РИЗИКИ ТА ВИКЛИКИ

Іване Володимировичу, ваше бачення останніх подій у країні. Які ризики вже існують, чи виникнуть для бізнесу, для економіки? Наскільки безболісно бізнес і країна зможуть пережити сезон?

Почну з архіву. Ще рік тому я говорив, що 2019 рік і вибори в Україні — це рубікон. Це вибір для країни. Або Україна піде по важкому шляху: з проблемами, викликами, але в правильному напрямку — до європейських, загальнолюдських цінностей, — верховенства права, рівності перед Законом, особистих, економічних свобод, поваги до прав кожної людини. Або ж країна зробить хибний вибір у «псевдодобре» майбутнє — назад у залежність від Росії. І це повернення в минуле відбуватиметься непомітно, проте чітко крок за кроком. А потім у якийсь момент усі зрозуміють, що живуть в іншій державі.

Якщо поглянемо на новітню історію України, то побачимо, що країна проживає рік як за десять. Швидкість змін обставин і дій у політиці та суспільстві блискавична та радикалізована. Революції, часті зміни урядів, зміна самого державного устрою, зміна країни.

2019 настав. Вибір на президентських перегонах зроблено.

Як на мене, є і добрі, і погані новини для суспільства, для бізнесу.

Перша гарна новина. Фактично відбувся третій «виборчий» майдан.

Друга гарна новина. Передача влади відбулася в цивілізований демократичний спосіб.

Третя гарна новина. Сам дух виборчої кампанії був позитивним: люди, які втратили довіру до влади, яким набридли обман і неправда, заклали у свій вибір усі свої добрі надії та сподівання на зміни в суспільстві на краще. На жаль, це всі хороші новини.

Після виборів, інавгурації, буквально за кілька перших днів зроблена унікальна кількість помилок. Країна за ці помилки ще заплатить високу ціну — не зараз, але вже в близькому майбутньому, через рік-два.

Перший негативний момент — вибрано шлях ефектної, конфліктної війни політтехнологій, а не розумного, поміркованого, конструктивного та далекоглядного стратегічного рішення.

Верховна Рада була налаштована на дискусію. Але Президент Володимир Зеленський прийшов у парламент за «вау-ефектом». Хоча мав можливість зробити і заплановані дії, і обіцяні справи. Тобто, можна було і слова дотриматися, яке він давав, і добре діло зробити: прийняти нагальні закони, серед яких і закон про імпічмент, на які всі чекають. Другий негативний момент — стратегія більшості останніх призначень. Нікому не можна порушувати Закон. Як приклад, закон про люстрацію. Такий вчинок людина може зробити раз. Далі суспільство стане на спротив.

Вважаю, що президенту треба дуже оперативно освоювати і навчатися «мистецтву державного управління». Сам розумію, як це важко, працюючи вже п’ятий рік у парламенті, але, якщо ти вже взяв штурвал, то швидко освоюй. Відпрацювавши майже скликання в Раді, усвідомлюю, що політика — дуже хитромудра наука, особливо в українських реаліях.

Констатую, що гостро стоять два питання: чи взагалі збережемо країну і чи зможемо зберегти її незалежність де-факто.

Я вважаю, що нинішні ризики та ризики, які чекають Україну наступні півтора року, — найвищі після того, як розпочалася військова агресія.

Чи поділяєте думку про те, що можливий наступний майдан — це майдан юристів? Українське законодавство настільки недосконале, що в політикумі починається свого роду гра «хто кого перехитрить».

Думаю, що реалії ще гірші. Буде майдан не тільки юристів-правозахисників. Є ще судді, і нам відомо, що залежно від того, у кого політична сила (не влада, а саме сила), приймаються рішення.

Уже почалися свого роду «ігри розумів». Хтось уже радить президенту скасувати низку законів щодо конституційних змін та повернутися до Основного Закону редакції 1996 року. Люди, які прийшли до влади, роблять певні кроки, заяви, зважаючи не на закони, на політичну необхідність. Можу? А чому б ні.

Такі заяви та рішення дуже тривожать. Поки що Європа й Америка в геополітичних питаннях єдині. Санкції проти Росії будуть і надалі за умови, якщо нова влада не буде робити, перепрошую, дурниць. Якщо дамо привід, особливо європейським країнам, то, думаю, вони ним скористаються. Усі політичні сили мають бути єдині в ставленні до ситуації з війною на сході, з Кримом і так далі.

Зрозуміло. Час, що залишився до закінчення каденції парламенту, можна використати на прийняття якихось важливих законів? Чи всі переключилися на режим очікування виборів?

Була можливість навіть при розпуску парламенту зробити цей часовий період робочим та продуктивним. Але маємо те, що маємо. Зараз єдине питання у порядку денному — вибори.

Почалися вже об’єднавчі процеси різних політичних сил. Наприклад, «Опозиційний блок» та інші сили, пов’язані з Партією регіонів, починають об’єднуватися. У них з’явився шанс. Швидкі перевибори до парламенту забезпечать їм пристойний результат. Останні події в країні вони сприймають позитивно.

Якщо подивитися на демократичний табір, то він став дуже розпорошений, настільки всі самовпевнені, самозакохані, що вже й об’єднатися складно. Дехто висуває такі вимоги, що не дає можливості для об’єднання. Демократичний табір настільки вже втомився розмовляти один з одним, що я поки не бачу конфігурації можливого сильного об’єднання. Хоча об’єднання можливе, а от чи буде воно сильним, ось тут корінь проблеми.

Або візьмемо нове обличчя в політиці — Святослав Вакарчук. Як на мене, його рішення брати участь у виборах запізніле. Перегорів. Але це не значить, що він не буде успішним.

Звісно, я за нових людей у політиці. Я за те, щоб у політику приходили нові люди, це правильно. Щоправда, ця вимога про нові обличчя не дозволить отримати результат, який потрібен країні саме сьогодні.

За рахунок великих очікувань суспільства від Зеленського кандидати від його політичної сили будуть мати певні переваги, зокрема в мажоритарних округах.

Наразі Зеленський та його політична сила набирають людей без досвіду. По принципу: чим менше зробив, тим менше запитань. Тепер моделюємо ситуацію: прийшли чудові люди, з чистими трудовими. Що далі? Що вони будуть робити в законодавстві, яким чином будуть захищати інтереси держави, сприяти бізнесу? Питань багато, відповідей немає.

Ще раз наголошую: українське суспільство перебуває на піку ризиків. У країні кожного дня відбуваються великі тектонічні зміни.

На що розраховувати бізнесу за таких умов? Економіка стає на паузу?

Судіть самі: навіть місія МВФ поїхала. Їхній основний меседж — будемо працювати, але спочатку дочекаймося результатів виборів. Ми, тобто Україна, — знову не передбачувана. Значних зовнішніх інвестицій не буде. Компанії, які працюють у країні та знають особливості ведення бізнесу, які мають певний досвід та імунітет, продовжать інвестувати. Однак мова йде про 1,5–2,5 млрд USD на рік, а потрібно 10–12 млрд щороку, аби дати поштовх економіці.

Ось тут стає важливою роль держави як гаранта та регулятора. Держава має зайняти проактивну позицію.

Не потрібні інвестиції від держави, необхідні лише державна стратегія та підтримка.

Наприклад, беремо енергетичний сектор. Його потрібно відкрити для зовнішнього інвестора, дати чесні умови та гарантувати захист. По вітчизняній ГТС має іти український газ у Європу. Ми його не маємо купувати. Газ треба експортувати. Свого часу Україна видобувала 68 млрд кубів газу (в 70-ті роки).

Переконаний, що в інфраструктуру видобутку природного газу та нафти реально залучити інвестиції в сумі близько 20–25 млрд USD. Нагадаю: Україна посідає ІІ місце в Європі за розвіданими запасами природного газу. Для того, аби відновити газотранспортну систему, необхідно близько 0,5–1 млрд USD, що в перспективі (за нашими підрахунками, 5 років) дозволяє наростити видобуток природного газу до 40–50 млрд метрів кубічних.

Додатково вкладені в галузь 2,5 млрд USD дозволять державі забезпечити власні потреби. А щоб зайняти 5–7% ринку природного газу ЄС, достатньо 20 млрд USD від приватних інвесторів.

Водночас варто забезпечити видобуток природного газу та нафти на шельфі Чорного моря, не чекаючи провокативної поведінки з боку Російської Федерації.

Рухаємося далі. Безпосередньо ринку нафти потрібні інвестиції в сумі 14 млрд USD, причому 2 млрд USD з цієї суми оптимально використати на будівництво надсучасного нафтопереробного заводу, бо всі, що існують, не відповідають євростандартам за технічними характеристиками. Інші кошти — 12 млрд USD — доречно спрямувати на вдосконалення потужностей із видобутку.

Потребує інвестицій і ядерна енергетика — орієнтовно 20 млрд USD. За ці кошти слід побудувати два енергоблоки на ХАЕС за 4 млрд USD та 8 нових енергоблоків. Ще близько 0,65 млрд USD необхідно вкласти в завод із переробки ядерного палива. Решта коштів — видобуток, переробка та збагачення ядерного палива.

Це я перераховую напрямки, які може реалізувати бізнес за умови залучення західних інвесторів і технологій самостійно та практично без державної участі.

Загалом запропоновані кроки в енергетичній сфері можуть забезпечити близько 1 мільйона нових робочих місць. Наголошую: держава має лише відкрити ринок для інвесторів.

Металургія, хімія. Сегменти, котрі цікаві американським та європейським компаніям. У ці сектори теж можуть заходити десятки мільярдів інвестицій.

А щодо агро?

Якщо подивитися на агропромисловий комплекс, то в розробленій нами Економічній доктрині «Україна first» пропонуємо наступне. Насамперед, «дати нове дихання» машинобудуванню. Говорімо об’єктивно. Майже 30 років новітньої України, а високотехнологічна техніка відсутня. Де український високотехнологічний трактор, де інноваційний комбайн? Маємо попит на рівні 10 тисяч одиниць техніки на рік, а власного виробництва комбайнів, тракторів не спромоглися організувати.

Треба стимулювати локальне виробництво, необхідно засновувати спільні підприємства з іноземними провідними виробниками, встановивши локалізацію виробництва на рівні 15–20% на першому етапі та 20–40% на другому етапі. А в подальшому це забезпечить загальне здешевлення сільськогосподарської техніки до 30%.

Ще один магістральний напрямок — фінанси. Аби власники паїв мали змогу стати конкурентним покупцем української землі, їм потрібен доступ до дешевих грошей. Тому на рівні державних і приватних фінансових інституцій розробляймо механізми для іпотечного довгострокового пільгового фінансування, щоб фермери, виробники та звичайні громадяни могли викупити землю. Щоб фермери могли створювати та розвивати сімейний бізнес.
Це можуть бути тепличні господарства чи господарства з вирощування органічної продукції, хтось візьме курс на нішеві культури. Перспективними підприємці вважають проекти зі створення та розвитку молочних ферм сімейного типу. Є чимало охочих зайнятися садівництвом, ягідництвом, овочівництвом. Для цього треба допомогти людям для фінансування конкурентних проектів отримувати часткову компенсацію відсоткової ставки за залученими в національній валюті довгостроковими кредитами під низькі відсотки та під заставу землі.

Паралельно зазначу, що пропонуємо заборонити продаж землі державної власності. Натомість пропонуємо передбачити лише продаж прав оренди (з наявних 10,2 млн га землі державної власності ліквідними є близько 3–4 млн га). При викупі прав оренди на 15–25 років можна в загальному отримати до 6–9 млрд USD коштів для сільського господарства. А тим часом підготувати законодавчу та технічну базу і врешті-решт відкрити ринок земель сільськогосподарського призначення. Окрім того, є ще додатково 100 млрд USD інвестицій.

До речі, про землю. Як вважаєте, чи чекати від нового парламенту швидкого відкриття ринку земель сільськогосподарського призначення?

Знаєте, ринок землі, як на мене, це таке ж питання важливе для нашого суспільства, як війна і мир. Мораторій на землю — це одночасно і гальмо, і запобіжник.

Потрібен якісний закон, відкрита комунікація всіх учасників суспільства, порозуміння учасників ринку, тоді є шанс. Думаю, що питання стоятиме дуже гостро після виборів. Якщо влада буде продавлювати законопроект, зручний для себе, це погано. Найменша помилка при запровадженні ринку землі — і люди повстануть, владу «винесуть».

Вважаю, що запропонована нами (у тому числі колегами з ГО «Бізнес-Варта») концепція запровадження ринку землі єдина правильна. Тим більше, що всі зацікавлені в ринку землі рано чи пізно приходять до цієї ж концепції, яку ми почали напрацьовувати та презентувати ще на початку діючого скликання Ради. Концепція базується на соціальних, економічних, політичних реаліях сьогодення, враховує структуру аграрного ринку та існуючі «страхи» суб’єктів земельних відносин, власників землі.

Я особисто протягом 5 років послідовно виступав і виступаю за комплексне й поетапне впровадження ринку земель сільськогосподарського призначення, з умовою та з метою підтримки саме українських громадян — фермерів, виробників та власників земельних паїв, створення для них рівних умов та можливостей порівняно з іншими учасниками майбутнього ринку, надання їм підтримки у викупі землі та для розвитку власних сімейних ферм, малих фермерських господарств.

Розроблена нашою командою концепція впровадження ринку землі передбачає необхідність утілення чотирьох законодавчих блоків.

Крок 1. Запровадити державну фінансову підтримку створення власниками землі (паїв) малих фермерських господарств, сімейних ферм. Для цього пропонуємо запровадити на період 3–5 років національну програму підтримки, яка передбачає надання коштів громадянам під заставу власної землі для фінансування типових конкурентних проектів із високим рівнем локалізації (75%), зокрема, для організації тепличних господарств, молочних ферм сімейного типу, зайняття садівництвом, ягідництвом, овочівництвом, органічним виробництвом тощо. При цьому фінансування повинне бути довгостроковим (10+ років) та під низькі відсотки.

Крок 2. Запровадити пілотне та обмежене відкриття ринку земель сільськогосподарського призначення виключно для фізичних осіб-громадян України та українських юридичних осіб із ліберальним обмеженням площі землі, що може перебувати у власності однієї особи. Можливе встановлення мінімальної справедливої державної ціни, за якою держава має пріоритетне право на викуп землі.

Крок 3. Ефективні, чітко прописані в законодавстві регуляторні механізми для розвитку ринку оренди землі, емфітевзису, забезпечивши можливість продажу прав оренди та емфітевзису, їх заставу (іпотеку), а також можливість іпотечного (під заставу землі) фінансування викупу земельних ділянок (паїв), страхування викупу. Діючі агровиробники (користувачі, орендарі) матимуть можливість продавати права користування, оренди землі, передавати та заставляти їх у банку, отримувати під заставу викупленої ними землі кредитні кошти для розвитку бізнесу та подальшої купівлі землі. При цьому державні та, за бажанням, приватні банки мають забезпечити довгострокові та пільгові (під низький відсоток) іпотечні кредити, за якими орендар, зробивши перший внесок в 20–30% від вартості землі, зміг би взяти іпотечний кредит на 10 і більше років для її викупу.

Аби не втрачати власність держави щодо державних земель сільськогосподарського призначення, можливо розглянути варіант випуску земельних державних облігацій (бондів) для розміщення на фінансових ринках для залучення інвестицій та забезпечення довгострокового фінансування АПК, зокрема, розвитку сімейного, малого та середнього фермерства.

Крок 4. Після надання рівних умов та альтернативи вибору громадянам — власникам землі, можливо впровадити повноцінний ринок землі, встановивши обмеження та запобіжники, які необхідні для захисту інтересів українських землевласників та держави. Саме тоді треба визначити суб’єктів, здатних набувати право власності на землі сільськогосподарського призначення, серед яких — громадяни України, держава та територіальні громади.

Маємо визначитись, на яких умовах і після якого періоду часу з моменту відкриття ринку (наприклад, через 7–12 років) іноземні громадяни, вітчизняні та закордонні юридичні особи зможуть купувати з обмеженнями та запобіжниками землю сільськогосподарського призначення, як це відбувається у розвинутих країнах (як демонструє світовий досвід, присутність іноземного капіталу на ринку землі формує в рази вищу ціну, що буде позитивним чинником для наших громадян та економіки держави.

При цьому право купівлі землі буде надано іноземним громадянам за умов виключного зайняття аграрним виробництвом, з обмеженням площі землі у власності. У разі прийняття рішення про перепродаж землі пріоритетне право купівлі повинен мати громадянин України.

Також необхідно розглянути запровадження одного або декількох запобіжників для унеможливлення функціонування хаотичного чи неконтрольованого ринку землі, для запобігання володіння землею особами та підприємствами, для яких сільськогосподарське виробництво не є профільним. Перше: обмежити максимальну площу земель сільськогосподарського призначення, що може перебувати у власності однієї особи, або встановити економічно обґрунтовані межі концентрації речових прав на землю (власність, оренда, емфітевзис) у межах однієї адміністративно-територіальної одиниці (район, область, країна). Друге: запровадити високу ставку податку на перепродаж землі, щоб запобігти спекуляціям на ринку. Третє: заборонити змінювати цільове призначення сільськогосподарських земель без належного контролю з боку держави та громад.

Нещодавно Ви відвідували Францію. Чи можна щось корисне запозичити у французів при запровадженні ринку землі?

Можна, але це французький досвід, в України має бути власний шлях. До речі, невелика ремарка. У Франції іноземці можуть купувати землю. Цікавий момент: якщо земля комусь продається, то французи проводять конкурс за право купити землю. Бажаючі подають свої проекти.

Повертаючись до реалій України, перше, що потрібно — зробити фінансові ресурси доступними. Щоб наш фермер міг викупити землю.

Скажу більше, фермерам, які отримали свого часу по 50 гектарів землі, треба цю землю передати у власність. Нині вони мають частку у власності, решта — в користуванні. Ці люди працюють 20 років на землі. Земля їм потрібна точно не для перепродажу. Нехай фермери на своїх 30 чи 50 гектарах розвиваються. Вони не здійснять революцію в АПК, але покажуть приклад, що не варто їхати в Польщу на заробітки. Що можна пристойно, а головне вільно жити і працювати в селі.

Які кроки ще вважаєте за потрібне влада має здійснити насамперед?

Будьмо відвертими: щоб виховати чесного суддю, потрібен час. А податки зараз можна змінити? Можна. Що стосується фіскальної політики, то моє бачення та колег із «Бізнес Варти» наступне.

Запровадити податок на виведений капітал (ПнВК). Платиш податок на прибуток, коли виплачуєш дивіденди. Реінвестуєш у бізнес — податок за нульовою ставкою. Який буде економічний ефект від запровадження ПнВК? Це 5–7 млрд USD інвестицій на рік в економіку. Це забезпечить при нашому рівні ВВП країни мінімум 1,5% зростання ВВП та 70–80 тис. робочих місць.

Цей податок при дефіциті інвестиційного кредитного ресурсу, за високої його вартості стимулюватиме власників інвестувати в розвиток свого бізнесу, що призведе до створення нових робочих місць. Це справить позитивний ефект на компанії малого та середнього бізнесу, які активно розвиваються, а також зростаючі великі компанії, які готові інвестувати.

Запровадження податку на виведений капітал стимулюватиме вихід із тіні і звітність компаній стане більш прозорою, що поліпшить бізнес-клімат.

Треба знизити сумарні ставки податків на фонд заробітної плати до 20–22% і зупинити відтік людей з країни. Завдяки зменшенню ЄСВ разом із підняттям мінімальної заробітної плати протягом 2016–2018 років значно збільшився Пенсійний фонд України, що призвело до часткового виходу українського бізнесу з тіні, збалансування надходжень і видатків із Пенсійного фонду та зменшення його дефіциту (від 85 млрд грн у 2016 році до 21 млрд грн у 2018 році). Зменшення навантаження на фонд заробітної плати також вирішує завдання допомоги українському бізнесу конкурувати та сплачувати паритетні зарплати з країнами Східної Європи. Збалансувати податки, які повинні платити всі. 45% земель сільськогосподарського призначення перебуває в тіні. Забезпечити повну сплату єдиного податку четвертої групи та плати за землю сільськогосподарського призначення всіма особами. Ввести єдиний обов’язковий земельний податок і підвищити контроль за його сплатою або мінімальне податкове навантаження на 1 га.

Посилити контроль за сплатою всіх видів імпортних митних платежів, максимально мінімізувати рівень контрабанди, детінізувати роботу митниці, що може дати додаткових 10 млрд USD надходжень до бюджету за 5 років. Разом із цими змінами розглянути питання про запровадження електронної акцизної марки.

Нинішня економічна політика країни не витримує ніякої критики. Влада не має далекоглядної економічної стратегії. ВВП України зростає на близько 3% щороку. У той час як світ в умовах кризи зростає на 4% щороку.

Якщо ситуація залишиться як є, то тренд буде на погіршення.

Якщо президент і новий уряд діятимуть стандартно та чекати 1,5–2 млрд USD від МВФ цілий рік, аби поповнити валютні резерви, будемо падати далі в прірву, втрачати людей, які будуть вирушати у світ шукати кращої долі. Ми й так майже перетворилися на країну навіть уже не третього світу. Україну можна купити за 20–30 млрд USD.

Терміново та кардинально слід переглянути економічну доктрину та встановити пріоритетні напрями розвитку. Україна повинна протягом наступних 5-ти років показувати темпи економічного росту, при якому ВВП буде зростати мінімум на 5–7% щорічно. І керуватися маємо принципом багатовекторності. Стратегічним партнером в енергетиці можуть бути Сполучені Штати. А що стосується, наприклад, природних ресурсів, чи переробки від АПК до природних копалин, тут Європа може бути зацікавлена. Китай як стратегічний партнер.

Не піднявши економіку, безпеки не буде: ні в людини, ні в сім’ї, ні в країни. Без розвитку економіки не буде мотивованого ні військового, ні агронома, ні технолога, ні зварювальника. Економіка завжди, а для нас особливо, сьогодні настільки ж важлива, як і безпека.