Йосип ДОРОШ. НААН України
Як зберегти родючі українські чорноземи від деградації?

Питання збереження родючих українських чорноземів від деградації лунає все частіше та тривожніше. Національна академія аграрних наук України відновила діяльність Інституту землекористування. Про те, як кліматичні зміни впливають на охорону земель? На які нові технології та європейські тренди слід зважати? Які шанси мають українські чорноземи? Своїм баченням поділився директор Інституту землекористування НААН, член-кореспондент НААН, доктор економічних наук Йосип Дорош.

Які земельні питання нині найбільш актуальні та важливі для суспільства?

Земельний фонд України становить 60,4 млн га та характеризується надзвичайно високим рівнем освоєння, інтенсивним впливом антропо- та техногенезу на навколишнє природне середовище, зокрема і на земельні ресурси, склад і характер процесів, які відбуваються при використанні земель.
Наразі у сфері земельних відносин є чимало нерозв'язаних проблем, які є важливими для суспільства та нерозривно пов’язані з системою землекористувань, землеустроєм, земельним кадастром, охороною земель та землеоцінювальною діяльністю. Відповідно у Національній академії аграрних наук ведуть системні дослідження за цими напрямками та прогнозують їх наслідки. Науковці академії працюють на випередження, пропонують заходи з метою запобігання негативним наслідкам із урахуванням вимог і практик, що склалися в Україні та світі.

Як очільник Інституту надайте власну оцінку ситуації, що склалася нині з охороною земель в Україні?

Спершу наведу характеристику стану використання земельних ресурсів. Відбулося надмірне збільшення площі ріллі за рахунок схилових земель, що призвело до порушення екологічно збалансованого співвідношення земельних угідь: ріллі, природних кормових угідь, лісів та водойм і негативно позначилося на стійкості агроландшафтів і спричинило значну техногенну враженість екосфери. Внаслідок цього земельні ресурси прискореними темпами деградують, забруднюються та виснажуються, і при цьому в Україні не виробляється достатня кількість та види продовольства навіть для нинішнього покоління, ставляться під загрозу потреби майбутніх поколінь. Особливо загрозливою є деградація та спад родючості ґрунтів – основи біосфери та сільськогосподарського виробництва. Щорічні збитки від основних видів ґрунтової деградації складають близько 40-50 млрд грн, зокрема через незбалансовані втрати гумусу й поживних речовин — 23-28 млрд грн; від недобору продукції та втрат ґрунту через ерозію – 17-22 млрд грн. За рівнем кислотності, засоленості, солонцюватості, переущільнення, забруднення частина земельних ресурсів перебуває у передкризовому, а подекуди — у кризовому стані з тенденцією до погіршення.
Найбільш наболілим питанням є розораність земель, яка є найвищою на європейському континенті. Рівень розорювання земель у державі сягає в середньому 54 відсотків, а у деяких областях – 70 відсотків і більше, тоді як середній показник у європейських країнах – 30-35%.
Потрібно також відзначити, що, за даними досліджень, проведених науковцями НААН, природно-сільськогосподарські зони України (полісся, лісостеп, степ, степ посушливий та сухостепова зона) змістилися на північ  на відстань, що сягає 200 км. Сільськогосподарські культури, які традиційно висівали в цих зонах, через нестачу води не зможуть надалі вирощуватися за звичайними технологіями. Отже, окремі території стають посушливими, як наслідок – ґрунти деградують, піддаються ерозії тощо.
Із власного погляду скажу, що наразі в Україні не здійснюють конкретних заходів, пов’язаних із охороною земель, хоча законодавством вони частково передбачені. Із цього приводу науковці Академії звернулися до РНБО України, яке й доручило Кабінету Міністрів України розробити Концепцію загальнодержавної цільової програми використання та охорони земель.
У розробленні цього документу ми брали безпосередню участь і сподіваємося, що Концепція буде прийнята найближчим часом. Для її реалізації вбачаємо потребу у розробленні програми з використання та охорони земель, якою будуть  визначені конкретні заходи. Сподіваємося взяти участь у такій роботі.
Важливість розвитку цього напрямку очевидна, позаяк пов’язана зі світовими трендами – так званим «зеленим переходом», боротьбою з викидами СО2. Адже зміни клімату впливають і на ведення землеробства, і на використання земель.

Чим пояснюється ситуація, що склалася, та чому такий високий показник розораності в Україні?

Причин чимало, проте зауважу найважливіші. 
По-перше, відсутність належної державної політики з використання та охорони земель призвела до непрогнозованого зменшення площ продуктивних земель, особливо сільськогосподарських угідь. У більшості сільськогосподарських підприємств відсутні науково обґрунтовані сівозміни, ґрунтозахисні технології вирощування сільськогосподарських культур, порушено науково обґрунтоване співвідношення між внесенням органічних і мінеральних добрив, що веде до виснаження земель, зниження родючості ґрунтів, деградації земель.
По-друге, у процесі здійснення земельної реформи відбувся перерозподіл власності на землю. Зросла кількість власників землі, що відбулося внаслідок паювання земель сільськогосподарського призначення та передачі їх у приватну власність. При цьому набула значного поширення оренда земель. Формування земельних відносин, зміна форм власності та господарювання на землі наразі не забезпечили поліпшення використання земель та їх належної охорони, скасувавши  відповідальність за її порушення.
По-третє, однією з основних причин проблеми нераціонального використання земель та їх неналежної охорони є відсутність досконалої системи нормативно-правових документів, які б реально регламентували науково обґрунтоване екологічно та економічно припустиме використання земель в умовах наявності значної кількості дрібних землеволодінь і землекористувань.
І по-четверте, недостатньо розроблені нормативно-технічні акти щодо використання земель, зокрема регламенти у сфері землеустрою. Переважна більшість національних стандартів і класифікаторів у галузі охорони та раціонального використання природних ресурсів щодо земель потребують докорінного вдосконалення та систематизації, оскільки не узгоджуються із чинним земельним законодавством України. Нормативи в галузі охорони земель та відтворення родючості ґрунтів не розроблено.
В Україні родючі землі, висока культура землеробства, але, на жаль, економічні інтереси превалюють над екологічними. Для прикладу, висівання орієнтованих на експорт культур сьогодні вигідний для виробників продукції, і це можна розглядати як позитив для отримання прибутку. Водночас нехтування землеохоронними заходами у перспективі призведе до посилення деградації земель і неотримання прибутку. 

Які оптимальні варіанти розв’язання проблеми?

Ключовим прогнозним показником розв’язання зазначеної проблеми є зниження рівня розораності території країни до 44% шляхом вилучення орнонепридатних (деградованих, малопродуктивних та техногенно забруднених) земель з інтенсивного обробітку, площа яких, за експертними оцінками, перевищує  6,5 млн га. 
Для порівняння, у Франції розорано 36% угідь, Англії – 18,5%, у США – 20%.
Тому запровадження заходів із охорони земель, передусім із погляду вилучення деградованих ділянок із обробітку з їх подальшим залуженням, залісненням або ренатуралізацією дозволить:
1) збільшити площі земель під об’єктами природно-заповідного фонду, які, за даними Державної служби статистики України, з 2015 до 2020 року зросли лише на 0,17% і складають наразі 6,77% від площі території країни; 
2) розширити площі лісовкритих територій, які, згідно з даними Державної служби статистики України, з 2015 до 2020 року зросли лише  на 0,09 % і складають наразі 17,71% від площі території країни.
Для порівняння, у Фінляндії лісистість території складає 68,4%, Франції – 32%, Польщі – 29,8%.

Які шляхи та способи розв’язання проблеми?

На нашу думку, розв’язання проблем варто здійснювати шляхом розроблення та впровадження:
схем землеустрою та техніко-економічних обґрунтувань використання та охорони земель адміністративно-територіальних одиниць, територій громад;
автоматизованих платформ, інформаційно-аналітичних систем та дистанційного зондування Землі;
критеріїв і технологій для здійснення моніторингу земель та земельних відносин, у тому числі на основі алгоритмів штучного інтелекту.
Маємо розуміти, що наука постійно розвивається, й прогнозувати подальший розвиток застарілими методами неможливо.
Тому маємо зосередити увагу на розвиткові та запровадженні нових технологічних методів, до яких відносимо: використання супутникових знімків, ГІС-технології та залучення штучного інтелекту. За допомогою зазначених методів можна попередньо проаналізувати та визначитися: які культури, в якій кількості та де засіваємо, який прогнозований урожай отримаємо. Важливо, що за допомогою ДЗЗ можна визначити, яким чином використовуються земельні ділянки та які сільськогосподарські культури засіяні на них. Оскільки на схилових землях за  попередніми вимогами висів просапних культур заборонявся, адже це сприяло розвиткові ерозії ґрунтів.

А зараз можна засівати схилові землі? І в яких масштабах усе це відбувається? 

Скажу відверто, що фактично ці явища ніхто не контролює, хоча дії з контролю та захисту покладені на органи влади. Ми як представники науки фіксуємо ці загрози та говоримо про їхню небезпеку.
  На жаль, під час процесу дерегуляції в Україні економічних відносин відповідно до потреб бізнесу, дерегуляції зазнали й питання охорони земель. Що означає дерегуляція в цій сфері? Були скасовані  певні норми та правила у використанні та охороні земель як недієві. І тим самим суспільству зробили ведмежу послугу. Так, дерегуляція у сфері охорони земель скасувала обов’язковість ведення  сівозмін із чітко визначеними правилами висіву культур у них, що спричинило негативні наслідки.

А скільки часу знадобиться на розробку цієї програми, щоб почати належним чином охороняти та відновлювати землі? Чи не вийде так, що поки програму приймуть, уже не буде що охороняти?

Це нас турбує найбільше, бо проблему можуть просто забалакати, а заходи потрібно застосовувати негайно. Нам можуть закидати, що ми начебто перешкоджаємо бізнесу, втручаємось у виробничі процеси. Попри це маємо розуміти та не забувати, що земельні відносини – це суспільні відносини, які охоплюють три складові: економічну, екологічну та соціальну.
Надаючи перевагу економічній складовій, ми нехтуємо екологічною та соціальною. 
І якраз роль науки полягає в тому, щоб довести, що такий підхід – неправильний, треба вживати заходів і роз’яснювати, до чого можуть призвести такі перекоси. 
Програмою необхідно передбачити термін її реалізації 10 років.
Реалізацію заходів Програми слід розділити на два етапи відповідно до гостроти потреби в них, наявності матеріально-технічних, фінансових і трудових ресурсів, рівня нормативно-правового та нормативно-технічного забезпечення.
Дуже важлива інноваційна складова програми, оскільки для отримання коректної інформації про стан земельних ресурсів і здійснення контролю за їх використанням та охороною необхідна розробка автоматизованої системи моніторингу земель на основі використання даних дистанційного зондування Землі, штучного інтелекту, цифровізації процесів та даних.
Також необхідно врахувати наявні екологічні європейські та світові тренди, одним із яких при переході на «зелену» економіку, є  залісення. У цій відповідності потрібно розуміти, що за відсутності «зеленого» елементу продати товар до Європи не буде змоги, або ж доведеться платити додатковий податок.
Маємо за мету нашу програму з охорони земель адаптувати до цього тренду. Для цього – визначити земельні ділянки під залісення (з-поміж деградованих земель), заліснити їх і, дотримуючись цієї європейської практики, постачати вітчизняну продукцію до Європи. Це  задача планетарного масштабу, а не лише України. 
Пріоритетним завданням Програми має стати реалізація комплексу заходів щодо екологічної освіти, інформування та залучення громадськості до співпраці з державними органами на засадах партнерських відносин у процесі планування та реалізації відповідного плану дій. 
Розробка такої Програми, на наш погляд, може потребувати 9-12 місяців.

Науковці порушують ці проблеми. А хто ще має долучитися до їх розв'язання? І який внесок пересічного громадянина у цьому процесі?

Це слушне питання – роль суспільства. Адже це в інтересах усіх громадян – збереження їхнього життєвого простору. І вони мають усвідомити, що цей життєвий простір наразі звужується.
  Наука – це теж частина соціуму. Ми першими вказуємо на наявність проблеми та доносимо цю інформацію суспільству. І громадськість має перейнятися цією проблемою. Адже бізнес, а подекуди і держава можуть мати зовсім інші інтереси. Тож наш обов’язок — донести цю проблему до всіх: і до державних органів, і до представників громади.
  Що можуть зробити пересічні українці? Є чимало громадських ініціатив. Після виявлення деградованих земель громада може проявити ініціативу щодо їхнього заліснення.
  Для пересічного громадянина перший крок – усвідомити наявність цієї проблеми. Другий – запитати себе: що я можу зробити? Можна самому посадити дерево. А можна зібрати однодумців, долучаючи до цього процесу держлісгоспи, віднайти посадковий матеріал. Така ініціатива знизу – дуже важлива.
  Передбачається, що за допомогою системи ДЗЗ можливо здійснювати спостереження (ведення моніторингу), чи дійсно деградовані землі вилучені та заліснюються, чи продовжують розорюватися. Контролювати ці процеси – задача суспільства з допомогою громадських ініціатив, об’єднань, спільнот. І такі спільноти часто більш дієві, ніж певні організації.

Яким чином охороняють землі в європейських країнах? І в чому полягає відмінність із Україною?

Це пов’язано зі структурою землекористування, яка склалась у нас, починаючи з 2005 року, та появою високотехнологічних компаній або агрохолдингів, які мають значні земельні масиви в обробітку – від 300 до 600 тисяч га.
  Як я вже зазначав, в Україні спостерігається тенденція до посіву переважно експортоорієнтованих сільськогосподарських культур – якраз цим і займаються такі компанії. Ними висіваються 3-4 культури, які користуються попитом за кордоном, і все землекористування побудовано навколо них.
  Великі агрохолдинги обробляють великі площі земельних масивів, ними дещо ігноруються характеристики наявних земель та рельєфу, бо превалює прибуток. Також такі компанії характеризуються низьким рівнем зайнятості місцевого населення. У переважній більшості випадків вони не зареєстровані в тій місцевості, де обробляють землю, відповідно, ведуть споживацький тип використання земель, і як наслідок, посилюються деградаційні процеси. Це зумовлене і типом землеробства, і тими культурами, які вони висівають.
В Європі ця система побудована по-іншому. У них переважно діє система фермерського типу, філософія якої базується на ідеї, що той, хто обробляє землю, має пов’язуватися з цією територією. Має проживати на цій землі, обробляти її максимально ефективно з урахуванням екологічної складової.
Така відмінність в ідеології й типах побудови наших господарств зумовлюють ті проблеми з охорони земель, які присутні в Україні й майже відсутні в європейських країнах.
  Чому пересічний українець, маючи земельний пай у себе вдома, їде на заробітки до тієї ж Польщі, де працює на дрібного фермера на його землі? Чому не обробляє свою? Чому ми не розвиваємо власне фермерство, у чому тут проблема – в економіці чи в соціальній сфері? Ми досліджуємо такі процеси. Вивчаємо розвиток громад і пропонуємо напрямки розв'язання нагальних проблем.
  У Європі також існують певні проблеми, але їх розв'язанням займаються. У них діє потужна система підтримки фермерських господарств. Фактично ці господарства функціонують завдяки дотаціям сільського господарства на противагу українським. Проте є надія, що в Україні ця проблема розв'язуватиметься іншим шляхом – завдяки «зеленому» коефіцієнту. У разі заліснення земель – матимеш певні преференції, в протилежному випадку – платитимеш податок у більшому розмірі.

Але ж у Європі також господарюють великі агрохолдинги. Хто ж тоді відстоює екологічні інтереси?

В Європі немає таких великих агрохолдингів. Хоча маю зауважити, що коли йдеться про земельні відносини – а це, нагадаю, суспільні відносини – немає жодної країни, де вони були б вибудовані однаково. Кожна країна має власну специфіку, велику роль відіграє місцева культура, традиції землеробства. Тому в більшості країн Європи ці питання дуже зарегульовані.  Крім того, значну роль там відіграють громади, які відстоюють власні інтереси.
  В Україні ж економіка наразі стала первинною, а екологія та соціальні питання – вторинними. І ці тенденції – небезпечні. У світі ж передові позиції належать не праву власності, а ефективному землекористуванню.

Як ви вважаєте, чи варто Україні переймати досвід європейських країн, чи, можливо, обрати власний шлях? 

Будь-яка країна йде власним шляхом. Проте світові тренди обов’язково мають бути враховані. Йдеться, зокрема, про новітні «зелені» технології – без яких Україні не обійтися.
  Аби переконатися, що дослідження нашої установи ведуться правильним шляхом, презентуємо результати світовій науковій спільноті. Зокрема, на європейських конференціях у сфері землекористування та охорони земель презентували власні дослідження. Їх визнали як перспективні, і нас запросили на конференцію до Північної Македонії, у Скоп’є.
  Представники Інституту презентували результати дослідження якраз у частині контролю за використанням земель. Ідеться про використання земель за цільовим призначенням, про межі угідь, про культури, що висіваються. Ми висунули власну гіпотезу та за допомогою певної методології практично її довели.
Завдяки ДЗЗ ми зможемо визначити, яка культура висіяна в тому чи іншому полі. І прагнемо у своєму прогнозі дійти до таких параметрів: які площі засіяні, які сорти вирощуються, який урожай буде зібраний. Це важливо як для науки, так і для держави з погляду економічної, екологічної та соціальної складових управління земельними ресурсами. Європейських колег презентовані дослідження зацікавили, і ми сподіваємося на подальшу співпрацю з ними у цій сфері.

Ваше бачення ідеального використання земель в Україні?

Мабуть, це прозвучить банально. Але я мрію побачити Україну заможною, багатою державою. Звісно, кожен українець бажає, щоб територія розвивалась і ресурси використовували ефективно, щоб наша економіка була модернізованою.
  І роль науки й полягає в тому, щоб пропонувати шляхи ефективного використання та охорони земель. Щоб наші люди жили на власній землі й процвітали.
  Цього вимагають і глобальні тенденції. Як спрацювала пандемія? Кожна країна замкнулась у собі. Почали закривати кордони, актуальним стало питання продовольчої безпеки. Більшість держав намагаються залишити свої ресурси собі та зробити так, щоб увесь виробничий цикл відбувався всередині країни.
  Розуміючи, що Україна має родючі землі, ми теж маємо діяти в цих трендах. Наприклад, переробляти зерно, а не продавати його. Експортна орієнтація на перших порах зробила свою справу та принесла свої плоди. Але тепер слід зосередитися на власній переробці. Ми маємо чітко розуміти, як потрібно змінити структуру землекористування, які культури сіяти, які напрямки дотувати, які податки накладати, щоб стимулювати розвиток тих чи інших галузей. І в цьому якраз має допомогти наука.
Виходячи зі сказаного, моє бачення полягає в досягненні збалансованого використання земельних ресурсів відповідно до  екологічних, соціальних та економічних  потреб суспільства.