Мустафа Найєм. Заступник міністра інфраструктури України
Без ілюзій про зерно, порти, залізницю

Замість вступу. Щоб не було ні в кого ніяких ілюзій. В чому проблема портів? Вона не просто в тому, що фізично там стоять російські кораблі і навіть не в тому, що воно заміновано.

По-перше, що стосується ситуації на сьогоднішній день, Україна не може користуватися жодним своїм портом на Чорному морі. Вони всі закриті. Виїзд до Чорного моря ми не можемо зробити навіть через свої порти в Дунаї. Там теж закрито. Тобто може виїжджати лише Румунія через її порти, через порт Констанція ми можемо виїжджати на Чорне море, але це перевалка, перенавантаження і т.д.

Уявімо ситуацію, що порт відкриється. Тут виникає два питання. Перше це розмінування. Це займе якийсь час, але наші кажуть, що це можна зробити поступово і є технологія, як це зробити.

Виникає інше питання: чи зможуть ті кораблі, які захочуть заїхати до наших портів, чи будуть вони мати достатньо страхового покриття своїх ризиків і наскільки це вплине на вартість фрахту?

Друге питання – всі ці кораблі так чи інакше є в лізингу. І це дуже велика кількість кораблів. Чи дозволять лізингодателі своїм кораблям йти в ті порти? Яка буде сума страхування стафу на цих баржах? Яка буде сума страхування контейнерів? Тому що це інша історія. Це не проста історія, якщо навіть відкриють порти.

Але з того, що ми зараз бачимо, ми готові до того, щоб і розміновувати, бо нам це потрібно, як повітря. Тут питання, щоб і інша сторона пішла на зустріч. І так, як було в перші дні війни, коли закрили небо і деякі лізингодателі одразу закрили повністю своїм літакам в’їзд в Україну. Але знайшлися такі, які сказали «немає проблем. Готові ризикувати, допомогти країні. Поїхали».

Я думаю, тут треба знову ж таки, комунікувати, виходити на страхові компанії основні. Я знаю, що уряд готовий виділяти додаткові кошти для того, щоб покривати ці страхові ризики на випадок, якщо вони настануть, і робити рахунок, на який будуть покладені конкретні гроші, щоб не було сумнівів. Але знову таки, тут потрібна буде допомога.

Я буду говорити більше про те, про що я можу говорити і не буду говорити про ті плани. Які зараз у планах. Бо варіантів дуже багато по вирішенню ситуації.

Опишу так, як ця ситуація виглядає з цього боку. До війни у нас близько 66% в грошовому вираження всього експорту експортувалося через порти. 66%, ну, ми уявляємо собі. Тобто приблизно 30% було на залізницю і на автомобільні дороги, і авіа. Ну, авіа не дуже багато було, тому що це дуже дорого. Здебільшого це була залізниця і автомобільний транспорт.

Зараз порти всі закрито, окрім трьох – Рені, Ізмаїл і Усть Дунайськ. Ці три порти працюють. Там «золота лихоманка», наскільки ви бачите, що місцеві мешканці щасливі від ситуації, яка склалася. Це цинічно, але так є. Там є можливість щось вивозити і завозити.

По загальному обсягу того, що сказала пані Ірина, більш-менш воно співпадає. Я розумію, що залізниця, навіть якщо вона збільшила, вона зможе вивозити близько мільйона тонн і це правильно. І можливо, стільки ж ми зможемо вивезти дорогами, якщо вони виживуть за цей час, якщо буде збільшена ефективність і пропускна здатність наших пунктів пропуску. Я до цього звернусь окремо.

Це я зараз говорю про аграрний комплекс, тому що є ще питання палива. І по паливу величезна проблема.

Я знаю, що проробляється два варіанти експорту агропромислової продукції. Один варіант – все ж таки, розглядається відкриття портів. І другий варіант, про який я зараз не хочу говорити, оскільки він поки що обговорюється лише.

Це більше політичні домовленості. В будь-якому разі, ми розуміємо, що Україна зараз у цьому питанні не одна. І важко сказати, кому що зараз потрібно, чи нам це більше потрібно, чи тим країнам, які постраждають напряму від голоду вже цього сезону.

І тут великим гравцем є ООН, які закуповують великий обсяг нашого врожаю, нашої продукції для доставки в ці країни. І зараз завдяки ним і їхній фасилітації цього процесу обговорюється питання різкого розширення пунктів видачі або вивезення продукції. Тобто якщо навіть вдасться відкрити велику Одесу, то це близько 10 мільйонів.

Для порівняння, всі інші разом дадуть 5 мільйонів зараз, ну, найбільше 6 мільйонів ми зможемо вивезти, не більше. Тому, зрозуміло, що ми тими можливостями, які є зараз, все одно не впораємося. І є сподівання, що все таки на політичному і міжнародному рівні це питання буде якось вирішено.

Що стосується того, що це проблема от зараз і вже, і це катастрофа. Так, катастрофа, якщо дивитися на далеку перспективу і якщо така ситуація збережеться, це дійсно буде катастрофа. Але те, що я знаю, бо ми беремо участь у всіх аграрних штабах, які є, і паливному штабі, який працює зараз при уряді.

І, мені здається, щодня вони зараз збираються і обговорюють всі ці питання і проблеми, ми розуміємо, що насправді, на даний момент катастрофи в тому, що вивозиться, немає. У нас є місця для збереження врожаю. Катастрофа наступить, якщо така ситуація збережеться у вересні, в жовтні, коли не буде де зберегти уже новий урожай. Звісно, що до цього треба готуватися.

За різними оцінками, на найближчі 3-4 місяці треба вивезти близько 20 мільйонів тон. Розуміючи, що у нас зараз є можливість вивезти лише 5 мільйонів на місяць, тобто ми навіть в цьому випадку shortage буде не дуже великий.

Він великий, тому що це 5-6-20 мільйонів тон, які не вивезуться, але не можна сказати, що все так погано. Знову таки, я дуже сподіваюся, що ми все таки вирішимо питання відкриття інших шляхів експорту.

Що стосується металургії і інших груп товарів. У мене є відчуття, те, що я відчуваю з готовності нашої команди і з спроможності команди залізниці, нашої залізниці, тому що ми спільно працюємо, і з того, що бачу по пунктам пропуску і готовності, і митної прикордонної служби разом з нами, тому що ми все таки за них не відповідаємо, але співпрацюємо.

Можна прийняти неординарні заходи для того, щоб вивозити продукцію. Від цього постраждає в якійсь мірі населення, тому що якісь пункти пропуску треба буде робити тільки вантажними, наприклад, і тут постраждають якісь прикордонні регіони. Але загалом така можливість є.

Більше того, залізниця зараз працює над тим, щоб збільшувати рухомий склад і для того, щоб збільшувати кількість вагонів, які можуть вивезти. Але питання ще й в іншому, і тут треба бути відвертим.

Ми про це говоримо постійно. Навіть, якщо уявити, що ми зараз все зробимо і ми зможемо вивезти наш врожай і продукцію, яка у нас є, не через порти, а через дороги і залізницю, на жаль, інфраструктура ЄС тих країн, куди ми вивозимо, не витримає цей потік.

Ми зараз вже відчуваємо, що з румунського боку, ну, Констанція, мені здається, що там закупорено вже нашими продукція ми. Я вже не кажу про пункти пропуску. Що стосується аграрної продукції і аграрної промисловості це вже взагалі інше питання, тому що там виникають більш складні історії з фіто санітарним контролем, який треба проходити не тільки на українській стороні, але і на польській стороні, куди ми найбільше всього веземо.

Чи зможе Гданськ або Гдиня прийняти нашу продукцію, немає впевненості. Це означає, що в режимі прямого пересування, коли вони транзитом їдуть до порту і там розмитнюються і проходять фіто-санітарний контроль. Такої можливості немає. Це означає, що потрібні якісь інфраструктурні рішення щодо збереження цього врожаю на території Польщі або тих країн, куди воно буде прибувати, тимчасове збереження, яке передбачає перевантаження.

Що це означає для логістики? Це означає, що у нас якщо транспортний засіб, наприклад, з урахуванням черг і всього, що відбувається на кордоні, вантажний автомобіль їде туди 6 днів. Потім ще там черга. Тобто туди і назад у нього займає десь 12 днів. Це катастрофа. Тобто дві поїздки для одного вантажного транспорту за місяць з урахуванням того, що у нас є того транспортного парку, який є. У нас просто не вистачить транспортного парку. 5 днів нормально. Але 5 днів це означає, що він 2 доби їде, тому що у нього є режим відпочинку і роботи, перезавантажується і дві доби їде назад.

В нинішній ситуації ні наша інфраструктура, ні польська, ні румунська, ні словацька, ні угорська не витримає таких темпів. Тому тут треба, щоб і вони теж включалися. Ми зараз ведемо переговори з румунами більше всього, і з поляками про те, щоб вони збільшували і переглядали свої протоколи і свої процедури.

По-перше, досягнута домовленість з польською стороною про те, що вони збільшать кількість працівників санітарного контролю і воно буде проходити 24/7, а не так, як було раніше, коли вони працювали з 9-ї до 18-ї, а у вихідні взагалі не працювали. Дякуємо їм, вони збільшили це.

Ми зараз розглядаємо окремо і це буде проривне рішення, якщо нам вдасться домовитися про спільний контроль на кордонах. У нас зараз працює в чотирьох пунктах пропуску і існує можливість спільного контролю.

Це на польському кордоні. І є всі рішення і можливості, і бачення, як це збільшити. Тобто у нас на даний момент, наскільки я пам’ятаю, це Смільниця, Грушів, Угринів і Устилуг. Це три пункти, на яких є з польським кордоном спільний контроль. І це показує, що це в півтора рази зменшується швидкість проходження контролю і т.д.

З огляду на те, що зараз є вектор євроінтеграції і підтримка з того боку, у нас є можливість підписати додаткову угоду до базової угоди з Єврокомісією. Це окрема угода, яка має бути підписана для того, щоб ми отримали можливість разом з країнами ЄС, тому що у них Шенгенська зона і там інша регуляція, проводити спільний контроль на кордонах. Це в рази зменшить швидкість процедур, це зменшить кількість працівників.

Ми зможемо допомогти колегам, вони зможуть допомогти нам. Це зменшить витрати на інфраструктуру. І це робить кордон більш прозорим і процедури більш прозорими і корупційні ризики набагато зменшуються, тому що є спільний контроль двох країн.

Таке рішення може бути прийнято достатньо швидко, насправді, і воно зараз на поверхні. Ми його вже ініціюємо на різних напрямках, обговорювали це з польською стороною і з румунською стороною. Ми знаємо, що польські колеги з міністерства інфраструктури вже контактують з урядом і проговорюють це питання з міністерством фінансів Польщі.

Ми всередині у себе проробляємо. У нас є уже дорожня карта, яким чином рухатися. Ми думаємо, що правильно було б, щоб це було на найвищому рівні, можливо, двох президентів і президента Єврокомісії була домовленість про те, що така річ буде зроблена. І це нам дуже допоможе.

Друге питання, яке б я не знімав з порядку денного і воно стоїть. Ми, звісно, зараз зробили, і мені здається, що ми про це не оголошували, сьогодні мали оголосити. Новини цієї ще немає. Ми знімаємо повністю всі обмеження на отримання польських дозволів. Там було обмеження 5 дозволів на квартал.

Ми вирішили на свій страх і ризик прибрати це обмеження, тому що воно заважає зараз. І зараз не час думати про цю історію. І нам вдалося за останні півроку повністю припинити будь-які спекуляції з дозволами. Тобто ви вже зараз не можете їх купити десь там, фальсифікації, оці отримання пустих дозволів.

Завдяки тому, що було зроблено за останні півроку, і штрих кодування, і обмеження, і контроль на пунктах видачі дозволів і система «Шлях», яка дозволяє прозоро бронювати. Тобто зараз питання дозволів не стоїть взагалі.

Але оскільки почалася війна, ви знаєте, що багато країн скасували ці дозволи. Ми у відповідь скасували свої українські дозволи. Єдина країна, з якою ми не скасували дозвільну систему це Республіка Польща.

Це пов’язано не з тим, що вони не хочуть, а з тим, що для польської економіки питання перевізників це 15-20% їхнього ВВП. І це найбільший флот в ЄС, і вони політично залежать від своїх перевізників.

І якщо вони зараз скасовують дозволи для нас, політично їм буде дуже важко відповідати, оскільки у них лише два місяці тому вступив в силу так званий «пакет мобільності» ЄС, який значно підвищив заробітну плату їх водіїв.

Тому наші водії, якщо б не було війни, набагато більш конкурентно спроможні і можуть просто захопити ринок. Тому для них це політичне питання.

Тим не менше, ми скасували ці обмеження. Я сподіваюся, що нам вдасться виконати ті умови, які постачила нам польська сторона для того, щоб ми отримали 20 тисяч додаткових дозволів вже цього літа.

Це мається на увазі, в першу чергу, розведення пасажирського і вантажного потоків в пункті пропуску Краківець. Я сподіваюся, в найближчий місяць ми всіх порадуємо і все ж таки розведемо ці два потоки. Це значно зменшить навантаження на вантажну частину пункту пропуску. Краківець буде більш вільний.

Збільшення тонажу на Будомежі і на Жинковічах. Я кщо ці умови будуть виконані, польська сторона нам дасть додатково 20 тисяч дозволів і інші 20 тисяч, якщо ми виконаємо умови польського кредиту. Це по трьох пунктах пропуску. Це у нас Краківець, Шегіні і Рава-Руська. Тобто ми можемо розраховувати.

Але навіть при тих тенденціях, які зараз є, у нас польські дозволи закінчаться по наших розрахунках, з врахуванням того, що відбувається з дозволами, то у нас закінчиться кількість польських дозволів приблизно уже в жовтні. Це реально може бути катастрофа. Всі знають, що у нас щорічно відбувалося.

На що є надія? На те, що ми зараз завершимо процедуру узгодження угоди про транспорту лібералізацію, яку ми підписуємо з ЄС. Це європейський безвіз для нашого транспорту, який дозволить нам їздити транзитом через всі країни ЄС, з якими ми маємо спільний кордон, без дозволів. Це реальність. Я в це дуже вірю.

Це велика перемога нашої команди без перебільшень, тому що ми цього добивалися ще з жовтня минулого року. Нарешті ми добилися. Почалася війна і ця процедура зараз пришвидшена. Але ми готові були повністю по всіх процедурах і документах. І я думаю, що ми це зробимо.

Що стосується ще однієї історії, стосовно наших ліцензій і дозволів, які ми робимо для ринку. Проблема в тому, що більшість дозволів, більшість перевізників, які працюють на ринку, вони працювали на внутрішні перевезення, тобто ніхто багато не возив агропромислової продукції або пальне автомобільним транспортом. Це було просто непотрібно. Це була або залізниця, а здебільшого це були порти.

Ми зараз бачимо прямо бум ліцензіатів, коли ми просто спростили свої процедури, скоротивши від трьох тижнів до трьох днів. Все в електронному вигляді. Але ми бачимо, що зараз це перетворюється реально в бум.

Тобто у нас загальна кількість ліцензій і дозволів на всі види перевезень, це і легкові автомобілі, і пасажирські перевезення, і вантажні перевезення, збільшилися на 1400 ліцензій. Це велика кількість ліцензій лише за два місяці. По 40 ліцензій і дозволів ми видавали в день, і всі ці перевізники, 1400 ліцензіатів, якщо навіть у них по 5 транспортних засобів, це велике навантаження.

І зараз всі ці перевізники, які не мають досвіду проїзду по ЄС, не мають можливості це робити правильно, так як треба, тому що там свої правила, вони також стають причиною закупорення автомобільного кордону. Але рятує залізниця. Залізниця дуже круто спрацювала по всіх напрямках. Тому я сподіваюся, що ми цю ситуацію витягнемо.

Якщо говорити загалом. Я не можу сказати, що я песиміст. Якщо порівняти ситуацію два місяці тому, коли ми бачили обсяг того, що рветься назовні і того, що заїжджає до нас, ми просто були в шоці від того, яка кількість людей хоче виїхати. Я в цьому потоці взагалі не кажу про гуманітарну. Це інша царина. Це просто клондайк. Там дуже багато транспортних засобів і вони дуже багато займають часу. Гуманітарна їде залізницею.

Але я бачив, як реагує система, державні органи влади. Є проблеми. Не буду приховувати. Є проблеми, можливо, з зайвою регуляцією в якихось питаннях. Але загалом, можу сказати, що ми з ринком зараз близькі, як ніколи. Це моє відчуття. І це стосується і паливників, і агропромислового ринку.

Тобто той щільний контакт, який зараз є на всіх рівнях, і починаючи від рівня прем’єр-міністра, закінчуючи головами департаментів, дуже щільно ми працюємо з усіма.

Вже переплутали всі субординації, хто кому керівник, хто кому директор. Директори департаментів спілкуються напряму з керівниками великих паливних компаній, допомагаючи їм виїхати або завезти. Це дуже щільний контакт. І цей контакт, дай Боже, щоб він зберігся і в мирний час, але він має правильну векторність, що є велике бажання допомогти.

Поки що не виник бюрократичний ідіотизм, коли «а давайте, ще щось зарегулюємо, за контролюємо, щоб вони десь щось не робили».

Ми розуміємо, що зараз в дуже поганому становищі всі перевізники, всі товаровиробники. І відчуття, що ми зможемо допомогти. Тобто ринок тисне з одного боку, але з розумінням, і державна машина реагує достатньо ефективно, і мені здається, достатньо креативно в деяких випадках, починаючи від паливної кризи… не знаю, хто знає, хто не знає. Я кажу не про ресурс, а про логістику. Нам вдалося зняти питання по чергах за 5 днів.

Домовленості досягнуті з іншого боку, з цього боку, впритул до того, що ми вчора випустили спеціальні наклейки на транспортні засоби, які можуть проїжджати, визнаються з нашого боку і з боку поляків. Поляки взагалі в шоці, що так можна було.

Більше того, коли ми їздили до поляків, вони нам казали «ви знаєте, ми в перший раз в житті дізналися, що є закони божі, але їх можна теж порушувати» і воно працює далі так, як працює. Тобто вони теж зараз скорочують свій апарат і свої процедури дуже полегшують. Я думаю, що ми впораємося з тим, щоб система працювала максимально ефективно.

Припустимо не відкриються порти, не буде ніяких політичних рішень, чи зможемо вивезти? Мені здається, так. Можливо, я перебільшую наші можливості. Але тут я ще покладаюся на те, що наші партнери з того боку кордону не менш зацікавлені в цьому, ніж ми. І чим далі просуваються ці наші перемовини… тут я б просив усіх колег якомога більше комуні кувати з нашими колегами, пояснювати їм, що якщо зерно тут у нас лежить, це не означає, що воно є. це означає, що воно є у нас, а у вас його немає.

Те, що ви собі намалювали баланси по планеті, те, що нам кажуть, що 75-80% нашого врожаю знов буде засіяно і ми знімемо, це не означає, що він є. Ми всім це доносимо: «Щоб воно у вас було, нам потрібно допомогти його вивезти. Щоб вивезти у нас, потрібно, щоб ви були готові його прийняти і передати далі».

І я бачу, що зараз і польські державні органи, і румунські, і європейські трошки напружені. Ви знаєте, що зараз Європейська Комісія запропонувала новий план дій щодо солідарності з Україною по логістиці. Ми вчора проводили з ними велику нараду і видно, що вони в шоці. Тобто вони тільки зараз осягнули, що відбулося, що це не просто війна, це не просто закриті порти. Це не просто закриті порти, що їм перекрили фактично їжу. І вони зараз дуже щільного готуються до того, щоб міняти регуляцію і допомагати нам вивезти.

Що б я порадив? По-перше, комуні кувати якомога більше, розповідати це. Не тут в Україні. Ми тут всі один одного знаємо, кому потрібно, ми всі комуні куємо. Якомога більше проводити там заходи, пояснювати, що нам конкретно потрібно. Ми з свого боку міністерство інфраструктури, у нас є конкретний перелік того, у нас є це на кожній зустрічі, ми знаємо стандартний перелік того, що нам потрібно.

І це треба повторювати і повторювати. Нам треба відкрити порти. Нам треба інфраструктура в країнах ЄС для того, щоб там був фітосанітарний, митний контроль. На потрібно збільшувати пропускну здатність нашого кордону, інвестиції до інфраструктури. Нам потрібно більше рухомого складу до залізниці по паливу і по зерновозам.

Нам потрібно більше траків і меншу ставку акцизу на в’їзд в Україну для цих автомобільних транспортів. І нам потрібно максимально спрощену систему проїзду кордону. Якщо все це буде зроблено, ми приїдемо і привеземо те, що у нас є.

Використано матеріали ЦЕС на тему “Економіка війни: огляд травня та фокус на інфраструктуру”.