ціль, за яку треба боротися. Україною цікавляться компанії, які займаються точним землеробством. Наразі країна займає треті сходинки в експорті окремих культур, але з часом будемо срібними призерами.

Але це — одна сторона медалі. Повернемося на хвильку в порти. За рік-півтора потужності перевалки зростуть ще на 10 млн тонн/рік, бізнес готовий.

Аграрний і продовольчий бізнеси працюють професійно, на випередження. Олійну галузь підняли. М’ясна галузь, особливо там, де швидкі гроші, розвивається.

В аграрній сфері — велика конкуренція: від виробництва, де десятки тисяч юридичних осіб, до експорту, до торгівлі, до логістики, до портів. Ринок відкритий був і залишається відкритим. Порти, інфраструктура розбудовуються. Попри всі негаразди і ризики, бізнес вкладає кошти в ці сегменти. Але є і слабка ланка.

Залізниця?

Так, якщо аграрії зберуть 100 мільйонів тонн зерна, то при нинішній ситуації із залізницею — це буде не подарунок, а кара для виробників.

Знаєте, «Укрзалізниця» — навіть не монополіст. Вона є вершителем долі. Вирішила закрити 99 станцій з відвантаження зерна. Чому одноосібно керівництво залізниці вирішує, яку станцію закрити, кому давати маршрути, кому не давати. Одним підписом чиновника переміщуємо гроші, людей, структури, змінюємо економічний та соціальний ландшафти в регiоні. При цьому не надаємо альтернативи та вибору.

Якщо станцію закрили, значить елеватор чи спиртовий завод, які працюють поруч, приречені. Якщо дивитися ширше — це втрата робочих місць, податків до бюджетів та інвестицій в агросектор. Деякі елеватори є чи не єдиними підприємствами в районах, де працевлаштовані десятки жителів сільської місцевості.

Фермери, які возили зерно за 20 км, тепер будуть змушені возити збіжжя за 150 км. Це додаткові витрати часу та десятки додаткових мільйонів витрат.

Йдемо далі. Приватну тягу пропонували «Укрзалізниці» запровадити. Віз і нині там.

Була пропозиція організувати локальне виробництво вагонів. Ні, вирішили закупити вагони і звезли «хлам» з усього СНД.

Альтернативи «Укрзалізниця» не надає, користуючись монопольним становищем та збагачуючись на ньому.

Аграрії будуть вирощувати рекордні врожаї. І будуть робити це без дотацій і без підтримки. Тому що в сільському господарстві працюють люди професійні, працюють на засадах економіки і здорового глузду, смислу, конкуренції. В аграрному секторі немає вертикально-інтегрованих історій, як у хімічній галузі, як в енергетичній, де 2–3 гравці сіли та «поділили пісочницю».

Шкода, що держава тільки спостерігає і не турбується, щоб, принаймні, знайти дешевий газ, аби аграрії не переплачували 30–50% за добрива. Рецепт забезпечення АПК добривами за прийнятними цінами простий: збільшити видобуток газу й віддати на переробку, наприклад, давальницьку, або поставити державну структуру й контролювати, як-то кажуть, економіку.

Або вирішити питання з монополістами. Це ж прописні істини, азбука. Існує два варіанти. Або монополіст перестає бути монополістом, або держава контролює рівень його прибутків.

Чесно скажу: накипіло. Подивіться: в країні воєнний стан. Інвестиції відсутні, економіка суха. А яка ставка НБУ по кредитах? За останні роки маємо ріст ВВП на рівні 3%. Виходить, нам знадобиться 25 років, аби повернутися в 1991 рік. Світ зростає в рамках кризи в середньому на 4% на рік, а ми на 3% і ще хочемо змін.

Який вихід?

Потрiбні швидкi й адекватнi дii з низки напрямкiв, нова економiчна доктрина. Нагальні кроки — змiни в оподаткуванні: перший — ввести податок на виведений капiтал; другий — зменшити навантаження на фонд заробітної плати до 22%.

Податки — це те, що залежить виключно від нас, на що можемо впливати. Нових суддів, чесних чиновникiв будемо ще довго «створювати».

Перша змiна — податок на виведений капітал — дозволить залучати 5–6 млрд USD прямих iнвестицiй в економiку щороку. А це не багато не мало — 60–65 тисяч робочих мiсць.

Друга дозволить бiзнесу виплачувати конкурентнi зарплати, аналогічні рівню Схiдної Європи, виведе фонд оплати праці з тiнi та призупинить виiзд людей на заробiтки. Бiзнес потрібно підтримати, аби він зміг виплачувати паритетні Польщi, Угорщині зарплати.

Йдемо далi. В рамках вакууму зовнiшнiх і внутрiшнiх iнвестицiй та теперiшнього кризового стану, коли маємо розраховувати виключно на себе, держава має стати важливим учасником iнвестицiйноi активностi. Уряд, державнi банки, НБУ та полiтика центробанку мають бути направлені на зростання економiки на
5-7% щороку. Визначити й структурувати точки зростання плюс забезпечити їхню iнвестицiйну пiдтримку. Ось над чим треба працювати. Головнi вимоги — локалiзацiя виробництва (гасло «купуй українське») та ревізія видатків, зв’язані та контрольовані емiсii через проектне фiнансування, заставу майна, корпоративні права.

Для контролю iнфляцii важливо, щоб витрати на зарплату в загальній структурi не перевищували 18–22%.

Плюс держзамовлення, використання держгарантій. Головна умова — спрямовувати інвестицiї знову на розвиток вітчизняної економiки. Такими сферами мають стати: ВПК, енергетичний сектор; транспортна iнфраструктура; ЖКХ, iнше.

Краiна, яка воює, має будувати кораблi, лiтаки, ракети. Це забезпечить пiдтримку iнших галузей та розвиток технологiй. Треба не «латати», а будувати новi бетоннi (без росiйського бiтуму) надiйнi дороги. Мати національну на 5–7 рокiв програму та збудувати нову транспортну систему. Головна вимога — всі комплектуючі мають бути украiнські й вони в нас є. По ходу зазначу, що кожен долар iнвестицiй в iнфраструктуру створює додатково ще 2 долари супроводжуючих iнвестицiй. А це сотнi тисяч робочих мiсць.

Енергетика — ще один мегаважливий напрямок розвитку економіки. Нам треба наростити видобуток газу та нафти. Украiна видобувала 68 млрд метрів кубічних газу. Маємо достатньо цього ресурсу для експорту в Європу; відповідно, можемо мати 10–15% європейського ринку.

Питання ГТС вирiшується автоматично, там буде украiнський газ, який пiде на Європу. Треба вiдкривати ринок для захiдних і сучасних iнвестицiй та технологiй. Стратегiчнi партнери, такі як США та ЄС, мають брати участь у більшості інвестиційних програм. Не менш важливi питання в ядернiй енергетицi.

ЖКГ — зношена інфраструктура: система водопостачання, теплопостачання, енергозабезпечення. Все потребує замiни. Потрiбні державнi програми, розроблені спільно з мiсцевими бюджетами. Державне цільове та місцеве контрольоване фiнансування направити на замiну та оновлення обладнання.

Єдина вимога — кошти мають витрачатися на товари вітчизняного виробництва та продукцiю, виготовлену виключно в Украiнi.

Звiсно, є багато iнших речей для дискусii та реалiзацii. Основний посил — покладатися та розраховувати виключно на себе та власні сили. Можливості й ресурси є. Iнвестицii та грошi теж є. Люди та спецiалiсти поки що є. Немає часу. Часу на очікування не залишилося, люди не мають більше ресурсу чекати, не мають довiри.

Я казав і кажу: яка моя і наша мрія? Дуже проста — об’єднатись. Ми з моїми колегами це вже робимо. І не тільки в рамках ГО «Бізнес Варти». Ми створюємо Палати: транспортна, інфраструктурна, зв’язку, аграрна, фінансова.

Гуртуватися треба в межах усієї країни. Я вважаю, що бізнес першої та другої ліги — середній міцний бізнес — має об’єднатися. Середній бізнес у рази потужніший так званої «вищої ліги 12 гравців». Він сам себе зробив. Саме середній бізнес достойно тримає Україну на світовому рівні. Мова йде про різних людей, різні сегменти, але треба об’єднуватися, тоді голос бізнесу буде в рази сильніше — і в політиці, і в законодавстві, і в захисті власних інтересів.

Але ж існує чимало об’єднань…

Асоціацій багато, але всі по окремих клубах. Можливо, це чиясь стратегія. Коли 500 громадських організацій, або 75 асоціацій, тоді маніпулювати легше. Питання: є асоціація чи об’єднання, яке всі слухають? Немає.

Згадайте, як аграрії об’єдналися, коли скасували спецрежим ПДВ. Знайшли мужність, знайшли точки дотику, погодили принципи діяльності, стратегію спільної роботи. Виступили єдиним фронтом. І є результат.

Дивимося на сьогодення: 4 рази скасовували аграрний день у Верховній Раді. То кворуму немає, то люди відсутні, то бажання зникло. А все тому, що аграрії знову не єдині. Коли об’єдналися, то всі дослухалися, аграрна галузь була в пріоритеті. Зараз розслабилися — ось і маємо. Вихід один — об’єднання. Усе решта є, аби боротися і розбудовувати економіку. Потрібні воля та совість.

Крім об’єднання, які ще плани на 2019 рік має «Бізнес Варта»?

Працюємо над довгостроковими, стратегічними речами, бо, якщо працювати як «швидка допомога», то це шлях у нікуди.

Наприклад, цього сезону ми (депутати, які опікуються аграрним сектором) фактично займаємося тим, що виправляємо чиюсь зумисну помилку минулого року (так звані «соєві правки).

Маємо відійти від режиму роботи «пожежна команда» чи «швидка допомога» до стратегічних речей. Бо якщо ти — «пожежна команда», тоді будемо їздити по господарствах, поки не обридне. Ще раз повторю: якщо бізнес не буде єдиний, то нічого визначати він не буде. Якщо аграрний сектор не об’єднається з IT-сектором, з інфраструктурою, якщо середній бізнес не об’єднається, то долю країни вирішувати не буде. Ото поговорили, пошуміли та розійшлися.

Щодо «Бізнес Варти», то оперативна діяльність продовжується — це робота юристів, а також інформаційні кампанії (випускаємо брошури, озброюємо аграріїв методичками, на що звертати увагу при укладанні договорів).

А глобально — об’єднання бізнесу, єдиний сильний голос, участь у всіх важливих діях чи рішеннях, а це можливо, коли ти впливовий.