КИРИЧЕНКО ЮРІЙ: НА ЗЕМЛІ ПРАЦЮЮТЬ ТІ, КОМУ ВОНА ПАХНЕ

Відкритий погляд. Привітна усмішка. Знайомимося.
«Юрій, — ґречно говорить чоловік, і відразу показує відео в смартфоні. — Спостерігаю, як працюють мої трактори в полі».
Сучасний, інноваційний, оптиміст.
Вірить у себе та аграрну справу. Постійно удосконалюється, іде власним шляхом, час від часу «наступаючи на граблі» помилок.
Стратегічне планування, залучення професійних консультантів, діджиталізація — це можливості, радше, латифундистів. Що залишається невеликим господарствам? Фермерам?
Про сезон, ціни на сільськогосподарську продукцію, маржинальні сегменти в галузі, про садівництво й горіхи та, подекуди, політику — гість «АГРО ПЕРСПЕКТИВИ» Юрій Кириченко, керівник ТДВ «Василівське».

Юрій Кириченко родом із Черкащини, однак багато років живе та працює на Київщині. Є в Білоцерківському районі село Василів. Саме сюди Юрій переїхав із столиці. Аграрник Кириченко на власному прикладі доводить, що працювати на землі — складно, але цікаво, і можна заробляти, якщо до справи підійти виважено та з розумом.

Юрію Васильовичу, як оцінюєте поточний сезон та успіхи власного господарства?

З точки зору цін на сільськогосподарську продукцію нинішній сезон просто ганебний. Порівняно з минулим роком ціни обвалилися на 35–40%. Про яку економіку й розвиток підприємства може йти мова? Заробляють порти та трейдери. Напрошується запитання: хто створив такі умови і кому вигідна дана ситуація?

Минулого року тонна пшениці коштувала 5,5 тисяч гривень, цьогоріч — 3,8 тис. грн. А вартість хліба в магазині зросла з 15 грн до 20 грн за кілограм. Де логіка?

Щодо врожаю основних культур. Суперпоказників цього року немає. Порівняно з минулим сезоном по деяких позиціях крива навіть «просіла». Взнаки дається зміна клімату, значно скоротились опади та знизився рівень ґрунтових вод.

А ось затратна частина, навпаки, зросла: подорожчали ті ж самі запчастини, піднялась орендна плата за землю.

Наскільки важко конкурувати з агрохолдингами?

Наше господарство невелике: 100 га садів та 100 гектарів під рослинництвом. Із холдингами конкурувати дуже важко. Однак я хотів би розширити господарство до певних меж. У мене є власна філософія, вважаю, що для щастя потрібно не так багато. 500 гектарів — це той показник, із яким можна працювати та розвиватись.

Юрію Васильовичу, у чому унікальність вашого підприємства?

Класичне сільськогосподарське підприємство — це рослинництво плюс, як раніше було, тваринництво (зараз воно значно скоротилось). Ми свідомо обрали садівництво, ягідництво та вирощування горіхів. Ці напрямки в Україні тільки набирають обертів і стають цікавими окремим господарникам. До речі, мова йде про промислове виробництво.

Ще у 2011 році ми заклали плантацію волоського горіха — близько 80 гектарів. Далі заклали плантацію фундука, хоча вирощування цього виду горіхів потребує додаткового наукового вивчення. Маємо певні помилки.

У 2017–2018 роках посадили сливовий сад на площі майже 10 гектарів. Підсумовую: наша унікальність полягає в тому, що ТДВ «Василівське» — це не класичне садове господарство, це і не класичне господарство, що займається рослинництвом. Свого роду симбіоз.

Окрім горіхів і слив, які ягоди та фрукти ще вирощуєте?

Зробили насадження чорної смородини — близько 16 гектарів. Минулого року ми налагодили поставки в Дніпро та Київ. Цього сезону, на жаль, не вдалося зібрати врожай через брак робочої сили. Зараз розмірковуємо над вирішенням цієї проблеми. Якщо не вдасться знайти вихід із ситуації, то будемо змушені знищити насадження. Ягідний бізнес без власного морозильного обладнання та переробки не працює.

Наскільки прибутковим може бути садівництво?

Уже 10 років займаюся садівництвом і можу відверто сказати, що постійно вчусь на власних помилках. У першу чергу, для успіху потрібно механізувати процес.

Я посадив молодий горіховий сад із нуля, і тільки минулого року він почав плодоносити. Зібрали перший врожай. Поки що це невеликі обсяги й можемо впоратися самостійно. Але вже маємо розуміння, що збір горіхів у промислових обсягах не можливий без залучення техніки, ручна праця у цьому сегменті — утопія. Тому зараз гостро стоїть питання придбання спеціалізованої техніки, однак вона вартує недешево. Щоб цей напрямок зробити прибутковим, потрібно подбати про переробку: сушка, калібрування, фасування в тару. Потроху придивляємося, яке конкретно обладнання закупити.

Що можна переробляти? Практично все: ягоди смородини — це варення, джеми чи концентрат або навіть і вино. Горіх теж вигідніше продавати після обробки: лущити, сортувати, шукати цікаву упаковку. Горіх — це ще й варення, але це поки моя заповітна мрія.
Це дуже цінний продукт із високим умістом йоду, якого дуже не вистачає нашому організму. В Україні, якщо я не помиляюся, поки що таке виробництво відсутнє.

Які плани на перспективу?
Маємо амбітні плани: розвивати переробку вирощеної продукції, зокрема методом заморозки. Хочемо продавати як на внутрішньому, так і на зовнішньому ринках.

Є плани щодо впровадження технології переробки ягід і виготовлення вина. Розвиток переробки сформує додану вартість і кінцевий продукт споживання. Загалом це забезпечить підприємству зайнятість протягом року. Плюс — це нові робочі місця. Залучення професійних спеціалістів харчової промисловості для розвитку виноробного напрямку чи інших технологій у сільську місцевість — дуже важлива справа.

Також серйозно задумуємося про переробку слив зі свого саду. «Василівське» вирощує елітні сорти сливи, які плануємо переробляти на чорнослив й упевнені в конкурентоздатності нашої продукції.

Паралельно вивчаю з колегами та партнерами можливості для розвитку зеленого туризму в нашому ареалі, адже місцевість має унікальні можливості, лісові насадження на достатньо великій площі, водні об’єкти. Ці мальовничі краєвиди, привабливий незвичайний рельєф місцевості. І столиця поруч — менше 50 кілометрів. Вірю, що з часом Василів стане чудовим місцем відпочинку для жителів міста. Зелений сімейний туризм зможе наблизити жителів мегаполісів до рідної природи, буде допомагати українцям «з колиски» відчувати серцебиття української землі, наші діти мають з раннього віку розуміти особливості життя поза містом.

Ще один проект. Спільно із Інститутом водних проблем і меліорації НААН України вивчаємо можливості створення на одній з ділянок форелевого господарства. У Київській області це буде нова пропозиція для сімейного відпочинку з форелевою рибалкою. Наша мета — поєднати бажання мешканців міста і села, заробивши при цьому додаткові прибутки для нашої громади.

Розмови про експорт. Наскільки вони реальні?
Повірте мені, що буквально ще трохи часу і продукція ТДВ «Василівське» буде відома як в Україні, так і за її межами.

Хочу додати, що наш проект садівництва — довгостроковий, адже 30, 40, 50 років, а горіхові сади ростуть до 80 років і навіть більше. На сьогодні сільськогосподарське підприємство може вижити виключно за умови максимальної переробки своєї продукції. Іншого варіанту немає. Розуміємо, що потрібно переходити на ринок із продукцією з доданою вартістю, про яку так люблять говорити чиновники, але сам процес важкий та затратний для малого виробника. Ніби рухаємося вперед, але маленькими-маленькими кроками.

Ми хочемо працювати на світових ринках, а там правила жорсткі. Готуємося до цього, вже багато зроблено, проблем вистачає, але заплановано ще більше.

Упевнений, що сади села Василів будуть прикладом успішної роботи на землі. Працюємо не на миттєвий результат, а на майбутнє та запрошуємо до співпраці зацікавлені підприємства.

Вектор нашого розвитку може мати два напрямки — виноробні технології чи виробництво джемів, соків, концентратів і, звісно ж, переробка горіху. Потенціал підприємства не вичерпаний. Є вільні ділянки землі, є виробничі площі для розвитку нових напрямів діяльності. Нам є куди зростати.

Хто є нині споживачами продукції «Василівське»?

Дрібно-оптові закупівельники, ринки Києва, магазини. У минулому році ми підписали угоду на постачання горіхів для кондитерського підприємства і сподіваємося на допомогу Торгово-промислової палати України в розширенні контактів. Наше підприємство цікавить налагодження прямих зв’язків із виробниками кондитерських виробів, у яких використовується наша продукція.

Як багато людей працює в господарстві?

Ягідництво і садівництво має свою специфіку й на період збирання врожаю вимагає залучення великої кількості людей. Під час високого сезону потрібно залучати 150 або й до двох сотень працівників, які можуть працювати від 10 днів до кількох місяців. З локальними автотранспортними підприємствами організовуємо безпечні умови доставки працівників на робочі місця.

Останні кілька сезонів багато зусиль докладаємо, аби привести підприємство до європейського стандарту чистоти, зокрема ретельний догляд за територією, за насадженнями, виховання бережливого ставлення до свого робочого місця, до підприємства, до своєї землі.
Я вивчав досвід сільськогосподарських підприємств Німеччини, Греції, Польщі, вивчав організацію, технології, досвід догляду за своїми територіями, вирішення екологічних проблем і цей досвід дуже допоміг.

Наскільки важко невеликим підприємствам залучати професійні кадри?

Питання кадрів одне з найскладніших. Уже декілька років вакантною є посада агронома з садівництва. Село потребує молодих кадрів із вищою освітою і в галузі переробки продукції. Я запрошую: приїжджайте, готовий співпрацювати та створювати відповідні умови.

Ми робимо все, щоб працівники залишалися на підприємстві.

Побудували гуртожиток з усіма побутовими зручностями. Це дало нам змогу залучати іногородніх спеціалістів. Але, на жаль, через втрачену державну систему будівництва та купівлі житла в сільській місцевості, робити це поки що важко.

Я, наприклад, поєдную посаду керівника та агронома. Часто сам сідаю за кермо трактора. Вважаю, що це нормально для керівника. Фермер повинен уміти працювати на всіх видах техніки, повинен її знати.

Щоб залучити спеціаліста, навіть молодого, потрібно забезпечити не тільки достойний рівень заробітної плати, а й соціально-побутові умови. Ми знаходимося недалеко від Києва, ціни на нерухомість достатньо високі. Я кажу не тільки про себе, а й про інші невеликі фермерські господарства. Спеціаліст, який зважується працювати в селі, хоче жити в населеному пункті з розвиненою інфраструктурою та достойними умовами для сім’ї: дитячий садок, школа, аптека, медичний пункт, заправка, магазин. 80% населених пунктів не мають таких умов. Особливо там, де працюють холдинги, у них головна мета — прибуток, а не розвиток місцевості.

Багато хто зважується і виїжджає за кордон, цей процес не зупиняється, а набирає обертів. Виїдуть ще 2–3 мільйони працездатних громадян, цікаво, хто тоді буде працювати? Мабуть, механізатори з Німеччини будуть приїжджати на заробітки в Україну (сміється).

Ще раз повторюсь, що все потрібно регулювати на державному рівні. Якщо так буде тривати і надалі, ми втратимо малий і середній бізнес як такий, зараз я говорю не тільки про аграрну галузь.

Яка матеріально-технічна база у ТДВ «Василівське»?

Основні фонди в нас вітчизняні, але вся садова техніка — імпортна, американського, японського та італійського виробництва — оприскувачі, райдери, косарки, сікатори, кущорізи, подрібнювачі, ножі та інше. Садівництво в Україні розвивається, тому для машинобудівників є великі перспективи для виробництва різноманітних механізмів.

Як часто оновлюєте технічний парк?

На жаль, часто оновлювати техніку, купуючи інноваційні та надсучасні машини, не вдається. Можемо собі дозволити тільки якісно ремонтувати. Але технічний парк із кожним роком потребує все більшого оновлення. Хочу наголосити, що останнім часом виробники вітчизняної причіпної техніки все більше заслуговують на повагу щодо якості агрегатів. Ми завозимо іноземні культиватори, хоча в Україні працюють вітчизняні машинобудівні підприємства відповідного профілю. Давайте їх максимально підтримувати.

Я вважаю, що для рівної конкуренції з іноземними виробниками держава має всіляко сприяти співвітчизникам. Держава запровадила програму часткової компенсації при придбанні вітчизняної сільськогосподарської техніки і машинобудівні підприємства ожили. Якщо скасуємо часткову компенсацію, яка діяла останні два сезони, зробимо крок назад.
Аналогічна ситуація з насіннєвим матеріалом та засобами захисту рослин. 80% ринку поглинув імпорт.

Переконаний, що державна політика має бути спрямована на підтримку вітчизняної селекційної роботи. Про тваринництво промовчу, адже останні 10 років галузь скорочується катастрофічними темпами.

Саме гірке питання — земля. Ви як аграрій готові до можливого відкриття ринку сільськогосподарської землі?
У кожного квадратного метра має бути свій власник. Однозначно, ринок потрібно запускати, але не зараз і не на тих умовах. Той законопроект, який намагаються проштовхнути, у ніякому разі не можна підтримувати, він є руйнівним для нашої держави. Це, по великому рахунку, продаж країни. І його ще можна зупинити. Потрібно ввести обмеження на продаж землі іноземцям у будь-якому вигляді на перші десять років. Завтра прийде іноземець і буде говорити: захистіть мене на моїй землі. І прийдуть «зелені чоловічки», і будуть «захищати».

Закон про ринок землі треба приймати одночасно із законом про фінансування операцій купівлі-продажу землі.

Якщо ринок запускати в такому вигляді, як пропонують нині, то представники малих та середніх підприємств не матимуть змоги придбати землю. Наприклад, я фермер, приходжу сьогодні в банк і кажу, що мені потрібно 200 тисяч доларів для придбання 100–200 га. Представники фінансової установи радісно плескають у долоні та люб’язно пропонують допомогу під 20%. За таких умов ми не є партнерами, а я пожиттєво працюю на банк. Я, громадянин України, повинен мати можливість звернутися до державної чи комерційної фінансової установи й отримати кошти на адекватних умовах. У такому випадку я матиму можливість змагатися з місцевим латифундистом або іноземним інвестором, і земля коштуватиме конкурентних грошей. У таких умовах латифундисти зникнуть самі собою. А так, як зараз, зникнемо ми — малі фермери.

Я не проти, аби в Україну прийшов німець, австрієць, американець, який хоче обробляти землю, працювати на ній. Але який за землю заплатив би реальні гроші.

На даному етапі повний безлад із кадастровим законодавством, було скасовано одну систему обліку землі, а іншу не створено, не проведено ревізію. На мою думку, усе робиться для того, щоби було легше провести «дерибан», а не запустити правовий ринок. Це підґрунтя для корупційних схем.

Економічна основа держави — це малий та середній бізнес. Будь-яка країна живе за рахунок малого та середнього бізнесу. Великий бізнес теж має бути, але до питання землі треба підходити не з точки зору: вигідно фермеру чи холдингу, а чи вигідно країні та як безпечно для країни в цілому.
Наприклад, Норвегія докладає зусиль, аби інфраструктура села не відрізнялася від інфраструктури міста. У нас, як-то кажуть, без коментарів. У селах навіть асфальту немає. Ніхто не б’є у дзвони: щороку одне село в Україні просто зникає з карти.

Ще одна величезна проблема для багатьох господарств, особливо фермерів, — рейдерство. Ваша точка зору: чому в країні так важко побороти рейдерство?

Бізнес, на жаль, у нашій країні незахищений. Ми у 2002 році пережили рейдерську атаку на господарство. Зараз процеси захоплення земель тривають. Чиновники обласного управління Держкомзему роздали воїнам АТО 52 га земель резервного фонду підприємства. Вони підставили людей, яким цю землю виділили, зіткнули їх лобами з нашим підприємством. Зараз тривають суди. Це аномалія, коли чиновники допускають такі речі, і не несуть за це відповідальності.

Результат один — збитки фінансові та моральні. «Дерибан» землі приносить прибуток, причому мова йде про шалені гроші, тому й знаходяться ті, хто хоче легкої наживи. Змушений констатувати, що держава сприяє цьому ганебному явищу. Можу сказати, що держава породила рейдерство. Тут питання не стільки в законодавчій недосконалості, а як в абсолютній бездіяльності правоохоронних органів. Нині кожен громадянин може розраховувати тільки на себе та власні сили.

До речі, про державу та аграрну політику. Звернула увагу, що ця тема теж для вас актуальна.
Так, я очолюю районну організацію Аграрної партії. Знаєте, якби пройшов до парламенту, то перша моя законодавча ініціатива — Закон про підпис. Якщо ти чиновник і поставив підпис під будь-яким документом, немає значення — наказ, довідка, розпорядження, — то чиновник несе особисту відповідальність за те, що підписав. Бо нині маємо таке: чиновники підписують, а відповідає за все держава.

Наступного року — вибори до місцевих рад. Як оцінюєте шанси аграріїв?

Місцеві вибори — інша ситуація, ніж вибори до парламенту. Тут, на місці, люди, принаймні, більш-менш знають людину, за яку голосують. Шанси є, однак мене непокоїть менталітет українців. Наш народ досі не зрозумів, що, мабуть, досить продаватися, досить. Допоки українці готові будуть продаватися, допоки думатимуть так, доти ладу в державі не наведемо. Завжди буде той, хто готовий купити твій голос, твій підпис, твою душу. Результат буде один — розвал країни.

Крим. Донбас. Куди далі? Київ?

Я хочу жити в Україні. У своїй Україні.

ЗА КАДРОМ

АКТИВНИЙ ГРОМАДЯНИН

Юрій Кириченко встигає скрізь. І горіхи вирощувати, і політикою цікавитися, і життя села йому небайдуже. Ось уже 17 років поспіль він працює в селі Василів — одному з найменших сіл Білоцерківського району.

Ви давно працюєте в агросекторі?

Маю економічну й технічну освіту, але вже 17 років працюю в агросфері. Батьки також ніколи не були фермерами.
Я ввесь час наголошую: на землі працюють ті, кому вона пахне. Комусь пахне хліб з печі, комусь пахне листок металу, а мені неймовірно ароматна земля. Моя сфера діяльності — моє хобі.

Незважаючи на те, що робота для вас хобі, чи знаходите час на інші захоплення?

Навіть узимку не доводиться відпочивати. Єдине, на що можу перемкнутися, — подорожі. Сідаю за кермо та їду в Європу. Це і відпочинок, і досвід, і подорожі. Намагаюся перейняти досвід іноземних колег у тому ж садівництві, які технології та техніку використовують, як організовують свій бізнес, як співпрацюють із державою. Поєдную приємне з корисним.

Зазвичай господарства на локальному рівні підтримують інфраструктуру, наскільки ви соціально активні?

Є розуміння державного фінансування, є розуміння позиції мецената з боку комерційної структури. У нас у сільській місцевості все занадто переплетено, населення вважає, що їм повинні завжди допомагати. У міру своїх можливостей намагаюся допомагати. Щось виходить, щось — ні. Але завжди хочу бачити своє село доглянутим.
Багато часу, окрім поточних справ, приділяю історії села. Я дослідив, що за часів Римської імперії на місці нашого села була перевалочна база. В історичних картах знайшов таверну.

Вивчив історію колишньої артілі «Жовтень» (колись тут працювала).

Знайшов у документах схеми полів, культури, які на них вирощували. Багато десятків років тому господарювали не гірше, ніж зараз.
Занепад почався на початку 90-х років минулого століття. Хочу повернути київським землям квітучі сади.

Знаєте, один із наших героїв запропонував, щоб інші співрозмовники «Агро Перспективи» продовжили фразу: «Хочу, щоб в Україні було, як…» Як де? Хочете, щоб в Україні було, як…?

Скажу наступне. Я хотів би, щоб в Україні все було по закону. Крапка.

Далі можна не продовжувати. Якщо запитаєте мене, чи все ідеально в США, у Великій Британії, Німеччині, то в будь-якій країні є свої проблеми та негаразди.

Різниця в тому, що в Україні окремі моменти за межею розумного, наприклад, корупція.

Загалом кожна країна має своє сільське господарство. Італія — це виноградники. Якщо взяти Україну, то ми чимось схожі з Польщею та Угорщиною.

Південь України схожий з Молдовою. В Україні є частки всієї кліматичної Європи.
Якщо оцінювати моделі ведення сільського господарства, то мені цікава модель Німеччини. Чим цікава, запитаєте ви. Культурою виробництва. У німців надзвичайна доглянутість земель. Фермерів багато, ділянки тісно межують одна з одною. Образно кажучи, своєрідний мурашник, але дуже-дуже впорядкований.

Усі знають свої права, але знають і зобов’язання. І головне — приватна власність недоторканна. Будь-яке посягання на приватну власність — злочин. І держава цю приватність добре охороняє, бо це запорука безпеки і добробуту країни.

Фермер чи громадянин відчуває захищеність, у першу чергу, а це дає впевненість у завтрашньому дні. Твої діти не думають, як виїхати кудись, дивлячись, як працює батько. На превеликий жаль, в Україні поки що не так.

ДОСЬЄ

ТДВ «Василівське»
Адреса: вул. Горіхова, 1Т, село Василів, Київська область, 09141

Спеціалізація: рослинництво, вирощування зерняткових і кісточкових фруктів, вирощування ягід, горіхів, інших плодових дерев і чагарників