ЛЕОНІД КОЗАЧЕНКО. УАК
ПОЧИНАТИ ГОТУВАТИСЯ ДО ЄС ТРЕБА ВІД УЧОРА

В Україні сільське господарство – це аграрний бізнес, а в Європі – сімейний.

ЄС пропонує Україні реформувати аграрний сектор шляхом перетворення його на сімейний, бо за інших умов фермери будь-якої країни Європи не витримають конкуренції з аграріями України. Я постійно ставлю зустрічне запитання-пропозицію: чому фермери в ЄС не хочуть реформуватися та перетворити сільське господарство на потужну галузь з величезним індустріальним потенціалом за принципом роботи наших агрохолдингів, де в єдиному циклі переплелися вирощування сировини, переробка сировини, виробництво молочної чи м’ясної чи іншої продукції. Адже можна в ЄС теж об’єднувати 500-1000 фермерів в акціонерне товариство і працювати за даним принципом. Однак на ці пропозиції відповідь у Європи відсутня.

Аргументація така ж, як і при підписанні угоди про ЗВТ з ЄС: якщо ми вам відкриємо двері, надамо доступ агропродукції з України до ринків Європи, то треба збільшувати дотації на сільське господарство. Ми зараз до 40% бюджету ЄС на це витрачаємо, а в майбутньому доведеться всі 60% витрачати. Європейці у всіх розмовах підкреслюють: у нас фермерство страшніше, ніж війна в Україні. Цю тезу треба осмислити.

Візьмемо для прикладу ринок зернових. За останні два роки кількість юридичних осіб, які почали експортувати продукцію з України, збільшилася на 1500. В основному це невеликі компанії, які раніше експортували збіжжя, використовуючи автомобільні засоби або залізницю. Їхня продукція направлялася переважно на територію ЄС. Великі компанії тримали такі потужні напрямки, як Близький Схід, Китай, Індія. Ця напрацьована система почала тріщати, коли поляки почали блокувати кордон, і наразі це питання дуже загострене. Адже ЄС дуже боїться, коли відкриті такі коридори, і всі, в тому числі малі й середні фермери, можуть напряму постачати свою продукцію на ринки спільноти. Європа, до речі, вважає агрохолдингами наші невеликі господарства - 2000 чи 5000 гектарів.

Я не раз, не двічі запитував європейців: чому, наприклад, ви не блокуєте Бразилію та Аргентину. Бразилія засипає Європу цукром, а ви (європейці) панікуєте, що Україна поставила півмільйона тонн. Так, у нас квота до 2022 року була 20 тис тонн. Але Бразилія поставляє мільйони тонн.

Аргентина засипає Європу кукурудзою, знову ж таки звертаю увагу європейських колег: їх не блокуєте. У відповідь чую наступний аргумент від представників різних інститутів ЄС: Бразилія не стане членом Євросоюзу і ми в будь-який момент можемо обмежити поставки на внутрішній ринок спільноти. А ось коли Україна долучиться, то вас не зупинити. Європейські чиновники жаліються, що не бачать поки в ситуації, що виникла, рішення, яке б влаштувало всі сторони.

Тому я підкреслюю вкотре: саме Україні доведеться вирішувати цю гігантську проблему та складати кодекс норм поведінки в рамках спільного життя та діяльності з ЄС.

Я нещодавно мав зустріч з президентом Польщі Анджеєм Дудою в Познані (там відбулась велика міжнародна конференція по відбудові України). Питання євроінтеграції України було одне з наріжних.

Мушу констатувати, що розмова з президентом була тяжкою, особливо з приводу позиції польських фермерів які блокували наш кордон. Він мені особисто теж задав кілька не простих запитань, на які я не зміг відповісти.

Серед поляків все частіше поширюється думка, що Україні зарано долучатися до ЄС. Замість пошуку компромісу Україна веде себе агресивно, погрожує сусідам дзеркальними санкціями і так далі.

Саме на співпраці та спільних проєктах я хотів би акцентувати увагу. Потрібно думати про подальшу інтеграцію, знайти порозуміння.