Розпачливо-нерозпачливі підсумки 2024/2025
Сезон 2024/2025 передав естафетну паличку сезону 2025/2026. Підсумки, відверто кажучи, невтішні.
Україна скоротила експорт зернових на 10 млн тон. Як же без нас проживуть ті 400 мільйонів у світі, яких годуємо?
Більше того, Україна оновила власний статус: замість «житниця Європи» тепер «імпортер жита».
Поговоримо?
Отож, експорт зернових, за попередніми оцінками, у сезоні 2024/2025 скоротився до 40,6 млн тон. Нагадаємо: у 2023/2024 — 50,5 млн тон.
Основні культури. Ситуація наступна.
Пшениця — 15,7 млн тон проти 18,3 млн тон.
Кукурудза — 22 млн тон проти 29 млн тон. (Звертаємо увагу, що сезон кукурудзи ще триває, тому дані не остаточні).
Ячмінь — 2,3 млн тон проти 2,5 млн тон.
Те, що поставки на зовнішні ринки будуть менші, було очевидним ще восени минулого року. Про війну, поля з вирвами від снарядів, лінія фронту на вчорашніх землях навіть сенсу вже згадувати немає. Єдине, що різниться в оцінках різних експертів, вчених, міжнародних донорів, — це мільйони гектарів родючої землі, що втрачені. Тимчасово чи назавжди: тут оцінки дослідників українських чорноземів, розходяться. Усереднена цифра — мінус 5 мільйонів гектарів через велику війну.
Крім того, страшенна засуха та неймовірно високі температури торік, відтак учасники ринку констатували: експорт буде падати.
Прогнози на новий сезон теж викликають сум.
Особливо по відношенню жита: як в плані перспектив експорту, так і щодо локального ринку.
Життєве (закреслено) ЖИТНЄ
За попередніми підсумками, в 2024/2025 МР експорт жита становить 10,8 тис тон. На тлі загального експорту, наприклад, пшениці на рівні майже 16 млн тон чи кукурудзи на рівні майже 22 млн тон, житня статистика виглядає більш ніж скромно.
Паралельно вперше за останні кілька років Україна лише протягом одного місяця — травня 2025 — завезла 516 тон жита.
Україна з експортера жита перетворилася на імпортера. Чому такий висновок?
У 2024 році імпорт жита становив 42 тони проти 11,37 тис тон експорту.
У 2023 році Україна купила 90 тон жита на зовнішніх ринках та експортувала 6,4 тис тон.
У 2022 році імпорт жита — 250 тон, експорт — 52,7 тис тон.
У 2021 році Україна купила 2339 тон жита на зовнішніх ринках (не забувайте про насіння) та експортувала 136,7 тис тон.
У 2020 році Україна купила 1291 тонну жита на зовнішніх ринках та експортувала 4,9 тис тон.
У 2019 році Україна купила 1195 тон жита на зовнішніх ринках та експортувала 13,2 тис тон.
Цифри, як кажуть, — річ вперта.
Більше того, учасники ринку кажуть, що імпорт жита триватиме, оскільки вітчизняні аграрії не вважають жито культурою, яка приносить гроші.
Неліквідна: сформувати корабельну партію майже нереально, а возити машинами на північні ринки Європи не завжди логічно, бо немає маржі. Вартість автомобільних перевезень на порядок дорожче морського фрахту.
Трохи з історії питання про «житницю»
За підрахунками дослідника зернового господарства Абрама Альтермана, Україна впродовж другої половини 1920-х років, крім 1928–1929-х, вивозила на європейський ринок 227–250 млн пудів хліба, що на 165–180 млн пудів менше, ніж у 1910–1913 роках, а причиною такого спаду були наслідки революційних змін на селі та знищення поміщицького землеволодіння, обмеження заможних верств селянства.
У 1928 році Альтерман опублікував дані, які розкривають структуру хлібного експорту. Якщо дореволюційний хлібообіг був переважно пшенично-ячмінним (75% товарної маси), то непівський виявився пшенично-житнім (86%). Статистика українського хлібного ринку, яку розробив Альтерман, доводила про зменшення експортної частини, але з урахуванням вивезених обсягів до союзних республік демонструвала появу «житниці» союзного значення.
У 1923–1924 роках з України вивезено 248,5 млн пудів зерна, з них на внутрішній ринок — 80, до Білорусії та Росії — 83,4, на експорт — 85,1 млн пудів. Однак наступного року експорт зменшився до 42,5 млн, а у 1926–1927 роках зріс до 56,2 млн пудів, до сусідніх радянських республік вивезли відповідно 89,6 та 82,6 млн пудів зерна.
У 1925 році Україна як радянська житниця стала об’єктом союзних і експортних хлібозаготівель. Хлібний експорт посідав половину вартості сільськогосподарського експорту, тобто відносно високий урожай вирівняв диспропорції структури експорту.
ОСНОВНИМИ СПОЖИВАЧАМИ УКРАЇНСЬКОГО ЗЕРНА БУЛИ ЄВРОПЕЙСЬКІ КРАЇНИ.
Отож, у 1925–1926 роках пшеницю вивозили переважно до Англії, Італії, Бельгії, Франції; жито — до Швеції, Німеччини, Голландії, Англії; ячмінь — до Англії, Німеччини, Бельгії, кукурудзу — до Англії, Швеції й Франції.
Страшилки пекарів
Реалії 2025. Все навпаки. Колись возили в Європу, тепер — веземо з Європи. Більше того: пекарі лякають дефіцитом та шаленими цінами на окремі позиції на полицях.
Житній хліб подорожчає на 20% і більше, або взагалі зникне з полиць, — намагаються кричати власники хлібних заводів, але в голосі пробиваються нотки фальші.
Проблема недостатньої кількості жита на внутрішньому ринку не нова для хлібопекарської галузі, однак все, що до поточного моменту зробили її представники — скрушно розводять руками.
Фермери скорочують посіви жита, кажуть пекарі, забуваючи при цьому хоча б натякнути, що зробили безпосередньо вони, аби мати достатню та стабільну сировинну базу на внутрішньому ринку.
Нішева культура
До слова: під урожай 2025 року аграрії посіяли близько 70 тис га жита. Скільки та як перезимувало, складно сказати в умовах війни. Аграрні вчені оцінюють площі на рівні 60–65 тис га, а урожай відповідно на рівні 200–215 тис тон.
Багато це чи мало — покаже цінник у магазині.
Житній — більше ніша, ніж соціальний, тому чекати адміністративних втручань, швидше за все, не варто.
Три основні зернові культури для людства: пшениця, рис, кукурудза. Виробництво коливається від 2,2 млрд тон до 2,8 млрд тон. Все частіше зміни клімату вимагають уваги до інших культур, бо врожай, зокрема, пшениці, вельми чутливий до вибриків погоди. Вчені, в тому числі українські, радять звернути увагу на жито.
Культура, котра стійка до холодів, невибаглива до якості ґрунтів. Добре росте на легких і середніх суглинках, а також може витримувати піщані й кислі ґрунти, де інші культури погано розвиваються.
Культуру почали сіяти ще у І тисячолітті. Наразі жито вирощують у 60 країнах, однак урожай становить до 15 млн тон, адже жито не входить до переліку ліквідних культур.
Жито активно росте на півночі Польщі, в Німеччині, Естонії, Латвії, Канаді.
Жито — традиційна культура Полісся України. До повномасштабного вторгнення РФ лідерами за обсягами виробництва жита були Чернігівська область (28%), Житомирська (12,2%), Київська (12%). Далі — по 6–9% — Волинь, Сумщина та Рівненщина.
Воєнні дії змінили структуру посівних площ, адже частина областей наразі — це зона фронту або територія, густо всіяна мінами та снарядами.
Робота вчених
Сучасні вітчизняні селекційні розробки жита озимого дозволяють вирощувати його на всій території України майже без обмежень.
Дмитро Єгоров, доктор сільськогосподарських наук, завідувач лабораторії селекції та генетики жита озимого Інституту рослинництва ім. В. Я. Юр’єва НААН, каже, що сорти та гібриди жита стабільні за врожайністю впродовж років. За оцінками українських вчених, жито озиме формує добрий (5 тон/га) урожай в 9 роках з 10. Ризики не отримати врожай (вплив погодних умов) можливі раз на 26 років. Використання засобів захисту рослин та мінеральних добрив є мінімальним (за потреби), або й не є необхідним. Економічний ефект від вирощування жита озимого насамперед пов’язано з мінімалізацією витрат на його вирощування. Якщо порівняти витрати на вирощування жита озимого та пшениці озимої, переваги є у жита. Сучасні сорти та гібриди мають потенціал урожайності на рівні 10–12 тон/га.
І ціни на жито радують.
Питання з питань, чи будуть аграрії сіяти жито під урожай 2026 року. Раніше будь-яке зростання цін на той чи інший вид сільськогосподарської сировини спричиняв бум на наступний рік.
Порахуємо площі озимого жита восени.
Водночас оцінимо шанси на експорт у новому сезоні.
