СЕРГІЙ ЛАБАЗЮК. НАРОДНИЙ ДЕПУТАТ УКРАЇНИ. ПЕРЕЗАПУСТИТИ АГРАРНУ СИСТЕМУ

Сергію Петровичу, давайте почнемо з погоди та урожаю. Всі говорять про засуху, неврожай у цьому році та інші лиха в агро.

Стверджувати, що регіони України мають ідеальні посіви, і що з видами на врожай все добре, не можна.
Однак від засухи потерпає поки що південь. Мова йде про 8-9 районів Одеської області. Пересівати наразі ріпак чи пшеницю соняшником сенсу немає, бо відсутня достатня кількість вологи і це будуть викинуті на вітер насіння та гроші.
Якщо дивитися інші регіони, то по своєму рідному – Хмельниччині - вже можемо говорити про недобір врожайності від 10% до 15% на озимині, зокрема на пшениці та ріпаку. В окремих районах менше, в окремих – більше, в залежності від ґрунтів. Думаю, що там, де торф’яники, може бути мінус 30% урожайності. Головна причина – відсутність вологи. Плюс холодна весна. Відповідно, в цілому по Україні можна очікувати зменшення врожайності, однак не погоджуюся, що мова йде про скорочення на 10 чи більше мільйонів тонн. Хоча конкретні цифри озвучувати зарано.
(Нагадаємо: торік Україна зібрала рекордні 75 млн тонн зерна).
Є інша проблема. Якщо подивитися трохи ширше, не лише на рослинництво, а провести моніторинг інших галузей, то, зокрема Хмельниччина, Вінниччина, Чернівецька область постраждали від травневих заморозків. За різними оцінками, там загинуло до 80% врожаю в садах. До речі, ця тенденція стає небезпечною: останні кілька років підряд серйозні заморозки в ряді регіонів призводять до збитків саме у садівництві. Якщо дивитися на поточну весну, то загинуло 60-70% врожаю яблук та груш. Отож, недобір по фруктам однозначно буде.
Взагалі, завжди фактор погоди працює проти, а не на користь аграріїв. Однак треба розуміти, що нижчі врожаї ніяк не впливають на цінову політику в Україні. Урожайність основних культур не формує ціни, особливо в сегменті зернових та олійних.
Перевиробництво зернових у світі. Бачимо, яка наразі ситуація з цінами на нафту, відтак всі продукти, ціна на які має прив’язку до нафти, реагують відповідно.
Не факт, що в США в цьому сезоні буде працювати програма етанолу. Думаю, що президенту Трампу набагато простіше виділити фермерам дотацію на гектар кукурудзи, а не запускати біетанольні програми. А тим часом, дивись, і споживання нафти збільшиться, ситуація трохи вирівняється, як у нафтовиків, так і у аграріїв.
Потрібно, аби наші селяни, фермери засвоїли це правило: зменшення врожайності не забезпечує вищі ціни.

Розумію: голоду не буде. Однак пекарі занепокоєні, чи буде достатньо сировини за прийнятними цінами на неї. Всі країни-сусіди вже ввели заборону на вивіз збіжжя, а в майбутньому можуть знову перекрити кордони.
Візьмемо, жито: вирощуємо мало, купуємо в Білорусі, Прибалтиці. Можливо, треба в сезоні 2020/2021 тримати експорт продовольства, особливо пшениці, під пильним контролем?

По-перше, експорт продовольства і так постійно моніториться. Можна контролювати відправку кожної партії, але я особисто доцільності в цьому не бачу.
Продовольчого зерна в Україні було, є і буде достатньо. Навіть якщо в травні-червні будуть сильні дощі, що можуть негативно вплинути на зменшення клейковини в зерні.
Жито. Наразі пекарні не так багато використовують у виробництві хліба та хлібобулочних виробів цю культуру. Сучасні технології у галузі дозволяють урізноманітнювати асортимент. До речі, саме технології і стали одним із чинників зменшення виробництва жита в Україні. Попит на нього зменшився, а з точки зору маржинальності є набагато цікавіші за жито культури. Хоча бачимо, що жита посіяли достатньо (під урожай 2020 року аграрії посіяли 135 тис га озимого жита, що майже на 17% більше, ніж у 2019).

Так чи інакше, події останніх місяців у світі, в Україні змушують переглядати плани. Чи можуть ці події стати новим шансом для вітчизняного продовольства, аби зміцнити позиції на глобальних ринках. Мова не про кукурудзу та олію.

Навіть в умовах відсутності профільного відомства - це першочергова задача Кабінету міністрів та профільних департаментів Міністерства розвитку економіки. Пошук нових ринків – це завдання №1, №2, №3.
В уряді має працювати в режимі 24/7 сильна група експертів, аналізувати світові ринки, аби потім держава просувала вітчизняні товари на ринки інших країн.
У цьому контексті запитань більше, ніж відповідей. Чому Україна до цього часу не сертифікована на більшості ринків світу. На жаль, бюрократична система працює так, що оперативно вирішити питання доступу чи відкриття окремо взятого ринку – це фантастика.
З іншого боку, просто парадоксальна ситуація: нема міністра, нема міністерства, проте штат залишився. Питання тільки в тому: чим займаються ці люди?
Переконаний, що потрібно максимально зосередитися на пошуку нових ринків та можливостей. Як на мене, оптимальний сценарій – тісна співпраця влади з бізнесом. Поки що бізнес самотужки «стукає у двері» різних країн. Йому важко. Самі розумієте, що статус окремо взятої компанії, яка б велика вона не була, завжди нижче, ніж статус держави.
Якби держава займалася питаннями відкриття нових ринків, причому займалася ефективно, то були б і результати. Розумієте: може бути робота заради роботи і освоєння виділених коштів. А може бути робота заради результату. Я більше ніж переконаний, що за 2-3 роки Україна збільшила б на третину поставки на зовнішні ринки. І це були б додаткові можливості для внутрішнього ринку та галузі. Адже отримуючи нові чи альтернативні ринки збуту товарів можемо говорити і про розвиток переробних підприємств, збільшення валової продукції, і кращі показники економіки в цілому.
Хочу застерегти: якщо ми не будемо боротися за нові ринки, то зрештою втратимо і внутрішній. Завжди є ризик, коли не завойовуєш нові ринки, то можеш втратити і свій.

Дії Кабміну зрозуміло. Чи може чимось додатково допомогти Верховна Рада?

Законів, в тому числі по аграрному блоку в широкому розумінні, більше ніж достатньо. Головне: закони потрібно виконувати.
Єдине, де могла би Рада допомогти - закладати в бюджеті відповідні кошти на аграрні програми.

Добре, маємо в бюджеті на поточний рік 4 мільярди гривень для АПК. Ми їх виділяли і на кредити під купівлю землі, і на підтримку машинобудування, і на тваринництво. Словом, 4 мільярди все ділимо, а нарікання з боку фермерів все голосніше…

Тут буду песимістом. Причина проста. Що аграріям дала влада за останні 10 років? Нічого. Що забрала?
Практично все, включаючи пільги по ПДВ.
Галузь, яка забезпечує 40% надходження валюти, суттєву частину ВВП, вирішує безліч соціальних задач, а натомість отримує копійки. Якщо говорити мовою грошей, то була проста і чітка домовленість (ще в часи, коли відмінили пільги по сплаті ПДВ), що в бюджеті на потреби АПК щороку виділяється 1% від ВВП. Що отримали на сьогодні - 0,2% ВВП, або й того немає. Питання наступне: чи реально аграріям отримали ці гроші та освоїти? Відповідь – категорично неможливо.
Процедури так прописані, що фактично гроші можуть бути лише в жовтні, але аграріям гроші потрібні не в кінці року. Виробникам фінанси потрібні на весняно-польові роботи. Якщо мова про галузеві програми, то вони мають працювати весь рік.
Отож маємо на папері закладені одні суми, а по факту гроші не освоєні, бо бюрократичні процедури не дозволяють аграріям вчасно подати документи, пройти комісію і отримати бюджетну підтримку. Якщо в поточному році не встиг отримати фінансування, то на наступний рік ці кошти згорають.
Тепер з точки зору обсягів. Звичайно, 4 мільярди недостатньо. Хоча маємо позитивний досвід дотування окремих галузей. Зокрема, кошти, які направлялися на здешевлення придбання вітчизняної сільськогосподарської техніки, повернулися в той же бюджет сплатою податків, створенням робочих місць. Відродилися та запрацювали цілий ряд підприємств, які спеціалізуються на випуску сільськогосподарської техніки. Українські компанії оновлювали свій парк.
Це правильна хороша програма. Тут же елеваторне обладнання. Якщо подивитися, то в 4 рази зросла кількість елеваторів, де встановлені українські машини.
Ще одна важлива програми державної підтримки – тваринництво: обладнання для комплексів, придбання генетичного матеріалу. Це потребує термінового фінансування особливо на тлі зменшення поголів’я ВРХ та корів зокрема в Україні. (За 30 років, починаючи з 1990, поголів’я корів в Україні скоротилося майже в 5 разів і на початок року налічувало 1823 тис голів).
На жаль, процес вже не зупинити: худоба масово вирізається. Наразі поголів’я корів менше, ніж за часів другої світової війни. Це дуже погана тенденція. А в підсумку на полиці в магазині – масло, сири, сметана, молоко, - це більше пальма і рослинні жири, ніж натуральні продукти.

Що потрібно зробити, аби Кабмін та Рада чули один одного, і щоб діалог різних гілок влади був конструктивним?

Діалог є, але він рівно на тому рівні, який представлений у Кабміні та Раді. Рівень фахівців залишає бажати кращого у багатьох випадках. Десь не вистачає досвіду, десь дефіцит професіоналів. Десь просто треба міняти підходи і формати. Ми давно переросли формат, коли щороку пишемо програми. Потрібно переходити як мінімум на 3-річне планування бюджету, а оптимально має бути 5-річне планування бюджету.
Якщо поглянути на аграрний сектор. Вже в стінах парламенту приймали 5 чи 6 разів програму Мінагрополітики. Досить. Програма має прийматися раз на 15-20 років, а то не встигли написати одну, як вже починаємо писати іншу.
Так, певні складнощі спілкування з урядом є, але з ким діалог вести? Наш профільний аграрний комітет немає профільного міністерства…

До речі, відновлювати чи не відновлювати Мінагрополітики?

Цікава тема. Я був категорично проти об’єднання різних міністерств. Наприклад, енергетики та екології, це дві різні сфери, що мають різні задачі.
Що таке аграрна галузь в Україні сьогодні? Це одна з найбільших галузей, яка потребує представництва не лише на рівні виконавчої влади в країні. Галузь потребує сильного та достойного представництва на зовнішніх ринках. На переговори має їхати не представник департаменту, а міністр. Хочемо ми чи не хочемо, однак у багатьох країнах на це звертають увагу. Якщо приїздить начальник департаменту, то є добре, але питання не завжди можна вирішити.
Якщо мене запитати, в кращу чи гіршу сторону змінилася робота галузі, то я відповім так: галузь працювала і працює.
Якщо обговорювати тему профільного міністерства, то спочатку треба змінити систему міністерства. Що за часів Кучми, що за Ющенка, чи сьогодні, нічого не змінюється в системі аграрного відомства.
Наразі де-юре Мінагро відсутнє, а де-факто люди залишилися працювати. Складається враження, масово потрібно оновлювати середню ланку. Має бути сильний керівник, але одночасно мають бути і хороші виконавці. Адже що маємо в реальності. Навіть якщо з’являється хороша ініціатива, то в процесі переписок, доопрацювань, правок і так далі, на виході отримуємо спотворений документ. І в результаті внесення 10 тисяч правок «народжується якийсь мутант».
Тому, якщо приймати рішення відновити, чи не відновити аграрне відомство, то перед прийняттям політичного «так», потрібно чітко прописати цілі та задачі міністерства. Якщо це державні підприємства, то треба чітко визначити, хто може бути ефективним, кого потрібно приватизувати, аби держава не витрачала кошти на утримання банкрутів.
Частина стратегічних підприємств має залишитися у підпорядкуванні держави – енергетика, наука.
Міністерство аграрної політики має займатися політикою в аграрній галузі, включаючи зовнішній світ.

Верховна Рада у другій половині 2020 року. На яких питання треба зосередитися? Бо виникає відчуття, що тема поки що одна – земля.

На чому треба зосередитися? На тому, щоб Верховна Рада працювала. Попередня Верховна Рада пропрацювала на патріотизмі та ентузіазмі рівно рік. Так само і нинішня. Вже починають з’являтися якісь групи, почалися перемовини, хто і за що, і як голосує.
Вже є групи впливу, інколи корупційного характеру.
Вже пролунали заяви, що Рада може бути розпущена.
Президент має право і політичне, і моральне розпустити Раду, якщо монобільшість буде гратися в ігри. Відтак збереження Ради восени малоймовірне, а навесні Раду можуть розпустити.
Плюс восени маємо місцеві вибори, вони будуть досить знакові, показові, особливо у світлі наступних парламентських виборів. Тому Верховна Рада другу половину поточного року буде займатися виключно політикою.

Наскільки, на Вашу думку, зміниться конфігурація розкладу політичних сил в регіонах на місцевих виборах?

Я не вірю, що феномен оновлення влади відбудеться втретє. Вже минув рік від попередніх виборів. Була надзвичайно висока планка очікування і, на жаль, мінімум результатів.
Знаєте, ключова проблема українців була і є – це очікування кращого життя шляхом зміни президента та депутатів. Поки в країні не змінитися кожна людина, то змін не буде.
Що стосується ситуації по регіонам, то я бачу сильні контрасти. Проукраїнські сили – західна Україна, проросійські політичні сили – схід та південь країни.
Президентська сила буде присутня на території всієї країни, але це будуть далеко не ті відсотки, як на виборах президента чи Ради.
Так склалося історично, що місцеві вибори – це насамперед перемога місцевих лідерів. Люди будуть голосувати за тих, хто живе і працює там на місці, розвиваючи регіон.

А що стосується ринку землі та розмов про ринок…

Давайте будемо відвертими. Ми прийняли незрозуміло що, закон, який не дає можливості отримати справедливу ціну дядькові, якщо той хоче продати свій пай.
Закон про ринок землі №2178-10.  Документ вступить в дію з 1 липня 2021 року.
Закон передбачає наступне:
З 2021 року землю зможуть купувати лише фізичні особи і не більше 100 гектарів в одні руки, а з 2024 року - до 10 тисяч гектарів в одні руки.
Юридичні особи зможуть купувати землю  з 2024 року з обмеженням у 10 тисяч гектарів.
Продаж державної та комунальної землі заборонений Право іноземних громадян купувати землю буде визначене на референдумі.
Заборона купівлі землі іноземцями у 50-км зоні від державного кордону України незалежно від рішення референдуму.
Нагадаємо, 31 березня 2020 року Верховна Рада проголосувала за Закон №2178-10. 
Прийнятий закон не дає можливості розвиватися фермерству, як попередньо планувалося. Цей закон не дозволяє залучати інвестиції.
Наразі це такий собі мікс програм: є обмеження по ціні, по кількості гектарів, по іноземним компаніям. За таких умов особливих вигід нікому не буде.
Якщо відкривати ринок обмежений, то треба створювати державний банк з прив’язкою до банку землі в окремих регіонах. Тим людям, хто не хоче обробляти і потребує коштів, потрібно давати можливість продати землю. Або держава може здавати в довгострокову оренду іноземцям на десятки років, щоби іноземні компанії бачили перспективи інвестицій: заходьте, працюйте, будуйте елеватори, ферми. Варіант, про який я розповідаю, теж не найкращий, але на фоні закону, який прийняли, точно був би ефективнішим.
Або вже якщо ми готові продаватися, то треба відкривати повноцінний ринок землі та відверто казати іноземцям, що ми не тільки бідні, а ще й нерозумні: «Беріть нас у рабство, забирайте наше найкраще - землю, а ми будемо на вас працювати». Це не емоція, а досвід та аналіз законодавства інших країн.

Є вже заяви окремих агрокомпаній про купівлю земель. Чи будуть холдинги масово купувати землю?

Це буде залежати від кількох факторів. Насамперед, ціна грошей, наскільки будуть дешеві ресурси на вході від інвесторів, яка цінова політика складеться на ринку землі. Прості звичайні люди чекають по 15-20 тисяч доларів за гектар, але таких цін немає.
Якщо ціна до 1,5 тисячі доларів за гектар – це один варіант. Станом на сьогодні, якщо гроші залучати під 7% і земля по 2 тисячі валюти за гектар, то це для когось може бути варіант. Якщо окупність проекту більше 6 років, то купувати землю недоцільно.
Щодо окремих холдингів та перемовин. Скажу більше, це не холдинги ведуть перемовини, це фонди давно готові до таких перемовин. Не буде жоден фонд створювати структуру, яка буде ходити до дядьків і купувати по 4 гектари. Фондам цікаві компанії, які мають в обробітку 100 тисяч гектарів і більше. І вони готові купувати або підприємство, або частку в бізнесі, це навіть вигідніше. Фондам цікаво отримувати дохід від землі, якою буде управляти той, хто вміє її обробляти.