Ярослав Гадзало. НААН України
Україна має високі шанси врятувати свої землі і громадян від кліматичної катастрофи
На початку серпня Міжурядова група експертів ООН з питань змін клімату, що була створена в 1988 році спільно зі Всесвітньою метеорологічною організацією і Програмою ООН з довкілля для оцінки наукової інформації, що стосується зміни клімату і формулювання реальних стратегій реагування на ці зміни, опублікувала першу частину звіту щодо ситуації з глобальним потеплінням і його наслідками. Це найґрунтовніше дослідження із моменту виходу у 2013 році п’ятого оцінювального звіту як наукової основи для Паризької кліматичної угоди. 234 експерти з 66 країн, в тому числі і з України працювали над цією ґрунтовною і важливою доповіддю. Звіт складається з 3949 сторінок і заснований на більш ніж 14 тис. наукових досліджень та дає найбільш повну та детальну картину того, як зміна клімату змінює світ природи – і що нас очікує попереду. А майбутні прогнози для людства, м’яко кажучи, досить невтішні.
Серед перелічених проблем – найвища концентрація вуглекислого газу в атмосфері за останні 2 мільйони років, найнижча з 1850 року щорічна площа льоду в Арктиці, масове танення льодовиків та танення льодового покриву Гренландії, а також зменшення весняного снігового покриву в Північній Америці. Але однією з найважливіших проблем, на думку науковців, є стрімке збільшення глобальної температури унаслідок масового викиду вуглекислого та інших парникових газів. Експерти стверджують, що якщо в наступні десятиліття не скоротити викиди, то Землю чекають екстремальні погодні умови, включаючи засухи та повені, зростання рівня моря і скорочення площі крижаного покриву в Арктиці, до чого не зможуть адаптуватися багато видів рослин і тварин. Ці та багато інших проблем, викладених в звіті, підсумовуються однією короткою, але влучною фразою: «Немає сумнівів у тому, що атмосфера, океан і суша нагрілися під впливом людської діяльності»…
Експерти-науковці наголошують, що антропогенна діяльність людини настільки інтенсивно впливає на зростання температури, що за їхніми оцінками утримати зростання температури, як це передбачала Паризька угода 2015 року на 1,5-2 градуси до кінця століття просто не вдасться. Якщо не вжити радикальних заходів і не припинити викиди парникових газів, то до кінця століття температура може вирости на 4-5 градусів. А такий рівень температури є межею апокаліпсису. І така невтішна ситуація загалом по всій планеті. Але нас, як громадян України, повинно більше цікавити, що відбувається в нашій країні і що ми можемо та повинні зробити для того, щоб уникнути можливої катастрофи.
На жаль, Україна на сьогодні – одна з небагатьох країн, яка до цього часу не має власної мережі станцій спостережень за викидами парникових газів в атмосферу. Такі автоматичні станції вимірювання в режимі онлайн динаміки викидів з різних поверхонь, покритих різними видами рослинності, працюють в більшості країн світу і їхні результати стають основою нових кліматичних досліджень. Національна академія аграрних наук України та Інститут водних проблем і меліорації НААН під керівництвом доктора технічних наук, професора, академіка НААН, заслуженого діяча науки і техніки Ромащенка Михайла Івановича протягом останніх чотирьох років ставлять питання перед українською владою про необхідність придбання (вартість однієї станції – 50 тисяч доларів) та встановлення таких станцій. Для ефективних досліджень та отримання результатів їх необхідно встановити хоча б три. В плані заходів на виконання Стратегії зрошення та дренажу в Україні на період до 2030 року, ухваленій Кабінетом Міністрів України 21 жовтня 2020 року передбачено створення мережі таких станції і, сподіваюся, що цей процес буде результативним і ми нарешті отримаємо сучасний інноваційний механізм для спостережень за атмосферою.
Михайло Ромащенко, як член робочої групи з питань безпеки водних ресурсів при Раді Національної безпеки та оборони неодноразово виступав з доповідями, в яких наголошував, що темпи зростання середньорічної температури в Україні є найвищими в Європі! Якщо в середньому за 10 років температура в Європі піднялася на 0,4 градуси, то в Україні – 0,6?! До того ж основна причина такого швидкого зростання дотепер не встановлена. Бо з одного боку в Україні за останні тридцять років відбувся істотний спад промислового виробництва, що мало б зменшувати кількість викидів парникових газів, а натомість зростання температури спостерігається майже в півтора рази більше середньоєвропейської. А в окремих містах нашої країни ситуація взагалі жахлива: Суми – 0,61 ?, Львів – 0,63 ?, Херсон – 0,7 ?, Умань – 0,71 ?, Полтава – 0,76 ?, а Київ аж 0,82 градуса! Саме з огляду на такий невтішний стан справ ми маємо бути першими серед тих, хто б’є на сполох і шукає шляхи для порятунку клімату і людини.
Науковці Інституту водних проблем і меліорації ще кілька років тому виконали районування територій України за умовами вологозабезпечення. І на основі цього розробили свої прогнози. Наші наукові установи предметно займаються моделями прогнозування змін клімату і ми використали прогнози Інституту гідрометеорології та взяли середні дані, які показують, що температура до 2050 року зросте на 1,2-1,3 ?, а до 2100 року на 3,3 ?. Так от, згідно з дослідженнями українських вчених, якщо не зупинити викиди парникових газів в атмосферу то у 2100 році майже 80 відсотків територій України будуть перетворені в напівпустелі і пустелі з жорстким дефіцитом кліматичного водного балансу і з повністю несприятливими умовами для ведення сільськогосподарського виробництва. А це не лише погіршення вологозабезпечення територій умов ведення, а й зменшення річкового стоку, зменшення доступних до використання запасів поверхневих і підземних вод. Вже сьогодні, внаслідок зростання сумарного випаровування температура зростає, а кількість опадів залишається незмінною. Середньорічний обсяг випаровування з одиниці площі в Україні виріс на 60-80 мм в рік. Тобто, якщо взяти середній показник в 70 мм і помножити на 600 тисяч км?, то додатково, за рахунок збільшення сумарного випаровування, з території України вилучається 40-42 кубокілометри води. Для порівняння: у 1991 році максимальне водоспоживання складало 31 кубокілометр. Зараз цей показник коливається в межах 10 кубокілометрів. Але якщо до них додати тих 40 кубокілометрів, які випаровуються то це буде 50! Тобто вже сьогодні за рахунок кліматичних змін з території України вилучається на 20 кубокілометрів більше, ніж це було раніше. І не дивлячись на те, що водоспоживання всіма галузями економіки зменшилося втричі – відчувається наростання дефіциту води. Більше того, зменшується не лише річковий стік, на більшості територій вже зникло практично інфільтраційне живлення ґрунтових і підземних вод, що призводить до висихання колодязів. Вода не живить водоносні горизонти, рівні падають, річковий стік малих і середніх річок на Півдні зменшився на 25-50 відсотків, на Півночі – на 10-20 відсотків, у Центрі – на 25 відсотків. І ця неприваблива картина, на жаль, може бути ще гіршою. Саме тому, щоб зупинити цей процес, ми наполягаємо на виконанні Стратегії зрошення і дренажу, як одного з шляхів подолання проблеми та бачимо доцільність у здійсненні ряду заходів, спрямованих на підвищення водозабезпеченості територій України.
Перший шлях – для покращення водозабезпечення водних регіонів в існуючих умовах слід використати наявні вільні водні ресурси ріки Дунай. Ще в радянські часи розглядався проект будівництва водного каналу Дунай-Дніпро. Це був достатньо дорогий, об’ємний та складний проект, який передбачав залучення величезних людських та матеріальних ресурсів для прокопування системи каналів, тому так і залишився лише в планах. На сьогодні з’явилися принципово нові технічні і технологічні можливості для транспортування води на великі відстані, не потрібно будувати великі відкриті канали. Існує сучасна технологія виробництва склокомпозитних труб діаметром до 4 метрів з тиском до 25 атмосфер, які вирішують проблему екологічної безпеки і мінімальні потреби відведення землі для цих водних трактів і це дає можливість реалізувати проект не каналом, а провідним шляхом. Канал Дунай-Дніпро дасть можливість залучати додатково 10 кубокілометрів води. Цього достатньо для того, щоб вирішити проблему водозабезпечення Одеської і Миколаївської областей і на питні, і на технічні цілі, і навіть на розвиток зрошення. В цих двох областях можна довести площі поливу до 600-700 тисяч гектарів і таким чином забезпечити сталість і успішність землеробства в умовах змін клімату. Також новий канал зможе подавати 5 кубокілометрів води в Каховське водосховище, які підуть на зрошення Херсонської, Запорізької, Донецької областей, а в перспективі, після визволення Криму з російської окупації, забезпечить достатню кількість води для відновлення нормального водопостачання і сільськогосподарського виробництва. Ми пропонуємо подавати цю воду в Каховське водосховище вище Каховської ГЕС, щоб її пропускати через турбіни й одночасно оздоровлювати нижню течію, екологічні попуски Дніпра. Тоді дніпровська вода, яка сьогодні використовується, може бути додатково вилучена на зрошення. Сьогодні Каховська зрошувальна система навіть наполовину не використовує свою максимальну потужність, а включення води з Дунаю дасть можливість ввести в експлуатацію інші зрошувальні системи: Приазовську, Маріупольську тощо. І водночас ми плануємо з кінцевої точки Каховського магістрального каналу трубопроводом великого діаметру подати воду аж до Маріуполя, забезпечивши постачання самого міста та всіх населених пунктів на шляху транспортування води і відновити систему зрошення. Фахівці Інституту водних ресурсів та меліорації оцінили, що потенціал зрошення на одного жителя дає можливість створити на базі Херсонської і Запорізької областей чи не найпотужніший у світі кластер зрошувального землеробства. У випадку реалізації проекту каналу Дунай-Дніпро можна отримати приблизно 1млн 200 тисяч гектарів зрошення, який забезпечить потужні умови для сталого і прискореного розвитку цих регіонів.
Другий шлях - відновлення водоакумулюючої і водорегулюючої здатності земель Полісся. У радянські часи там було побудовано 3,3 млн гектарів осушувальних дренажних систем, більшість з яких це системи односторонньої дії, які працювали тільки на відведенні води, щоб осушити території і дати доступ сільськогосподарській техніці. Таким чином було фактично знищено значну частину земель. Зараз ми вважаємо, що ця система дренажу необхідно докорінно реконструювати та доповнити існуючі системи функцією акумуляції водних стоків. Тобто, не просто відводити воду під час весняних паводків і скидати безповоротно в Чорне море, а зробити цей процес лонгованим у часі, доповнити акумулюючою здатністю і частину зібраної води використовувати на водорегулювання протягом періоду вегетації , тому що і поліський клімат в сьогоднішніх умовах вже вимагає додаткового зволоження і зрошення. Також це дасть можливість поповнювати каскад Дніпровських водосховищ протягом періоду вегетації, що призведе до зменшення процесів цвітіння води.
Третій шлях – порятунок українських земель сільськогосподарського призначення. Я вже колись писав, що, на превеликий жаль, Україна сьогодні лідирує серед країн з найвищим рівнем високої розораності і це є ще однією складовою, що спричиняє додаткові викиди СО2, які не компенсуються і не поглинаються та призводять до підвищення температури. Адже при перегортанні ґрунтового пласта відбувається залповий викид СО2, а враховуючи, що продуктивність одного гектару в Україні приблизно в два рази нижча ніж в країнах Європи, не формується біомаса, достатньо для того, щоб оці викиди поглинути. Наше завдання і пропозиція – аграріям поступово переходити на застосування мінімальних, а краще нульових технологій обробітку ґрунту для того, щоб мінімізувати викиди парникових газів і зменшити випаровування вологи. Тому що при нульових технологіях застосовується мульчування ґрунту, фізичне випаровування самої поверхні зменшується і це зменшує температуру приземного шару повітря. І використання таких технологій обробки ґрунту вже має яскраві і результативні приклади. У структурі Інституту водних проблем і меліорації працює дослідне господарство «Великі Клини», яке розташоване в Херсонській області на межі пустелі Олешківські піски. Ось уже три роки, як це господарство перейшло на вирощування сільськогосподарських культур в умовах південного степу за нульових технологій. За підтримки ФАО на території закладено великий дослідний полігон на якому поєднано технології поверхневого, підґрунтового краплинного зрошення і нульові технології обробітку і плюс частково реконструйовано лісосмугу. І це поєднання створює такий синергетичний ефект, який дає можливість не лише здійснювати регулювання водного і температурного режиму, а й покращує показники врожайності сільськогосподарської продукції. Наші науковці продовжують шукати шляхи економного витрачання вологи для того, щоб із меншими затратами води отримувати стале і ефективне виробництво, а також покращувати ситуацію з кліматичними змінами. І це ще раз підтверджує, що українська наука є конкурентоздатною та потужною, а її розробки та винаходи є високоефективними.
Сподіваюся, що я навів достатньо прикладів того, як українські науковці докладають максимум зусиль, щоб зупинити екологічну катастрофу та покращити кліматичну ситуацію в Україні та світі. Далі слово за державою. Адже саме від її дій залежить, чи будуть реалізовані пропозиції та підтримані наукові дослідження нашої Академії та інших профільних наукових установ країни. Бо, на жаль, кліматичні зміни можуть призвести до того, що, не зупинивши зростання температури, Україна зі світового потенційного продовольчого донора може перетворитися на країну, яка потребуватиме продовольчої підтримки.
І тут хочу відзначити, що за останні два роки українська влада проявляє досить високу активність у розв’язанні перелічених вище проблем. У РНБО створена робоча група з проблем водних ресурсів, яку очолює Секретар Ради Олексій Данілов, до її складу входять представники різних міністерств та відомств та науковці. Результатом діяльності групи можна вважати підписаний 13 серпня 2021 року Указ Президента України Володимира Зеленського про рішення РНБО «Про стан водних ресурсів України». В ньому передбачений цілий комплекс заходів, реалізація яких сприятиме зменшенню водоємності національного продукту за рахунок запровадження водозберігаючих технологій, посилення відповідальності за неекономне і нераціональне використання, за забруднення водних ресурсів, перехід на дозвільний принцип використання підземних вод, щоб припинити несанкціоноване буріння свердловин і неконтрольовані відбори підземних вод, що зможе загалом призвести до покращення кліматичного стану. Йде процес реалізації Стратегії зрошення та дренажу в Україні, про яку я вже неодноразово згадував. Ми часто чуємо від найвищих можновладців України, що питання відновлення зрошення надзвичайно важливі, що кліматичні зміни в світі змушують владу діяти активніше. І це підтвердження того, що кліматичні загрози не ігноруються, а поступово формується відповідна політика, мета якої – максимальне врахування загроз, що несуть кліматичні зміни і реалізація адаптаційних та мінімізаційних заходів, спрямованих на життя людини в умовах змін клімату.
Тому я переконаний –Україна має високі шанси врятувати свої землі і громадян від кліматичної катастрофи. Сьогодні в структурі Національної академії наук, окрім Аграрної академії є цілий ряд наукових установ, які працюють над вирішенням проблем клімату: це Інститут гідробіології, Інститут гідрометеорології, Інститут проблем природокористування та екології, низка структур екологічного спрямування. Всі вони мають достатньо технологій та технічних інновацій, які зможуть ефективно боротися з кліматичними загрозами не лише України, а й цілого світу.
