КНИГА 1. ГРОШІ. БІЗНЕС. ВІЙНА.

Впевнений. Стриманий. Увічливий. Випромінює спокій та просту і таку зрозумілу хліборобську цілісність, за якою проглядається міцність традицій.
Про сільське життя знає все, бо народився у звичайному селі на Житомирщині. На буряки з мамою ходив. Вміє і може ходити за плугом, може подоїти корову.
Водночас житель столиці. Доктор економічних наук. Заслужений працівник освіти. Автор понад 100 наукових праць з питань соціально-економічного розвитку сільських територій, державного регулювання аграрного комплексу.
Впізнаєте? Так, правильно. В фокусі та поза кадром – ректор Національного університету біоресурсів і природокористування України Вадим Ткачук. ОБРАНИЙ на посаду влітку 2024.

Чому АГРОПЕРСПЕКТИВА завітала в коридори, через горнило яких пройшло чимало героїв публікацій видання: відомих аграріїв, власників компаній, впертих фермерів, експериментаторів на полі, технарів-новаторів, науковців, міністрів, дипломатів. Людей, які приймають рішення.
Тому що часи такі. Епохальні. Україна та сільське господарство та світ вимагають. Студенти сьогодні визначатимуть майбутнє України завтра, відтак якість освіти безпосередньо впливає на успішність та перспективи вітчизняного аграрного сектора.

Ректор встигає все: керувати, викладати, спілкуватися з колегами з інших університетів. Домовлятися про співпрацю, шукати нові можливості, прораховувати сценарії розвитку подій в аграрній галузі, зважаючи на реалії.

Вадиме Анатолійовичу, перше запитання завжди намагаєшся придумати, аби було оригінально. А я спитаю просто: як рік розпочався?

Активно, бо займалися бюджетуванням та фінансами. Потрібно було звірити всі показники діяльності, тому що нині фінансування закладів вищої освіти відбувається за формулою, де 80% – це показники стабільності або, іншими словами, стале фінансування, яке залежить від попереднього року.

Інші – це показники результативності, які включають в себе контингент студентів, тобто масштаб університету, позиції закладу в науковій діяльності, зокрема враховується кількість опублікованих статей, плюс оцінка міжнародної діяльності. У нашому випадку НУБіП позиціонується в різних світових рейтингах, плюс враховується багато-багато інших специфічних показників. Якщо в цілому, то університет матиме на поточний рік стабільний бюджет. Хоча система освіти в процесі реформування, тому ситуація вимагає уваги, зосередженості та готовності до пошуку неординарних рішень.

НУБіП має хороші результати щодо наукової діяльності. Поясню. Наука повністю перейшла на грантове фінансування, є невеличка частка базового фінансування, наприклад, де кошти отримують центри колективного користування певним обладнанням, або чітко визначені напрями, котрі мають особливе значення для держави. Базове фінансування не залежить від показників. Що стосується решти напрямів, то ми подаємо на розгляд відповідних установ тематичні плани актуальних напрямків досліджень, експертне середовище оцінює пропозиції. Якщо проєкт відповідає нагальним потребам економіки і в цілому держави, набирає певну кількість балів і в підсумку перемагає, то ми отримуємо фінансування.

Університет подає багато заявок. Ми десь в ТОП-5. Як по залученню локального внутрішнього фонду фінансування наукових досліджень через міністерство. Ми також в п’ятірці по залученню міжнародної грантової допомоги, зокрема в межах програми «Горизонт Європа». Додам, що існує велика кількість різних фондів, які фінансують окремі держави - Німеччина, країни Балтії. Є проєкти, які фінансує НАТО, наприклад.

Але ж НАТО – це воєнний союз…

НУБіП активно долучається до переговорів і готує дослідницьку інфраструктуру до участі в реалізації програми «Demine Ukraine» («Розмінуємо Україну»).

Ви, мабуть, знаєте, що понад 5 мільйонів гектарів сільськогосподарських угідь забруднені різними мілітарними частинами, і надзвичайно важливо – забезпечити процеси відновлення цих ґрунтів. Іншими словами, нейтралізувати вплив речовин військового походження на подальше використання ґрунтів сільськогосподарського призначення.



У січні 2025 року університет уклав угоду з «ТетраТех» - американською компанією, яка буде брати участь у розмінуванні. Один з напрямків - хімічна складова, де ми можемо допомагати як науковці, зокрема забезпечити методологію. Вже сформували дослідницьку групу. Представники компанії ознайомилися з нашою дослідницькою базою. Якесь додаткове обладнання ще потрібно, бо для виявлення усього спектру хімічних речовин наявного недостатньо.

Крім того, формуємо мобільні групи, щоб виїжджати на місця в різні регіони, брати зразки ґрунтів, а потім їх відповідним чином досліджувати. Також готуємо базу для проведення моментального аналізу, аби безпосередньо на полі бачити результат.

Знаєте, розмінування та повернення ґрунтів в оборот – важлива, але складна тема. Ви прораховували, скільки по часу може це тривати? Бо щодо безпосередньо розмінювання є різні думки. Одні кажуть - кілька років, інші – десятки років. А звільнити землю від тих самих тяжких металів це ще складніше?

Шкода нанесена колосальна. Прогнозувати повне відновлення чи заявити якісь конкретні часові проміжки – невдячна справа. Я цього не зможу зробити, бо невідомі, поки що, складові тих всіх забруднень. Більше того, мені здається, що частина земель взагалі не підлягатиме повному відновленню. Є такі ділянки у світі, наприклад у Франції, де колись проходили військові дії, минуло вже більше 100 років, а земля не відновилась.

Вже нині потрібно думати, яким чином можливо використовувати ґрунти, якщо не можна буде використовувати їх як сільськогосподарські.

Наприклад, перепрофілювати під наукові парки, розміщення виробничих підрозділів. Поки важко казати, бо тільки на те, щоб оцінити завдану шкоду, мине кілька років. Головне - зробити землю безпечною для людей, а вже потім будемо міркувати, як оптимально її використовувати.

А за допомогою рослин можна повертати ґрунти у використання?

Це більше наші агробіологи, біотехнологи знають. Є різні методи: хімічні, біологічні (те, про що ви говорите, тобто через посадку спеціальних культур оздоровлювати землю).

До речі, маємо унікальний досвід. У структурі НУБіП є інститут сільськогосподарської радіології, який після Чорнобильської катастрофи постійно - з року в рік - досліджував зону відчуження, вивчав як зменшити вплив радіації на екосистеми. Фахівці інституту накопичили знання. Так сталося, що ми маємо базу для таких досліджень.



Коли у 2011 році сталася катастрофа на АЕС у Фукусімі (Японія), то звідти відразу ж надійшла пропозиція залучити українських вчених. Вони навіть сьогодні працюють, допомагаючи японському народу застосовувати розроблені методики.

Уряд Японії це оцінив, підтримують наш інститут та цю дослідницьку групу. Отож, НУБіП має відповідний досвід, є досвідчені, кваліфіковані кадри, які можуть виконувати роботи щодо оцінки ґрунтів та повернення їх в експлуатацію.



Я не кажу, що можемо забезпечити роботи на всій території, але частину проєктів по Україні університет може взяти на себе.

Дивіться, Ви говорите про групу, яку навіть уряди інших країн цінують. І таких прикладів можна навести чимало. Але на загал аграрна наука не є престижною. Людина має пройти довгий шлях: студента, аспіранта, і так далі, але хочеться жити тут і зараз. А плюс сім'я, а годувати сім’ю треба. З Вашої точки зору - як людини, яка пройшла цей шлях: чи існують механізми, мотивації, програми в межах планети НУБіП (назвемо це так), аби зацікавити та підтримати?

Буду говорити відверто. Живемо в складних умовах та непрості часи воєнного стану. Перед цим карантинні обмеження. Відсутність достатнього фінансування. Плюс те, що ви сказали, певна непрестижність або непривабливість напрямку в зв’язку з невисоким матеріальним забезпеченням саме наукової сфери, тому це не дозволяє стверджувати, що в аграрну спільноту приходять найнайнайкращі.

Водночас я повинен сказати, що університет працює над цим системно. Ми намагаємося формувати наукову еліту з випускників, які проходять ступеневу систему підготовки: бакалавр, магістр, здобувач третього освітнього ступеня - доктора філософії. Придивляємося до них, намагаємося відчути, хто реально зацікавлений, пропонуємо працевлаштування, аби вони могли себе тут реалізувати. Підтримуємо як можемо. Хоча проблеми є. Я не хочу кривити душею, бо це було б, мабуть, неправильно, якби я сказав, що тут все ідеально.



Однак мені здається, що із тої когорти наших здобувачів третього освітнього ступеня, маємо достатній вибір кадрів.

Мушу визнати, на жаль, що цьому, в тому числі, сприяє війна. Ви ж розумієте, чому хлопці більше стали цікавитися наукою - це гарантує певний статус.

Але ми чітко відслідковуємо якість підготовки, слідкуємо за індивідуальними планами, постійно проводимо атестацію здобувачів. Вже на перших етапах бачимо, хто випадкова людина, а хто реально прийшов займатися справою.

А конфліктів не було у вас з компаніями, бо вони теж придивляються до кращих, особливо, коли людина чогось досягла? Я знаю випадки, коли намагаються перекупити, зманити грошима.

Це взагалі окрема тема розмови. Я не про те, щоб зманити, а про співпрацю з бізнесом.
НУБіП, мабуть, один із перших вишів в Україні задекларував, що співпраця з бізнесом – пріоритет, адже це ринок праці для випускників.

Як організували?

По-перше, запросили лідерів компаній різних напрямків – технологічних, агробіологічних, виробничих - співпрацювати з університетом, аби шляхом діалогу визначати, якого рівня фахівців потребує бізнес. Для цього створили Раду роботодавців. Наразі її очолює Леонід Васильович Центило, директор фірми «Колос», прогресивний як науковець, як виробничник в плані використання технологій, особливо органічного, екологічного спрямування. Кожен факультет має свої ради роботодавців. Спільно проводимо заходи, співпрацюємо у поліпшенні матеріально-технічної бази. Це важливо. Чому? Тому що принципи фінансування освіти змінилися, за рахунок держави є лише частина грошей. Відтак співпраця з бізнесом активно розвивається.



Вважаю, що діалог з роботодавцями ефективний. Наприклад, в 2024 році в університеті відкрили 21 нову чи оновлену сучасну лабораторію. Активну участь в їх облаштуванні брала Рада роботодавців. Всього, до речі, маємо понад 300 навчальних лабораторій, оснащених зразками сучасної техніки та обладнання, які використовуємо та експлуатуємо. Бізнес це розуміє та зацікавлений. Чому? Тому що сьогоднішній студент, завтрашній майбутній кандидат на роботу. Якщо студенти працюють з певним обладнанням, з технологіями, то будуть їх використовувати і пропагувати.

По-друге, студенти готові експлуатувати це обладнання. Мова про компанії KUHN, John Deere, BTU, AgriLab, Schneider Electric, Hyundai, Mzuri та ще багато інших, до обладнання та технологій яких студенти мають доступ.



Ці лабораторії дозволяють робити акцент на практикоорієнтованому навчанні. Теорія без практики не дасть того результату, що дає їх поєднання. Отож, свідомо продовжуємо розвивати та намагаємося посилювати співпрацю з бізнесом.

А те запитання, яке ви поставили, теж актуальне. Буває, що фахівці, які працюють у нас науковими працівниками, на якомусь етапі приймають рішення перейти в бізнес.

Водночас НУБіП може похвалитися чималим списком відомих бізнесменів, які читають лекції студентам. Це ТОП менеджмент, керівники компаній. Студенти наче проживають те, чим живе той чи інший сегмент АПК.

Маємо унікальну магістерську програму «Агрокебети», яку реалізуємо з Українським клубом аграрного бізнесу. Ментори, тьютори діляться практичними знаннями. Це дуже мотивує студентів, вони із задоволенням долучаються до навчання, бо це реально знадобиться в майбутньому.



Ми щороку проводимо форум «Наука, освіта, бізнес» або «Science, education, business», де на єдиному просторі збираються керівники великих компаній, науковці НАН України, НААН України, представники міністерств освіти і науки, аграрної політики та продовольства.



Оцей симбіоз трьох складових дозволяє формувати конкретні плани та програми для розвитку і відбудови держави після війни.

Ви згадали Мінагро, а я згадала, що міністерство заявило про необхідність розвитку аграрної дипломатії для просування українського продовольства у світі та підготовки у вишах фахівців відповідного профілю…

Це наша ініціатива. НУБіП спільно з Дипломатичною академією України, за підтримки FAO, ініціювали цю ідею і наразі продовжуємо її розвивати. Аграрні інтереси України треба просувати за кордоном. Ми багато експортуємо, але не досконало, можливо, володіємо інструментами просування наших інтересів.

По-друге, не в повній мірі досліджуємо та знаємо ринки. Але це наші економічні інтереси, це інтереси нашої держави. Нині в структурі Міністерства закордонних справ немає такої посади, як аграрні аташе. В посольствах є перший секретар, аташе з економічних питань, але зважаючи на значущість аграрного сегменту для України, потрібні аграрні аташе.

Яка в цьому роль та місія НУБіП? Ми будемо забезпечувати галузеву наповненість програми, дипломатичну ж складову забезпечить Академія. Для просування українських інтересів потрібні професіонали, які зможуть правильно доносити, що таке український АПК.

Схожа програма існує в університеті в Празі. Аграрні аташе працюють в Україні в посольствах багатьох країн - Нідерландів, Німеччини, Франції.

Ми поки що не запустимо таку програму на рівні магістерської, але сертифіковану програму, як курс підготовки аграрних дипломатів, почнемо запроваджувати вже цього року. Тобто з нового навчального року, з вересня 2025. Відпрацювали змістовне наповнення програми. Плануємо запрошувати іноземців долучатися. Це цікаво, це важливо, я вважаю.

Як там кажуть, велика дорога починається з першого кроку. Все більше використовуємо словосполучення «аграрний бізнес». Однак стереотип, що сільське господарство – неліквід – продовжує існувати. Що Вам ближче?

Я ріс у звичайному селі. Тож знаю, що таке сільське життя, що таке сільськогосподарське виробництво з дитячих років. Звідки знаю? Тому що десь з 3-го класу ходив «на буряки» з мамою. Мама мала 3 гектари - норму, як тоді називали. Я після школи завжди допомагав їй.

Мали господарство. Я вмію та можу ходити за плугом, я можу подоїти корову, я вмію садити картоплю. Сьогодні вирощую в себе на присадибній ділянці овочі, весь спектр того, що вирощували колись вдома. Це про сільський спосіб життя.

Чи є сучасний АПК бізнесом чи сільськогосподарським виробництвом, то я б сказав так. Потрібно розуміти функцію сільського господарства в цілому для суспільства, для держави. Тут є не тільки бізнесова складова, є не тільки екологічна складова. Є ще соціальна складова. Мова про збереження традицій, адже більшість народних традицій української культури все-таки зберігається в сільській місцевості.

Мова не тільки про розвиток аграрного бізнесу, який спрямований на отримання прибутку - це формування світогляду соціально відповідального бізнесу. Ми повинні думати, яким чином зберегти осередки сільського укладу, як підтримати людей, які там працюють і живуть. Як сьогодні зберегти і забезпечити сільське населення відповідним рівнем послуг, умов проживання, побутових умов, культурного наповнення. Яким чином знайти баланс між великим масштабним сільськогосподарським виробництвом або аграрним бізнесом (агрохолдинги, великі компанії). Яка роль фермера? Якщо брати структуру виробництва продукції, то наче частка від фермерів не така значна, як хотілося б. Кількість фермерських господарств не зростає останні десять років.

Все разом – це вже про аграрну політику.



Одна з останніх ініціатив профільного міністерства – орієнтація на глибоку переробку, на створення додаткових ланцюгів доданої вартості, які дозволять підвищити і рентабельність виробництва, і прибутковість, створити нові робочі місця. Це, в свою чергу, покращить економічну складову, соціальну. Питання дуже комплексне. Ми звикли, що аграрний сектор - локомотив економіки, забезпечує значну частку ВВП країни, 60% валютної виручки від експорту.

Цього достатньо, аби вважати сектор важливим, підтримувати його, забезпечити всі умови, щоб він розвивався та працював.

Паралельно не повинні забувати про інвестиції в промисловість, послуги, IT. Ми повинні бути уважними, обережними і намагатись знайти шляхи ефективного використання всіх ресурсів, які має країна. Над цим теж працюємо. Маємо багато курсів, які спрямовані на збереження екосистем, на розвиток екологічно безпечних, ресурсозберігаючих технологій, які забезпечують економічні показники, але не наносять шкоду навколишньому середовищу.

Ви знаєте, що європейська стратегія орієнтується на нейтральну економіку, Україна декларує курс на євроінтеграцію.

А ось про спільну аграрну політику ЄС, торгівлю з країнами Спільноти, важливість продовольства в світі, скільки майбутніх агрономів вчиться в університеті, скільки хлопців захищає поля на передовій. Чим живе університет і про що мріє ректор та студенти можна буде прочитати в другій та третій частинах трилогії про аграрну державу - НУБіП в аграрній Україні.

Чекайте.